Створімо у Дрогобичі Пантеон слави героїв

Створімо у Дрогобичі Пантеон слави героїв

Створімо у Дрогобичі Пантеон слави героїв

 

Від міського цвинтаря перед селом Старим Селом тягнеться на сотні метрів ліворуч розлогий потік. Сонячного весняного дня, напевно, 1919 року старосільський господар Захарій Середницький удвох із хлопчиком Дмитром Брильовським пасли корови в ліску на південь від села. Раптом вони уздріли, як Дельовою дорогою зі сторони Дрогобича наблизилися два чоловіки. Передній був у формі січового стрільця і мав зв’язані назад руки. Задній у польському військовому мундирі конвоював його і тримав напоготові кріс. Завівши стрільця в ліс, конвоїр крикнув до полоненого:

— Зврутьсє до лясу!

У ту ж мить гримнув постріл, і стрілець упав на землю, зросивши її своєю кров’ю. Військовик приступив до старого з хлопчиком і наказав:

— Мацєіць до вуйта, би го поховал!

«Як ми умирали, нам дзвони не грали, ніхто не заплакав за нами». За розпорядженням війта двоє старосільських селян викопали на місці розстрілу яму і без домовини та християнських почестей поховали невідомого стрільця. По короткім часі люди дізналися, що то був не рядовий стрілець, а сотник УГА. Хто він? Звідки родом? Де воював? Як потрапив у полон? Скільки прожив? Ніхто нічого не відав. Але залишились його бойові побратими. Ночами потайки від окупантів вони впорядкували могилу, поставили дубовий хрест, обгородили й обсадили хрещатим барвінком. На свята люди таємно приносили своєму полеглому оборонцеві живі квіти і молились за упокій його душі в царстві небесному.   

Це не могло подобатись окупантам. У 1930 рр. вони зруйнували стрілецьку могилу. Поступово відійшли у вічність ті, що могли показати її місце. Лісок давно вирубали. На щастя, за станом на 1991 р. у селі ще проживав тоді 78-річний свідок Д. Брильовський. Незнищенним залишався і хрещатий барвінок. Вони-то й допомогли відшукати могилу того українського вояка, за СССР доруйновану колгоспним трактором. У 1990 р. стараннями членів Народного руху України старшого Івана Глубіша, молодших Остапа Чаповського, Володимира Зварича, депутата міської ради Володимира Буня, за сприянням колишнього лісника Михайла Данилківа забута могила «воскресла». Крім них, у впорядкувальних роботах взяли участь Микола Чаповський, Ярослав Шевців, Ярослав Лесик, Розалія Щудло, Михайло Миськів, Ярослав Кучма, Степан Кулиняк та інші небайдужі люди.

Місце довкола могили розчистили, а її  підсипали і впорядкували. Анатолій Тимощук виготовив ориґінальний металевий паркан, в орнаменті якого – Тризуб, грона калини і два січові стрільці, котрі символізували почесну варту біля полеглого старшини. На чавунній плиті вибили напис: «Безіменному сотнику УГА, загиблому за волю України від польських поневолювачів. Вічна пам’ять». Над нею піднявся «березовий» хрест. Церемонію освячення відновленої стрілецької могили провели нині вже світлої пам’яті єпископ Юліян Вороновський і отець, нині доктор, ректор Дрогобицької духовної семінарії Мирон Бендик.

У тодішній статті «Могила невідомого стрільця», надрукованій у часописі «За вільну Україну» від 5 травня 1991 р., я згадував про порослі терном ями під горбком цього потоку з боку села Лішні, де, за спогадами старожилів, покоїлись інші невідомі борці за волю України періоду УПА. Стояло питання, коли і хто їх відкопає й перепоховає за християнськими традиціями. Кільканадцять років тому це нарешті зроблено. Прах героїв спочиває на Полі Скорботи.       

Від перших років незалежності України в Дрогобичі набула актуальності пропозиція спорудити монумент, гідний подвигу відомих і незнаних героїв боротьби за волю рідного народу і власну державу. Йшлося у згаданій публікації також про доцільність перенесення праху невідомого стрільця на це почесне місце. Логічно перенести туди й останки одного з невідомих воїнів УПА, аби вони символізували нерозривну єдність двох поколінь борців за волю України в ХХ ст. Наприкінці 2019-го в саду позаду корпусу фізмату кількість віднайдених останків наших упівців наблизилась до ста, і така можливість появилась. Тоді запланований монумент, для якого вже виділено і позначено хрестом гарне місце на площі на вул. М. Грушевського поряд зі старим цвинтарем, стануть меморіальним об’єктом.

Іншими словами, утвориться такий собі невеликий дрогобицький Пантеон слави. У дні національних, державних, інших свят, пам’ятних і ювілейних подій тощо там можна проводити урочисті масові заходи, благо місця вистачить на кілька тисяч людей, ставити почесну варту з учнівської та студентської молоді, покладати вінки, квіти шани і пам’яті тощо. До меморіального об’єкту проліг би екскурсійний маршрут. А загалом Пантеон перетворився б на потужне і дієве знаряддя національно-патріотичного виховання молодого покоління українців, яким волею Господа-Бога і долі суджено продовжувати справу попередніх поколінь борців.

«Думку можна розвивати. То що, поміркуємо разом?». Цими словами закінчувалась моя давня стаття у часописі «За вільну Україну». Повернувшись до неї тепер, наприкінці третього десятиліття незалежності України, зможемо спільно, за участю міської та районної влади, зробити благородну справу великого громадянського і суспільного значення. Наскільки володію інформацією, подібного Пантеону слави з могилами невідомих борців за волю України в незалежній Україні, здається, ще немає. Отож, Франкова земля гідна подати в цьому питанні приклад іншим містам. Тільки б нам не завадила осоружна байдужість.              

 

Роман ПАСТУХ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!: