«Менедо глибинидуші хвилювалостворення музею Івана Франка в Нагуєвичах»

«Менедо глибинидуші хвилювалостворення музею Івана Франка в Нагуєвичах»

«Менедо глибинидуші хвилювалостворення музею Івана Франка в Нагуєвичах»

 

(До 136-їпередріздвяної річниці від дня народження Григорія Франка)

 

Григорій Захарович Франко народився 1884 р. у Нагуєвичах у родині брата Івана Франка – Захара. Гринь Франко був одним із організаторів роботи товариства і читальні «Просвіти» в Нагуєвичах, збудованої ще у 1912 р. завдяки Товариству «Січ», гуртка «Рідна школа», а також брав активну участь у виставах та концертах, які проходили в Нагуєвичах та селах Дрогобиччини у 30-х – 40-х рр. ХХ ст. Часто зустрічався з Іваном Франком. 20 (згідно з листом Захара Франка – 21) листопада 1909 р. письменник разом із сином Тарасом був присутнім на його весіллі. У 1935 р. від імені «Робітничої громади» та «Просвіти» був одним із основних організаторів збору коштів для побудови «Дитячої оселі та музею пам’яток Івана Франка» на території родинного подвір’я Франків. Щоправда, просвітяни під керівництвом Григорія Франка та Івана Гаврилика збирали ці кошти. Польський уряд будівництво заборонив.

Також Г. Франко був одним із тих, хто прохав у листуванні із громадськістю в газеті «Сільроб» допомоги в побудові Народного дому в Нагуєвичах після Першої світової війни.

У 1946 р. Григорій Франко став першим директором «Літературно-меморіального музею Івана Яковича Франка» в Нагуєвичах, який саме під такою назвою у відомстві культури Дрогобиччини було відкрито в трикімнатній хаті першого голови сільської ради Нагуєвич, племінника Івана Франка – Миколи Захаровича Франка.

Натомість на місці садиби Франків й далі стояла на дерев’яному хресті таблиця, зведена у 1936 р. із написом: «Місце, де уродився Іван Франко. Тут стоятиме дитяча оселя». Фактично серед представників найвищих владних структур Микола Бажан, яко заступник голови Ради народних комісарів УРСР, першим поставив питання про створення меморіального музею Івана Франка у Нагуєвичах, адже до нашого часу збереглася термінова телеграма з його підписом до голови виконавчого комітету Дрогобицької обласної ради депутатів трудящих Данила Леженка з приводу підняття цього питання навіть на раді Раднаркому УРСР. Телеграма вочевидь була направлена ще на початку 1946 р., адже наближалася 20-та річниця від дня смерті та 90-та від дня народження Івана Франка.

Статус Миколи Бажана в тодішній радянській літературі був, безперечно, високим.Вочевидь, він і порадив місцевій владі Дрогобицької області обрати першим директором музею когось із представників родини Івана Франка, яка проживала в Нагуєвичах.

Текст телеграми на бланку Народного комісаріату зв’язку про термінові вимоги щодо створення музею Івана Франка в Нагуєвичах насправді дослівно дуже лаконічний і з багатьма помилками, щоправда, саме він є сьогодні важливим документом, який засвідчує радянську фундацію музею Івана Франка в Нагуєвичах:

«0825

ПРАВИТЕЛЬСТВЕННАЯ

УРЯДОВА

ДРОГОБИЧ

ГОЛОВИ

ОБЛВИКОНКОМУ

ТОВ ЛЕЖЕНКУ

КИЕВА 8/5302 41 20 0653 =ВЦ

КОМИТЕТ КУЛЬТОСВИТНЫХ УСТАНОВ СТАВИТЬ ПИТАННЯ ПЕРЕД РАДНАРКОМОМ УРСР ПРО УТВОРЕННЯ МЕМОРИАЛЬНОГО МУЗЕЮ ІВАНА ФРАНКА СЕЛИ НАГУЕВИЧИ ДРОГОБИЧСКОИ ОБЛАСТИ.

КРП НЕГАЙНО НАДІШЛІТЬ РАДНАРКОМУ УРСР СВОИ ПРОПОЗИЦИИ З ПРИВОДУ ЦЬОГО НР 2562. ЗАСТУПНИК ГОЛОВИ РАДНАРКОМУ УРСР

БАЖАН».

24 серпня 1946 р. редактор і журналіст обласної газети Дрогобича «Радянське слово» Ф. Поляков уперше повідомив про наміри радянської влади відкрити музей І. Франка в Нагуєвичах, а також про інші програмні пункти відзначення 90-річчя від Дня народження українського генія. Як виявилося, виконком обласної Ради депутатів трудящих і бюро обкому КП(б)У прийняли спеціальну постанову про відзначення ювілейної дати» серед трудящих області» з метою «вшанування пам’яті великого Каменяра та широкої популяризації творчості письменника». У містах і селах області впродовж 25 – 30 серпня 1946 р. проводилися урочисті збори з доповідями про життя Івана Франка. Для цього також було зібрано колектив лекторів і доповідачів, зокрема для підприємств та відділів культосвітніх установ. Наприклад, при Дрогобицькому обласному історико-краєзнавчому музеї було обладнано окремий відділ, присвячений життю і літературній діяльності письменника.

Станом на 24 серпня 1946 р. у Нагуєвичах вже закінчувалися останні приготування до відкриття Літературно-меморіального музею Івана Франка, який мав тоді підпорядкування до Підбузького району. Художнє оформлення повністю організовував професор Михайлом Козік. Нам вдалося з’ясувати, що автором першого бюста письменника для нагуєвицького музею став член спілки художників України, скульптор Матвієнко. Тоді директор музею Григорій Франко зумів із різних місць зібрати до експозиції родинні фотографії, картини, малюнки, деякі особисті речі та твори Івана Франка. Як виявилося, копітку роботу над формуванням наукової концепції експозиції, а також експозитаріїв допомагали Григорію Франку влаштувати наукові співробітники Центрального музею В. І. Леніна в Москві. З одного боку, це свідчить про те, що якість формування експозиції музею мала бути на найвищому рівні, проте, з іншого боку, це вперше вводить у франкознавство тезу про те, що музей у Нагуєвичах створювався під особливим контролем Москви. Врешті його відкриття мало до певної міри йти в ногу з агітаційною роботою, яка мала за мету сприяти боротьбі із так званим «українськими буржуазними націоналістами» в особі воїнів УПА. Врешті Підбузький район станом на 1946 – 1951 р. вважався гарячою точкою для радянської армії в усіх секретних документах. Принаймні до 1953 р. завдяки науковцям педагогічного інституту в Дрогобичі спадщина І. Франка популяризувалася в Дрогобицькій області як «аргумент» витоків теорії боротьби із українськими буржуазними націоналістами саме на ґрунті текстів Франка. Прикладом може слугувати стаття М. Домницького «Іван Франко – непримиренний борець проти українського буржуазного націоналізму», після якої вийшла його ж колективна, разом із Є. Радченком, монографія про життя і творчість Івана Франка в такому ж ідейному проросійському та просталінському «соусі». Цю ж тему в контексті «Франка – популяризатора марксизму» пізніше розвивав інший старший викладач політекономії Дрогобицького педагогічного інституту Ю. Палкін.

27 серпня 1946 р. відбулося офіційне відкриття радянського музею під назвою «Літературно-меморіальний музей Івана Яковича Франка в Нагуєвичах». Мало кому відомо узагалі,як відбувалося відзначення 90-річчя від Дня народження Івана Франка на Дрогобиччині в той час, адже інформації віднайдено дуже мало. Загальні святкування розпочалися 27 серпня у Дрогобичі, зокрема на усіх підприємствах, в бібліотеках та селах. Водночас у Нагуєвичах було організовано окремий вечір, присвячений пам’яті великого Каменяра. З доповіддю у селі тоді виступив завідувач відділу шкіл обласної газети «Радянське слово» товариш Стеценко. Власними спогадами про Івана Франка із присутніми гостями поділився племінник Григорій Захарович Франко, який і був представлений як перший директор музею. Після урочистих зборів у селі відбулося офіційне відкриття меморіального музею Івана Яковича Франка.

Перший музей було доручено оформити спеціальною експозицією авторства львівського художника М. Козіка, який на згадку про оформлення першого музею намалював тодішніх живих нащадків Івана Франка Гриня Франка і Захара Франка, яким і подарував ці портрети.

У 1949 р. за підтримки директора музею в центрі Нагуєвич було урочисто відкрито перший пам’ятник письменнику, при цьому автором погруддя був Яків Чайка. Під погруддям Івана Франка було вмонтовано пам’ятну таблицю, на якій викарбовано текст І. Франка 1878 р. із поезії «Товаришам з тюрми»:

Наша ціль – людське щастя і воля,

Розум владний без віри основ,

І братерство велике, всесвітнє,

Вільна праця і вільна любов!

На подію відкриття пам’ятника до музею завітали Максим Рильський і Павло Тичина, які організували ювілейний семінар безпосередньо на території подвір’я школи. У книзі відвідувачів Павло Тичина ще у 1950 р. записав:«Благоговійний трепет і радість велику переживаю я досі, що довелось мені побувати на батьківщині Івана Франка. Павло Тичина».

До 35-ї річниці від дня смерті Івана Франка, у травні 1951 р., Літературно-меморіальний музей І. Франка в Нагуєвичах було перенесено у просторіше приміщення, яке складалося із п’яти кімнат у центрі села у колишній хаті гебрея Бергера, родина якого виїхала за межі України (музей проіснував у цьому приміщенні до 1986 р., сьогодні це приміщення Нагуєвицької селищної ради).

Зі слів Григорія Франка, підготовка до відкриття нового приміщення музею розпочалася ще у січні 1951 р., при цьому будинок було обрано найкращий серед усіх варіантів. За той час було повністю перебудовано експозицію, оновлено експонати, а також реставровано деякі картини. Директор був вражений, що стільки представників громадськості відгукнулися на переїзд та оновлення музею Івана Франка в Нагуєвичах. З цього приводу Г. Франко писав: «…Мене до глибини душі схвилювала турбота й увага, яку проявили до створення нового музею різні організації Дрогобича, Львова, Москви, колгоспники села…». Львівські художники оформляли стенди, експонати, відновлювали деякі картини, а М. Козік приїжджав, щоб намалювати кілька краєвидів. В одному із нових залів директор розмістив великий портрет письменника властиво авторства М. Козіка, Львівський музей І. Франка подарував для фондів фотографії і фотокопії, які відображали останні роки життя Івана Франка (щоправда, більшість цих фотографій було перевезено у 2001 р. львівськими музейниками на чолі із Р. Гораком до Львова).

Варто відзначити, що у часі відкриття нового приміщення музею перший директор не міг нічого зробити із цензурою партії, а тому мусив публічно констатувати факт відкриття нового музею як символ вдячності «…більшовицькій партії… за тепле батьківське піклування про вшанування великого Каменяра».

Напередодні святкувань 35-ї річниці від дня смерті Івана Франка та відкриття нового приміщення музею 5 травня 1951 р. музей у Нагуєвичах відвідав Олесь Гончар, який у книзі відвідувачів записав: «Вічно красуйся, могутній щедрий краю, що породив великого Франка. Невмирущий Каменяр, він завжди з нами! Пишаємося ним. Вчимося у нього». На відміну від постійних ідеологічних статей у газеті «Радянське слово», це був один із небагатьох заходів, який вирізнявся українізаторською пропагандою Дрогобиччини. Адже більшість заходів відбувалася під гаслами «освобождения», після якого, мовляв, «не тим уже було Прикарпаття…», а тексти Івана Франка трактувалися лише на політичний манер, як от, наприклад, слова «Людське щастя і воля, вільна праця, вільна любов…» у статті «Великий Каменяр» авторства Н. Безпоясної та М. Зінченко або ж у статті кандидата філологічних наук О. Кисєльова – «Великий письменник – революціонер», у якій автор, перекручуючи тексти І. Франка, пише про те, що вони явно спрямовані на «…побудову комуністичного суспільства». Врешті особливу увагузосереджували на «покращеннях» у житті мешканців і працівників так званого «Нового Борислава», про який писав П. Китай, чи на покращенні життя в Нагуєвичах після появи літературно-меморіального музею Івана Франка авторства молодого журналіста Миколи Костенка до 95-ї річниці від Дня народження Франка.

Щоправда, 26 травня 1951 р. у першій спільній статті Н. Безпоясна і М. Зінченко під назвою «Нагуєвичі сьогодні» наголосили на значенні та особливостях розвитку музею за каденції Григорія Франка впродовж 1946 – 1951 рр. Наприклад, було вперше подано статистику туристів за цей період, яка становила 20000 відвідувачів. Крім того, було коротко описано й місце, де стояла хата Франків: «…Майже при в’їзді в село ліворуч дороги пам’ятник і дорога кожному серцю земля – місце, де стояла хата батьків поета… Невеличка ділянка обгороджена свіжим низеньким парканом. Всередині пам’ятник. Біля нього свіжі живі квіти. Їх часто приносять сюди земляки, виражаючи цим свою невгасиму любов до полум’яного патріота». Вочевидь, йшлося про те, що обгородження території, на якій стояла хата, відбулося напередодні відкриття нового корпусу музею, на якій також було встановлено пам’ятник.

Варто відзначити й першу статтю директора Нагуєвицького музею Івана Франка Григорія Франка, опубліковану 27 травня 1951 р. у «Радянському слові» до тієї ж 35-ї річниці під назвою «Всенародна шана», яка ознаменувала початок популяризації власними силами музейної спадщини І. Франка в Нагуєвичах безпосередньо в періодичних виданнях Дрогобицької області. Григорій Франко здійснив детальний опис музею, а також титанічну працю над збиранням експонатів меморіального характеру. Як виявилося, підготовка до відкриття музею в новому приміщенні тривала кілька місяців, збираючи документи, фотографії, картини, Григорій Франко зізнався, що «…я прагнув зробити Нагуєвицький музей справжнім пам’ятником письменникові, місцем, де б відвідувачі відчули всю красу і велич життя та багатогранної діяльності Франка». Також перший директор музею зізнався, що він дуже хотів, щоб «…все зібране в чотирьох залах музею яскраво і повно відтворило його славний творчий шлях, щоб в уяві людей на весь зріст постав живий і неповторний Франко – борець за народне щастя». Цікаво, що Г. Франко вперше опублікував статистику відвідувачів, яка на той час була до певної міри вражаючою, адже за 5 років, впродовж 1946 – 1951 рр., музей Івана Франка в Нагуєвичах відвідало 20000 туристів із найрізноманітніших територій СРСР, зокрема: «…лісоруби з Архангельська і Закарпаття, нафтовики Борислава і Баку, хлібороби України і Білорусії, шахтарі Донбасу і Підмосков’я…», а також «…студенти, офіцери і воїни радянської армії, залізничники…» тощо. Більшість цих відвідин записано в книги відвідувачів музею, які сьогодні зберігаються у фондах Літературно-меморіального музею Івана Франка ДІКЗ «Нагуєвичі». Також 27 травня 1951 р. Г. Франко вперше опублікував у обласній дрогобицькій газеті «Радянське слово» детальний опис цих подій та вперше перерахував оригінальні речі, зібрані в колекції музею. Серед них: родинні світлини, деякі особисті речі Івана Франка, прижиттєві твори письменника тощо.

Директор музею дуже тішився приїздом до музею групи видатних українських письменників: Павла Тичини, Володимира Сосюри, Максима Рильського, Миколи Бажана, Платона Воронька, Любомира Дмитерка, адже це як не як була серйозна промоція і реклама для щойно відкритого музею та врешті унікальний спосіб для масштабної популяризації спадщини Івана Франка.

У першій кімнаті було відтворено інтер’єр хати Франків, у другій і третій – експозицію із біографії письменника періоду дитинства, навчання в Дрогобичі, а також проживання в Нагуєвичах в пізніші роки. Четверта і п’ята кімнати нового музею у тематико-експозиційному плані передбачали висвітлення історії так званого «визволення Західної України радянською владою» та «всесоюзного» вшанування постаті Івана Франка. Саме у той час для експозиції музею було виготовлено кілька копій документів, зокрема з оцінками І. Франка в період навчання в Дрогобичі.

Саме тоді львівські художники оформили нові стенди, експозиції та відновили деякі старіші картини. Тоді ж Львівський музей І. Франка подарував для фондів Нагуєвицького музею світлини та експонати (які було перевезено назад до Львова лише під час роз’єднання музею від заповідника у 2001 р.). Тоді ж львівський художник М. Козік намалював для музею декілька краєвидів та портрет І. Франка, який урочисто експонували під час відкриття нового приміщення 27 травня 1951 р. Під час відкриття нового музейного приміщення Нагуєвичі відвідало близько 5 000 шанувальників І. Франка, а також відомі письменники: Павло Тичина, Володимир Сосюра, Максим Рильський, Платон Воронько, Любомир Дмитренко, з якими збереглися фотографії із Г. Франком під час офіційних виступів. Тодішня преса повідомляла, що разом із Г. Франком на мітингу виступали перший секретар Дрогобицького обкому КПУ С. А. Олексенко, оператор 9-го нафтопромислу тов. Лобанців, голова колгоспу с. Уріж – тов. Гомзяк та студентка Дрогобицького педагогічного інституту на прізвище Савків. Також слово мала відома старожилка із Ясениці-Сільної Розалія Василівна Гомзяк, котра особисто знала Івана Франка та допомагала в розбудові музею Григорію Франку.

До нашого часу також збереглася рідкісна фотографія із виступом Григорія Франка під час відкриття нового корпусу Літературно-меморіального музею Івана Франка в Нагуєвичах, яку було опубліковано в 1951 р. в газеті «Радянське слово».

Під час відкриття нового музею Івана Франка багато будинків та вулиць Нагуєвич було прикрашено ялиновими гілками та кольоровими стрічками, вітаючи пішу ходу гостей, які починаючи з 11 год. прибували на святкування 35-ї річниці від дня смерті письменника. Піша хода була така велика, що центральна вулиця не могла помістити усіх людей, а люди дедалі більше й більше прибували. Збереглися описи дрогобицьких журналістів, у яких дізнаємося про масштаби святкування, а також партійний піар тієї доби. Наприклад, працівники колгоспу Підбужа в’їжджали в Нагуєвичі на вантажних і легкових автомобілях, які були прикрашені прапорами і транспарантами, портретами керівників партії і уряду, живими квітами тощо. Серед делегатів прибула орденоносець і ланкова колгоспу Анеля Савуляк, яку вважали колишньою братчанкою поета. Також у колоні їхали працівники Винниківської МТС, члени артілей ім. Сталіна, ім. Шевченка, «Радянської армії», учні й вчителі Підбузької середньої школи, працівники партійних і радянських організацій, службовці та робітники підприємств та установ. Під окремий марш до Нагуєвич прибула делегація від нафтовиків Борислава, на чолі якої були депутат ВР СРСР Іван Щепаник, оператори 8 і 9 нафтопромислів, майстри, бурильники та ін. Показовим було й те, що серед делегацій було багато студентської та учнівської молоді, які до початку відкриття мітингу відвідували місця Івана Франка в Нагуєвичах: пам’ятник поетові, меморіальну дошку на пагорбку, де стояла хата Франків, до старого дуба. Фактично святкування нагадувало парад делегацій з усієї УРСР. О 13 год. на широкому подвір’я перед новим корпусом музею Івана Франка в Нагуєвичах розпочався масовий мітинг.

На трибуні сиділи представники партійних, радянських і громадських організацій, знатні люди колгоспних ланів, нафтовики, студенти, учні, а також племінник письменника і перший директор музею Гринь Франко. П’ятитисячний мітинг офіційно відкрив секретар Підбузького райкому КП(б)У тов. Гальчинський. З промовами про значення громадсько-політичної і літературної діяльності Івана Франка виступив секретар Дрогобицького обкому КП(б)У С. А. Олексенко. Його доповідь було опубліковано окремою колонкою у газеті «Радянське слово». Поряд із заангажованими ідеологічними контекстами, які повністю охоплювали промову, С. Олексенко лише в одному місці зауважив про інтелектуальну спадщину Івана Франка, яка, за тодішніми даними, нараховувала щойно 4637 творів (коли сьогодні вже відомо про більше 6000), врешті доповідач зауважив, що «…це була енциклопедично освічена людина, великий вчений», а тому, «…глибоко шануючи пам’ять вірного сина українського трудового народу, його, як і Шевченка, ми згадуємо сьогодні, в день відкриття літературно-меморіального музею, незлим тихим словом, як цього бажав сам поет». Доволі таки дивно наприкінці промови було помилково застосовано заповіт Шевченка до заповіту Франка. Після цього слово для промови на честь відкриття нового музею Івана Франка було надано оператору 9 нафтопромислу Борислава тов. Лобанціву, який, зауваживши, що це «… велике свято – відкриття музею Івана Яковича Франка», одразу перейшов до прославляння політики партії та значення «возз’єднання» та «освобождения», які, буцімто, змінили стан справ у нафтовій справі Галичини загалом.

Після цього слово було надано студентці Дрогобицького учительського інституту тов. Савків, яка від імені студентсько-викладацького колективу на честь відкриття літературно-меморіального музею Івана Франка в Нагуєвичах склала надто ідеологізовану подяку партії та уряду за «розквіт української культури». При цьому дуже мало було продемонстровано правдивих даних про значення спадщини Івана Франка зокрема, адже переважно його твори були перетрактовані лише як заклики молоді «до боротьби» і при цьому без жодних натяків на духовні цінності. Щоправда, студентка звернула увагу, що факт відкриття музею в Нагуєвичах був «…новим, переконливим свідченням…[того, що]… радянські люди добрим словом згадують поета, свято шанують його світлу пам’ять, творчість якого стала надбанням не лише українського народу…».

Наступну промову на відкритті музею виголосив голова укрупленого колгоспу ім. Леніна села Уріж, тов. Гамзяк. Фактично виступ мав характер звернення від імені громад, які були сусідніми до Нагуєвич. Серед іншого в промові згадувалися імена та прізвища передовиків Урожа та гасла, які нічого не мали спільного до спадщини Івана Франка. Натомість схвильований виступ племінника І. Франка і директора музею в Нагуєвичах Григорія Франка викликав бурхливі оплески, адже він поділився живою історією про свої реальні зустрічі із письменником. Такі ж овації викликав виступ літньої колгоспниці із Ясениці Сільної Розалії Василівни Гавриляк (Гаврилик?), яка особисто знала Франка.

Наступні виступи заступника обласного виконкому тов. Чепіжака та інших продовжили сценарій прославляння політики партії, якій «дякували за відкриття літературно-меморіального музею» в Нагуєвичах. Після цього під звуки гімнів СРСР та УРСР секретар Підбузького райкому КП(б)У тов. Гальчинський оголосив мітинг завершеним і запросив присутніх відвідати експозицію музею. Стрічку офіційного відкриття нового приміщення музею І. Франка в Нагуєвичах урочисто розітнув голова Дрогобицького обласного виконкому І. Я. Яворський.

Святкування біля нового музею та пам’ятника Іванові Франкув Нагуєвичах тривало аж до пізнього вечора і супроводжувалося зібранням мешканців села Нагуєвичі та околиць, які пам’ятали або ж особисто знали Івана Франка. Мало відомо, що, скажімо, в сусідніх Унятичах мешкав Микола Павлович Федьків, який також пам’ятав І. Франка (серед останніх спогадів та зустрічей із ним вдалося зафіксувати під 1956 р.). Серед книг відвідувачів музею І. Франка в Нагуєвичах збереглася також книга за 1965 – 1968 рр. під назвою «І. Франко у спогадах односельчан», яка досі не опублікована.

Того ж 1951 р. пам’ятник «Хрест на честь ліквідації панщини у 148 р.», виготовлений Яковом Франком, було перенесено із центральної частини Нагуєвич на територію нового будинку музею Івана Франка. Як відомо, пам’ятний хрест стояв свого часу між господарствами Йосипа Сарабрина і Петра Шумеляка на громадській ділянці неподалік церкви Св. Миколая Чудотворця (долішня). На хресті батько письменника написав: «Іаковь Франковь, обиватель Нагуєвскій, оустроїл сіє знаменіє». Контури тексту на честь знищення панщини вирізьбив сільський вчитель Тимофій Партика.

Переломний період 40-х – 50-х рр. ХХ ст. для музею І. Франка не був легким, адже в довколишніх селах продовжувалася війна Української Повстанської Армії проти численних стаціонарних частин Дрогобицької області. Так, у книзі відвідувачів за 1949 р. вдалося віднайти записи військових спецпідрозділів та стаціонарних частин, які прямували з Дрогобича до Сторони на бій із УПА, і дорогою зупинилися у музеї Івана Франка, у якому залишили свої «комуністичні захоплення». Цікаво, що один із записів явно вказує на підпис працівника спецпідрозділу МВД із прізвищем Ковський (можливо Ховський?): «13.06.1949 года. Я работник МВД сего числа посетил музей великого украинского поета И. Я. Франка. Память о великом писателе останетса в меня на долго лет. Ковский (?)».

Того ж самого дня Літературно-меморіальний музей відвідали шість чоловіків військової частини Дрогобича, за яких підписався керівник групи із автографом «Р. Ама…»:«13.06.1949 г. Мы, воины Советской Армии [седьмой части], посетили музей великого украинского писателя И. Я. Франко. Память о Иван Яковичи Франко завпечатлитса в нашых умах на долго. Присутсвовало 6 человек Р. Ама…(автограф)».

Окрім спеціальних служб, музей відвідували військові стаціонарні частини Дрогобича. Так, 25 травня 1949 р. музей відвідали двоє військових із частини №1: «с. Нагуевичи. 25.05.1949 года. Мы, военнослужащие І/части, посетили родину украинского писателя Ивана Яковича Франко, много останитса в памяти с работ И. Франко. (Автограф?)».

Окремий запис було створено 27 вересня 1949 р., якраз у день обрання на посаду першого секретаря дрогобицького обласного комітету комуністичної партії України Степана Олексенка. Текс запису у книзі мав наступний зміст: «Нагуевичи. 27.09.1949 год. Мы, военнослужащие Вооруженных Сил Союза ССР, посетили дом-музей И. Франко. Здесь мы многое узнали о жизни великого талантливого писателя и революционера. Здесь увиділи, где родился и провел свое детстсво И. Франко. Мы, военнослужащие, очень благодарны Советскому правительству за устроеный музей памяти великого украинского писателя И. Франко.

  1. (Автограф ?)
  2. М. Васишин (?)
  3. З. Нагребняк (Жагребняк?)
  4. А. Коломис (?)».

Врешті й відомі письменники часто залишали записи, які мали за мету прив’язати історичну пам’ять про Каменяра і його спадщину властиво до теми «братнього радянського союзу». Наприклад, 30 вересня 1950 р. власноручний запис зробив Андрій Малишко: «Нехай безсмертно живе те місце – село Нагуєвичі – що породило Великого Івана Франка. А. Малишко. 30.09.1950 р.».

Відкриття Літературно-меморіального музею Івана Яковича Франка в Нагуєвичах найбільше викликало захоплення серед педагогічного простору шкіл Дрогобиччини, адже учні отримали можливість додаткової туристичної локації до одного з найвідоміших сіл краю. Наприклад, 11 квітня 1950 р. учні зі школи сусіднього села Ясениця-Сільна залишили унікальний запис про враження від екскурсії, яку провів директор музею Григорій Франко, а також занотували реєстр свого класу: «11.04.1950 р. учні Ясеницької школи відвідали музей І. Я. Франка. З великим задоволенням ми вислухали багато деяких пояснень уродича Франка Гриня Захаровича. За це ми йому дуже вдячні й бажаємо йому здоров’я. Пишаємося, що завжди буде жити в наших серцях син Українського народу, його думки, його революційна діяльність. Слава про сина Українського народу І. Франка ніколи не загине. 11.04.1950 р. Ясениця.

1) Батюк В.

2) Когут В.

3) Калапунь М.

4) Багрій М.

5) Сторонський М.

6) Павловський Г.

7) Голубінка М.

8) Батюк Б.

9) Данків Б.

10) Чапля С.

11) Багрій В.

12) Дидинський В.

14) Процик (Продиж?) С.

15 Айзембарт І.

16) Паращак І.».

Григорій Франко очолював музей до 1952 р. Саме за його життя назва села Нагуєвичі була вдруге, після 1940 р., перейменована на село Івана Франка, щоправда, процес перейменування із зрозумілих причин, як і раніше, мав лише ідеологічний характер. Про це, зокрема, засвідчує копія указу президії Верховної ради УРСР від 22 червня 1951 р., яка досі зберігається у ДІКЗ «Нагуєвичі». Перейменування нібито мало за ціль відмежуватися історично від панських часів, коли селом, за переказами, володіли Нагуйовські. Відтак із так званим «освобождением» громада нібито «самостійно» вирішила перейменуватися на село світлої пам’яті «революціонера» Івана Франка. Це тлумачення систематично агітувалося впродовж усіх 50-х рр. ХХ ст. у обласній пресі як зречення від важких панських часів.

На початку вересня 1952 р. журналіст «Радянського слова» на замовлення партії здійснив репортаж про щойно перейменоване село Івана Франка, взявши політично заангажоване, а частково й перекручене на словах інтерв’ю у старожила Михайла Миколайовича Чаплі, який пам’ятав Івана Франка. Під час опитування молодої ланкової нагуєвицької артілі ім. І. Франка Марії Чаплі журналіст розпитав про дозвілля в селі Івана Франка. Зі слів респонденти, молодь щонеділі відвідувала музей Івана Франка: «…часто буваємо, а все ж кожного разу щось нове в серці своїм виносимо». Серед молодих подруг респондентка згадала Розалію Павлик, Настю Твардовську, Розалію Климко, Ганну Гузан тощо. Саме тоді комсомолки села вишили рушник для портрета І. Франка в сільському клубі із словами В. Стефаника 1909 р., опублікованими в «Громадському голосі»: «Франко – наш найкращий провідник, наш учитель, як ясне сонце на українському небі». Також дрогобицькі журналісти взяли інтерв’ю у барабанщика Дмитра Ляха, голови колгоспу Івана Юхимовича Тодосійчука, бригадира рільничої бригади Івана Ситківа, бригадира другої рільничої бригади Миколи Яцуляк та секретаря партійної організації села Мелікаєва. Зауважимо, що, попри музей, агітаційну роботу в селі тоді проводили 22 партійні агітатори, що явно вказує на особливе побоювання щодо збереження справжніх українських національних ідей у околицях.

У 1952 р. директор почав частіше хворіти, а робота музею фактично була основною. Збільшення кількості туристів, які відвідували музей,викликало появуй першої публічної критики щодо покращення роботи музею. Наприклад, 5 вересня 1952 р. з’явилася стаття, у якій було опубліковано враження із книги відвідувачів за 10 серпня 1952 р., тобто напередодні річниці від дня народження письменника. Це була комплексна екскурсія вчених,артистів, партпрацівників, які спільно дякували партії «…за прекрасну експозицію музею…» і водночас із науковим і своєрідним натяком дописали побажання на майбутнє: «…слід зробити макет садиби Івана Франка, в якій він народився і зростав; музею варто мати досвідченого екскурсовода, який би більш повно викладав матеріал». Таким чином, маємо витоки ідеї відтворення садиби Франка та зміни кадрової політики щодо штатного розпису кадрів музею саме у 1952 р. Авторами цих побажань були професор Воронезького сільськогосподарського інституту ім. В. Г. Скороход, Константинова (Бурят-Монгольська АРСР), тов. Соколова (Ростов на Дону) тощо. Всього у книзі спогадів було занотовано 17 підписів.

Врешті наприкінці каденції Г. Франка науковим працівником (тоді ще не було терміну співробітник) Літературно-меморіального музею Івана Франка почала працювати сільська вчителька Віра Михайлівна Бесараб. Вона часто розповідала журналістам,які приїжджали в музей, про внутрішнє життя музею, а також відвідувачів із найрізноманітніших куточків СРСР. Саме В. Бесараб почала змінювати тексти екскурсій, наповнюючи їх локаціями та розповідями з давньої історії села. Також з її ініціативи та за побажанням попередніх відвідувачів у музеї було внесено деякі зміни в експозицію. Відтепер поряд із документами й пам’ятками про життя поета та його доби, поряд із картиною, на якій було зображено, «…як за один перехід залізниці селянина хапав цісарський жандарм», було також вперше виставлено фотографії про розвиток села. При цьому із зрозумілих причин фотографії і документи стосувалися переважно радянського періоду його розвитку 1939 – 1941 та 1944 – 1953 рр. У пропагандистській частині експозиції було розташовано фотографії про водяний басейн Дрогобича, Бориславський дитячий садок, статистичні дані про зріст культури, освіти і охорони здоров’я на теренах радянського Прикарпаття. Врешті експонувалися книги відвідувачів із відомими записами П. Тичини або ж маловідомими – секретаря ЦК КП(б)У Л.Г. Мельникова від 15 квітня 1953 р. Проте найновішою і найважливішою частиною експозиції авторства Віри Бесараб були матеріали, які відтворювали історичні місця Івана Франка, описані в його творах .

Саме в часи експозиційного реформування музею у 1953 році в Нагуєвичах помирає перший директор і племінник Івана Франка (за лінією брата Захара) – Григорій Франко. Його поховали на парафіяльному цвинтарі церкви Св. Миколая Чудотворця (долішня) поряд із родичами.

Стаття є витягом із «Хроніки музею 1946—2019 рр.», яка у друці як окрема розвідка у першій Книзі «Садиба Франка: науковий збірник заповідника «Нагуєвичі», саме тому текст без покликів. Презентація вже скоро!

 

Богдан ЛАЗОРАК

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!: