Економічний неолібералізм – шлях без світла в кінці тунелю

Економічний неолібералізм – шлях без світла в кінці тунелю

Економічний неолібералізм – шлях без світла в кінці тунелю

Перші кроки нового прем’єра

Після того, як нещодавно новим прем’єром став невідомий до цього доктор філософії в галузі права Олексій Гончарук, ЗМІ відразу ж зацікавилися його біографією. Хто є батьки нового керівника економікою України, щоправда, їм з’ясувати не пощастило. Місце народження також не повідомляється. За неофіційними джерелами – це Вінничина. А до школи О. Гончарук ходив у м. Городні на Чернігівщині. За офіційними даними, чоловік він далеко не бідний… Біографія будь-якого прем’єра, звісно, річ цікава – але лише до того часу, коли він встигне зробити перші кроки у своїй економічній політиці. І ось, такі кроки вже зроблено – вони чітко свідчать про те, що О. Гончарук бачить майбутнє української економіки у жорстких неоліберальних рамках.

Так, прем’єр назвав орієнтовну дату земельної реформи – літо наступного року. Це буде реформа, яка дозволить скуповувати українську землю іноземцям, які зареєструють свій бізнес в Україні. Прем’єр наголошує, що на той час він планує настільки поліпшити економічне становище, що українські фермери матимуть не менші можливості купити землю, аніж міжнародні компанії. Зокрема, відсоткова ставка позик становитиме 14-15%. До того ж прем’єр обіцяє створити механізм, який, за його словами, компенсуватиме цю ставку. Яким чином у такий короткий термін пощастить все це зробити прем’єрові, який не є фаховим економістом – наразі невідомо. Можливо, планується політика приманювання західного інвестора за рахунок крайньої економічної лібералізації. Принаймні, на засіданні Кабміну прем’єр повідомив про ліквідацію Департаменту захисту економіки Національної поліції. «Більше полісмени не повинні втручатися у діяльність бізнесу», – сказав він. Також О. Гончарук звернувся до СБУ із закликом ліквідувати свій підрозділ – Управління боротьби з економічними злочинами. За його словами, таке рішення було проведено на засіданні уряду (2 вересня 2019 р.).

Також прем’єр обіцяв провести уже у наступному році валютну лібералізацію: аби інвестори не боялися, що не зможуть вивести свої інвестиції з України...

Експерти по-різному оцінюють такі плани та заходи. Одні віщують великий успіх, інші – посилення корупції і у підсумку – повний крах. Насторожує те, що економіку України, яка перебуває наразі у складному економічному становищі, очолив юрист, а не фаховий економіст і при цьому цей юрист відразу ж «бере бика за роги» – вдається до кардинальних нововведень, роблячи ставку на інвестиції, попри те, що в країни, що перебувають у стані  війни, потужних інвестицій не буває!

Сам Олексій Гончарук налаштований оптимістично – за його словами, за наступну п’ятирічку економіка держави має вирости на 40%. Уже у наступному році він очікує зростання ВВП на 5%. Але й тут існує, так би мовити, «підводний камінь»: показник ВВП далеко не завжди відображає економічне становище народу – особливо в таких країнах, як Україна, де приблизно 80% багатств знаходиться у руках 0,5% населення.

Одним словом, колись ми уже пережили період очікування поліпшення загальнонародного економічного становища за рахунок того, що багаті зробляться ще багатшими і трохи поділяться із бідними. До чого це призвело – всі добре відчувають на своїй шкірі. Й іноземні інвестиції, як свідчить міжнародний досвід – не панацея. Іноді добре інвестовані країни потрапляють у смугу безкінечних економічних негараздів – за умови, що в них відсутній порядок. Наведемо приклад: Еквадор.

 

Майже українські політично-економічні поневіряння Еквадору

З 1984 року Еквадором правив Леон Фебрес-Кордеро – такий собі латиноамериканський «Янукович».

1988 р. тут президентом став Родріго Борха – прямий далекий нащадок Джованні Борха – сина Папи Александра ІV Борха (Борджа). Він розширював зв’язки своєї країни із іншими, зокрема, зі США, з президентом яких (Дж. Бушем) його пов’язувала особиста дружба. Народ Еквадору за його правління поступово відвикав від звички жити у країні диктатури, яка існувала тут до 1979 р.; Еквадор на той час був нормальною відсталою країною третього світу із широкою економічною перспективою.

З приходом до влади 1992 року Сіксто Дюрана-Бальєна у країні розпочалися жорсткі економічні реформи, структурна перебудова всієї економіки. Зокрема, він провів програму приватизації державного майна стратегічного значення, взяв чимало позик у МВФ та Світового банку, які використав для зниження темпів інфляції та на виплату соціальної допомоги збіднілому населенню. Водночас, у країні процвітала корупція, до якої була причетна сім’я президента.

З 1996 року країною правив Абдала Букарам. Він запросив екс-міністра економіки Аргентини Домінго Кавальйо для проведення неоліберальних реформ в Еквадорі. Рівно через півроку після його обрання Букарам пішов у відставку, усунутий парламентом «за розумову нездатність керувати країною».

З 6 лютого 1997 р. за кермо президентства взявся Фабіан Аларкон – в обхід діючої конституції, а вибори наступного року виграв Хаміль Мауад, який оголосив дефолт 1999 р. та відмовився від національної валюти на користь американського долара. Його змістила Національна гвардія і в підсумку прийшов до влади новий корупціонер – Густаво Набоа, який продовжив справу свого попередника – на користь США, Світового банку та МВФ, зокрема, провів реструктуризацію зовнішнього боргу, виплативши кредиторам кілька мільярдів доларів. Потім настала черга Лусіо Гутьєрреса правити країною – йдеться про авантюриста, який вічно плів інтриги та влаштовував змови. Останнього Національний конгрес відсторонив від влади за зловживання. Життя народу в Еквадорі погіршувалося з кожним роком…

 

Світло в кінці тунелю

Нічого в країні не змінилося аж до 2007 р., коли президентом став фаховий економіст Рафаель Корреа – випускник університету Іллінойс (США), де він отримав відповідний науковий ступінь.

Про цього політика не буду писати від себе – процитую статті у Вікіпедіях:

«Перемігши на виборах, Корреа негайно приступив до політичних реформ… 15 квітня 2007 йому вдалося провести перший референдум – про скликання конституційної наради, за що проголосувало понад 80 % виборців…

Проведена ним радикальна реформа конституції була спрямована на те, щоб забезпечити незалежний політичний курс країни, активну участь громадян в управлінні державою, суверенітет над природними ресурсами, гарантії політичних прав еквадорців, рівний доступ до системи освіти та охорони здоров’я. Конституція встановлює «соціальну солідарну економіку, що дає змогу дотримуватися динамічного балансу між суспільством, державою і ринком – в гармонії з природою».

Рафаель Корреа вигнав з країни низку бізнесменів, у тому числі із США, а також представників Світового банку та МВФ, звинувативши їх у втручанні у внутрішні справи і нав’язуванні хибної економічної політики. І відразу після перемоги на референдумі він оголосив усім іноземним нафтовидобувним компаніям, що вижене з країни і їх, якщо ті допустять скорочення нафтовидобутку і не будуть робити інвестиції в нафтовий сектор. Він змінив принципи оподаткування нафтових компаній з тим, щоб до державного бюджету надходило якомога більше доходів. Зокрема, своїм декретом змінив відсоток надходжень на користь держави з надприбутків від видобутку нафти – із 50% – до 90%.

26 квітня 2009 на президентських виборах в Еквадорі Корреа був переобраний на другий термін.

Аналізуючи підсумки правління Корреа, більшість спостерігачів погоджуються в тому, що він приніс у Еквадор довгоочікувану стабільність».

Наразі Еквадор пожинає плоди правління Р. Корреа. Мінімальна заробітна плата тут становить 435 доларів США (понад 10 тисяч гривен – на наші гроші), продукти харчування – дуже дешеві, освіта і медичне обслуговування – безкоштовні, зокрема, безкоштовними є і ліки в лікарнях. Паралельно існує й приватна медицина – для багатих, які не хочуть чекати в черзі. Податки збільшуються у залежності від збільшення прибутків. Природа охороняється державою дуже пильно. Еквадорська біднота – не бідує, на відміну від української…

Нам би дочекатися свого Корреа! Але, очевидно, це не так буде легко – в Еквадорі, як бачимо, встигла побувати при владі ціла низка президентів-«двійників» наших президентів та прем’єрів. Ця країна – попри її зовнішню несхожість з Україною – пройшла помилковий економічний шлях – подібний до того, яким йде Україна протягом усього періоду своєї незалежності. Її найтемніші сторінки історії були пов’язані із економічною політикою неолібералізму, на яку у нас все ще наївно покладають великі надії. Коли ми нарешті зрозуміємо, що ця дорога – в нікуди, дорога – без «світла в кінці тунелю»!? Коли навчимося вчитися на чужих помилках і на своїх власних?! Коли врахуємо чужий продуктивний досвід!?

Віктор КИРІЙ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!: