ДУМКИ ВГОЛОС! Слово читача

ДУМКИ ВГОЛОС! Слово читача

ДЕ МЕЖА ТОЛЕРАНТНОСТІ І ЦИНІЗМУ?

“Життя — театр! Усі у ньому ми актори.”
Шекспір.

Шановні читачі інтернет-газети http://frankovyjkraj.info “Франковий КРАЙ”, маю намір поставити вам запитання, яке я виніс у заголовок даної статті! Якщо є бажання — маєте змогу поділитися своїми думками на сторінці “ДУМКИ ВГОЛОС! Слово читача”.

У розмові з одним з керівників (розмова була про одну з структур) із його вуст я почув фразу: ”...ми працюємо толерантно...”! Я готовий був розпочати суперечку, доводити свою правоту, але... — зупинився?! Скажу щиро — ця фраза довго не давала мені спокою. Кожен з нас може пригадати моменти коли ненароком почуте слово муляє певний час і спонукає до дії.
У езотериці є вислів — тріггер. Не пригадаю зараз з якої мови, але перекладається, як “спусковий гачок”. Іншими словами — приведення у дію чогось задуманого. Таким “спусковим гачком” для написання даної статті і послужила ця фраза.

Дозвольте, шановний читачу, змістити ракурс нашої розмови до моменту написання сайту для газети “Франковий КРАЙ”. Я заручився згодою головного редактора Івана Шведа, що під час розробки сайту обов'язково напишу сторінку з назвою “Слово читача”. Це було зроблено з тією метою, щоби будь-яка людина мала змогу висловити свою думку на сторінках інтернет-газети через допис своєї статті, або ж надати коментар. Тому і вирішив, як розробник даного сайту, започаткувати рубрику “ДУМКИ ВГОЛОС! Слово читача” і першим написати статтю. Певна річ, що у межах ТОЛЕРАНТНОСТІ!!!

“Толерантне ставлення”, щодо мене, згідно статті 3 Конституції України: “Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.” (прекрасні слова — так і хочеться заплескати у долоні, як мала дитина, від радості!), розпочалося у кінці 1992 року коли з вірою у серці: “Ось тепер заживемо у рідній Україні...” з найкращими намірами і довірою відніс у Ощадний банк 5000 радянських карбованців і положив, сучасною мовою, на депозит під 7% річних!Там уже (як виявиться пізніше — “спочинуть у бозі”) і 4900 карбованців, які було покладено під 3% річних батьками для моєї дружини, а також і 2000 карбованців з моєї заробітної плати (щомісячне страхування моїх двох дочок до повноліття), і моє особисте страхування у сумі 3000 карбованців (усі суми страхівок сплачено!). Загальна сума 15 000 радянських карбованців! Для молодих людей поясню (люди мого покоління зрозуміють), що я з дружиною були фінансово незалежними та забезпеченими на той період часу. Для чого усе це описую так докладно — поясню у кінці статті. Будьте терплячими, мої шановні читачі.

Після палких закликів про нове “світле майбутнє” України, з биттям себе у груди, наших перших (як тепер виявилося наївних; я у тому числі) керівників та депутатів усіх рівнів “толерантне ставлення”, щодо мене, продовжувалося і надалі. Бездарне правління (тільки не для себе) перефарбованої (згадався Лис Микита І. Франка!) комуністичної верхівки, безпорадність (а може недостатньо принциповості?) меншої групи людей, які були патріотами України призвело до катастрофічної фінансової кризи, гіперінфляції, злодійства і т.п. З таким багажем ми увійшли у 1996 рік. Мої “крила надії” за плечима потихеньку почали опадати. Ще жевріла надія на Пашу-прем'єра, що ось він виведе український народ на цей розрекламований шлях “світлого майбутнього” та фінансового достатку, але влітку 1998 року (після півторарічних митарств по кабінетах керівників вищого рівня у пошуках грошей на заробітну плату для сімох тренерів з спорту і для мене, як директора ДЮСШ “Явір” Дрогобицького району) — я отримав “чорне сьогодення”. Паша-прем'єр з гідною поставою та милою посмішкою “толерантно” вкрав наші заробітні плати і втік за тридев'ять земель. Фініта ля комедія!

Зрозумівши, що “толерантне ставлення” буде продовжуватися і надалі — знявши краватку та пригадавши свою професію водія — поїхав у Сибір дорабляти “старшого брата” — інакше сім'я, перефразовуючи Тараса Григоровича, — піде попід тином. Не пропав! У важких ситуаціях гідності не втрачав! Дивувався, коли надія (ще не вмерла!) тихесенько нашіптувала: ”Все зміниться! Не може такого бути, щоби не змогли! Толерантність переможе!”

Ура! Перемогла! 2004 рік!!! Людина з “чистими руками толерантно закликала” до ще вищого “світлого майбутнього”! Крила за плечима почали підійматися вгору. Надія виспівувала дифірамби: “Я знала! Я говорила...!” Світ сяяв різнобарвними кольорами! Мужня, світла жінка палко кликала іти за нею до нового життя (каюся, не спльовував тричі через ліве плече - напевно було б помогло).

“Білі руки” так і залишилися угорі. Тільки одна, на мить затерпнувши, опустилася у 2006 році, близько третьої ночі, щоби поставити невеличкий підпис під наказом та призначити на посаду “чорного крука”! Тут уже “толерантність” відчула себе повною господинею. Чого вона тільки не витворяла, щоби ощасливити народ України! Яка тільки локшина різного ґатунку не звисала з моїх вух (думаю, що і з ваших також — шановні читачі)? На світ божий з'явилися “Золоті руки”, на столах золоті батони! З якою вишуканою “толерантністю” змагалися наші “благодійники”, щоби ощасливити мене та інших, але тільки біля повного корита, щоби мати змогу змахнути ті крихти з панського столу пухкенькою, “волохатою” рученькою, розмахуючи пальчиком “но-но” — більше п'яти не збиратися. Наші ви бездарі! Як я вам “співчуваю” — я ще буду довго (надіюся, що і не тільки я один?) “толерантно” згадувати вас “незлим, тихим словом”!!!

Не вірив! Каюсь! Дякую тим молодим і мого віку людям та схиляю голову у хвилині мовчання перед тими загиблими, які у 2013 зацідили в зуби та дали піндюха “їхній толерантності” і знову відродили маленьку іскорку надії у моєму серці! Але, як не дивно, не прийняв “старший брат” виплекану разом з ним “їхню толерантність”, а відфутболив з словами: “кримнаш, кримнаш...” до інших “толерантних, ввічливих чоловічків”.

Як відомо з історії у часи смути гуртується народ, що і довели у наш час своїми діями багато простих людей, віддаючи може хтось і останнє? Але скільки треба мати “толерантності”, якого ґатунку та запаху, щоби спеціально не надавати статусу учасника бойових дій людям, які захищають твою “смердючу толерантність”, а собі цей статус отримати без будь-яких докорів сумління? Як можна принижувати гідність людини роблячи з неї жебрака не сплачуючи їй грошей за Актами наданих послуг толерантною казначейською службою” України протягом чотирнадцяти місяців, чотирьох останніх місяців минулого року, заганяючи у кредиторську заборгованість і не приймаючи до уваги будь-яких пояснень, моментально накладаючи штрафи? У кого шукати правди і пояснень коли та державна структура (Ощадний банк), якій ти віддав гроші на зберігання і починаєш вимагати, щоби тобі повернули твоє (а сума немала за 23 роки — 470 000 гривень!!!!), а вона (структура) “толерантно” пояснює тобі через відписки, що це вина не її, а Держави??? Коли ти пишеш і говориш: “Ваш банк заснований Урядом України і це ваші зобов'язання, як державної структури!” — отримуєш знову незрозумілу відповідь (вдумайтеся — це пишуть юристи)?! Коли тобі виповнюється 58 років, а ти маєш пільговий стаж на шкідливій роботі заводу “Знамя” (Схема) 5 років та 8 місяців і не можеш піти на пенсію тому, що бракує всього 5 місяців і ти, як законослухняний громадянин, розумієш ці доводи і толерантно (без лапок) погоджуєшся. Але коли ти раптово знаходиш, перечитавши увесь список № 2, що професія свердлувальника та оператора станків з ЧПУ згідно даного списку дає тобі право на додаткових півтора року до стажу і у тебе є змога (наголошую — згідно закону!) отримати пільгову пенсію (44 роки трудового стажу), а тебе переконує керівник пенсійного фонду, що це не так!? Тоді виникає бажання “толерантно” пояснити деяким керівникам, що “їхня толерантність” дуже часто є неприхованим ЦИНІЗМОМ, а межа між цими словами є дуже тонкою, яку людина може легко переступити, якщо хоча б на хвильку втратить контроль над ТОЛЕРАНТНІСТЮ з великої букви. Це шановні наші керівники — пересторога, яку потрібно розуміти у наш нелегкий час.

Хочу прокоментувати дещо з попередньо написаного абзацу, щоби не виникло у вас, шановні читачі, упередженого ставлення щодо мене (вибачте за такий вислів), як до людини, яка у важкий час у країні має намір отримати гроші з державного банку!? Якщо тобі не оплачують за твою роботу чесно зароблені кошти протягом чотирнадцяти місяців і ти не маєш змоги виконати свої фінансові зобов'язання — ти намагаєшся шукати вихід. Я влітку 2014 року пропонував Ощадному банку надати мені кредит у сумі 300 000 гривень (під цей депозит — 470 000), запропонував бізнес-план(100 стр.) з детальним описом і усіма розрахунками (окупність 14 місяців) для провадження аграрного бізнесу, готовий був сплачувати немалі відсотки (які шановні наші банкіри заробляють на нас з вами — сидячи “нижніми півкулями мозку” у теплих кріслах), але отримав відмову! Тебе люблять тільки тоді — коли ти віддаєш, а поділити ризики 50 на 50 — “кишка тонка”!? Тому заявляю публічно: “Більше не маю наміру вислуховувати від будь-кого з посадовців, що нам важко, країна в небезпеці (а хто до цього привів?) — красти треба було менше!!! Мені важко теж! І не помилюся, якщо скажу, що і багатьом нашим читачам у будь-якому селі або місті України! А чому за 23 роки ви не ставили питання про поступове погашення заборгованості заощаджень для своїх громадян Росією? Крук — круку око не видзьобає...?

Насамкінець хочу запропонувати обміркувати за чашкою кави такий постулат: СИЛА ПРАВА чи ПРАВО СИЛИ? А ще краще почитати, якщо є бажання, 24 Протоколи Сіонських Мудреців — їх легко знайти у інтернеті. Де на початку першого протоколу написано: ПРАВО в СИЛІ! Я ще у 1994 році говорив до своїх друзів, що це має бути настільною книгою будь-якого керівника вищої ланки, який займається розбудовою країни. Тепер говорю про це публічно теж саме. Але не потрібно зразу ж робити поспішних висновків з прочитаного! Вчитися ніколи не пізно. До слова, один з керівників “зелених чоловічків” сказав, що він користується ПРАВОМ СИЛИ у одному з інтерв'ю минулого року.

А як думаєте ви, шановні наші читачі?

З повагою. Ігор Хомин.

Січень 2015 року.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!: