Протиукраїнський вірус

Протиукраїнський вірус

Протиукраїнський вірус

 

Ця зараза протягом багатьох століть шириться Україною. Найсмішніше та й найтрагічніше, що самі носії протиукраїнського вірусу не вважають, що вони хворі, а комфортно почувають себе в ролі «малоросів», масово поширюючи горезвісну недугу нашої нації.

Ми, галичани, часто дивуємося, щоправда, не всі, а ті, що ще думають, що десь там, на Сході України, проживають люди, які вперто розмовляють російською (насправді – скаліченою), насміхаються з української; що російська пропаганда запаскудила їм мізки та голови перекрутила не в той бік; що «східняки» дивляться лише в один бік – на Москву, на Росію, як на зразок всесилля, мудрості й вищої культури, а російська мова для них– взірець мовленнєвої довершеності, у якій одним словом можна пояснити все, самі знаєте, що це за слово.

Хоча самі ж українці зі Східної України розмовляють мішанкою (горох із капустою), перекрученою російською мовою, яку російська пропаганда старається поправити й довести до більш-менш канонічної. А нащо я розписався за всіх, використавши «ми»? Правильніше буде сказати: «Я так думаю», бо більшості байдуже.

Нещодавно, перебуваючи в лікарні, зіткнувся із цікавим явищем, яке спонукало до написання цієї статті.

Лікар підійшов до хворого й запитав: «Яке Ваше прізвище?» Чоловік мовчав. За виразом обличчя було видно, що нічого не зрозумів. Я подумав, що він якийсь нацмен чи іноземець. Лікар повторив запитання кілька разів, та безрезультатно. Нарешті запитав, але інакше: «Яка Ваша фамілія?» Аж тоді хворий назвав своє прізвище. Він був не іноземцем, а нашим бойком, мешканцем одного із сіл Дрогобицького району. Як за радянської влади в радянській армії йому присвоїли «фамілію», так вона як тавро соціалізму, «русскаво міра» залишилася з ним на все життя. Що зробиш, коли людина ні в побуті, ні в бюрократичній писанині не чула такого слова! Цей чоловік винен у цьому лише частково. Для прикладу візьмімо такий факт.Коли лікар використовує українські слова: кишківник, шлунок, виразка, нирка, сеча тощо, то часто йому доводиться їх дублювати, бо, бачте, «народ» звик до російських відповідників. І з цим негативним явищем ніхто не бореться.

Ще один хворий із тої самої палати збив із пантелику решту, а саме половину недужих, яких загалом було четверо. Чоловік говорив російською мовою. Одразу сам усе пояснив: «Я с Луганска». Промовив це так, як комуніст вимовляв ім’я Леніна, як москвич гордо казав до«гомосовєтікуса»: «Я с Москви». Молоденькі медсестри, щоб луганчанину було комфортно, скалічено намагалися пояснити по-російськи: замість «сеча» казали «моч». А ось через слово «закреп» зчинився справжній переполох. Хворий поскаржився на «стілець». Медсестра сказала, що в нього закреп, налякавши його новою хворобою. Довелося вдатися за допомогою до «мудрих» людей ледь не з усієї лікарні, щоб з української слово «закреп» перекласти російською. І все-таки догодили йому.

Наш луганчанин мав прізвище на -енко. Тому я і запитав: «Ви українець?» Співрозмовник відповів: «Так, але русскій украінєц. Доводилося чути: «Русскій, но по проісхождєнію із хохлов». А тут маємо ще одну національність.«А як ви опинилися в Дрогобичі?»–запитав я. «Після війни ваші втікали від преслєдованій на стройкіДонбаса. А я в 1958 році – у Західну Україну, де було легше із харчами. Тут уперше хорошо похавал», – розповів співбесідник. «Але ж Ви тут так довго живете й української не знаєте?»–не міг надивуватись я. «А для чого? Усі меняпонімают, навіть «закреп» переклали. Ти нє понімаєш. Я вирос на русской історії, культуре... І как без нєйо?! Оглянісьвокругсєбя! Навіть зараз українські діти, які не вчатьросійської, краще знають її за українську. Вони сидять в інтернеті, співають російські модерні пісні, дивляться мультфільми, кіно, російське телебачення, – і результат, як за СРСР. Вони віддаляються від української мови, культури, історії. Ето історіческійбезвозвратний процес, каково нє остановіть! Понял?» Переконувати луганчанина, що помиляється, було марною справою. Доводиться із цим жити. І живемо...

В українській армії і надалі російська «коптьорка», а в лікарнях –«роздаточна». Таких прикладів – море. Чия провина в тому, що не має єдиного мовного й мовленнєвого режиму? Хто все це має виправляти? Час минає. А малоросійський виродок уже навчився англійської, німецької, польської, італійської, арабської, але не української. Навіть ведмедя навчили їздити на наколеснику, за роки незалежності й папуга заговорила, але не «малорос».

На цю тему наведемо приклади з педагогічної практики. Хоч вони трапилися ще 25 років тому, але актуальні, повчальні й зараз.

Учень п’ятого класу запитавучителя на уроці:

– Чи можна винести мусор?

Учитель удав, що не зрозумів:

– Повтори ще раз, бо я не розумію, що ти хочеш.

Школяр повторив. А вчитель сказав йому:

– Але я не розумію, що ти хочеш винести?

– Як? – здивувався учень. – Ось тримаю в кулаці мусор.

– Що це?

–Мусор, –знервовано відповів учень.

Тоді вчитель звернувся до всього класу: «Діти, що він хоче винести?» Усі учні хором: «Він хоче винести мусор». Ось і приїхали! Довелося пояснювати всьому класові, яка різниця між двома словами: українською «мусор» буде «сміття».

Діти ще й зауважили, а як бути з міліціонером, якого називають «мусор»? Не звучить: «Пішов сміття». «Краще його взагалі так не називати», – пояснив учитель.

Ще один приклад, що стосується цієї теми. На уроці історії в п’ятому класі учитель попросив учня розповісти все, що знає про гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного. Відповідь школяра була широка, розгорнута. Насамкінець учитель запитав:

– А про якого гетьмана ти розповідав?

– Про того, про якого Ви запитували, – пояснив учень.

– А про якого?

– Про Сагайдачного, – упевнено заявив учень.

– А ти про кого оповідав?

– Я вже сказав, що про нього.

– Але ж ти у своїй відповіді жодного разу його не назвав! Тому подумав, що ти знаєш ще якогось гетьмана, якого я навіть не знаю. Знаю, що були Бородавка, Бут, Лобода, Тетеря, Кішка, Голуб, Гуня. Але що був Блін? Я про такого гетьмана не чув. Коли ти відповідав, п’ятнадцять разів ужив слово «блін». Я подумав, що це ще якийсь гетьман.

Мусив пояснити учневі та всьому класові, що це слово – паразит, ще й російське, а українською – «млинець», «налисник». Учні заперечили: «Але всі кажуть «блін», а не «налисник». Звернімо увагу: учні сказали, що всі так говорять. Отже, слова «блін», «йо-мойо» та багато інших під впливом російських серіалів стали популярними. Відкрили й ресторани з такими назвами, тому учень не виняток. Добре, що невживав «бля…», бо є і такі. Прикро й те, що з’являються кафетерії «96-й, 97-й, 98-й …квартал», кількістьяких зростає, як і кількість політичних партій. Чи здогадуєтеся, який «бренд» вони репрезентують, яку мову та ідеологію?!

 

Петро СОВ’ЯК

(Далі буде)

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!: