ДІЯЛЬНІСТЬ ФІЛІЇ ТОВАРИСТВА «ПРОСВІТА» У ДРОГОБИЧІ (1921 – 1939 рр.)

ДІЯЛЬНІСТЬ ФІЛІЇ ТОВАРИСТВА «ПРОСВІТА» У ДРОГОБИЧІ (1921 – 1939 рр.)

ДІЯЛЬНІСТЬ ФІЛІЇ ТОВАРИСТВА «ПРОСВІТА» У ДРОГОБИЧІ

(1921 – 1939 рр.)

8 грудня 1868 р. було засноване товариство «Просвіта», яке відіграло важливу роль у самоорганізації і самозахисті українців з метою відстоювання національних інтересів. Здійснюючи активну просвітницьку діяльність серед населення, «Просвіта» була джерелом утвердження національної свідомості, сприяла формуванню української еліти з державницьким мисленням, відстоювала права та свободи галичан. Актуальність заявленої теми визначається тим, що організаційна спадщина, досвід і праця просвітян міжвоєнного періоду – важливі для сучасних громадсько-політичних діячів у справі розбудови громадянського суспільства в Україні.

Філія товариства «Просвіта» у Дрогобичі була заснована 6 липня 1903 р., головою вибрали о. Михайла Бачинського. У наступні роки головами філії товариства були Ярослав Олесницький, знову о. М. Бачинський та Володимир Чапельський. Один із діячів «Просвіти» Василь Мудрий писав: «Просвіта» у своїх початках здійснювала свої завдання в дуже важких та несприятливих обставинах, маючи проти себе сильний тоді москвофільський табір та польську адміністрацію і все галицьке поміщицтво, що противились ширенню освіти серед нашого народу». У період Першої світової війни та з приходом польських військ діяльність товариства на певний період була припинена. Після поразки українських національно-визвольних змагань і втрати державності польська влада чинила опір відновленню діяльності «Просвіти».

Дрогобицька філія «Просвіти» відновила діяльність у 1921 р. під головуванням громадсько-політичного і державного діяча Антона Горбачевського (1856 – 1944). На зборах у вересні 1921 р. обрано такий виділ (керівний орган) філії: В. Чапельський(голова), І. Кобилецький, Р. Скибінський, Й. Романяк, М. Митчин, Г. Олексовський, В. Шах, В. Михалевич, С. Артимович, О. Левицький. Треба зазначити, що на початку 1920-х рр. на Дрогобиччині вагомі впливи мали ліві політичні партії. На загальних зборах філії «Просвіти» 21 січня 1923 р. обрано повністю «соціал-демократичний виділ» у складі: Р. Скибінського, С. Артимовича, І. Кондратова, І. Кобилецького, Л. Кондратівну, Г. Олексовського, В. Шиха. З метою ознайомлення із ситуацією просвітнього руху Головний виділ «Просвіти» у Львові відрядив до Дрогобича В. Мудрого, який у звіті про поїздку 7 – 8 липня 1923 р. зазначав, що «в розмові з громадянами Дрогобича про причини їхнього невдоволення з такого вибору виділу філії мені було заявлено д-ром Пацлавським, адвокатом, та д-ром Чапельським – тамтешнім лікарем, що хоч і збори філії та вибір виділу відбулись нелегально, зглядно неправильно, то вся вина за вибір цього виділу лежить таки на українській дрогобицькій інтелігенції, яка від роботи відтягується, не виказує на жодному полі ані крихітки ініціятиви та спочиває, вже нагружена в стан якоїсь сонливости та невразливости на народні потреби». Як бачимо, на початку 1920-х рр. більшість української дрогобицької інтелігенції не проявляла ініціативи й бажання займатися культурно-просвітницькою роботою. Причинами байдужості, на нашу думку, було те, що участь у діяльності товариства вимагало витрат вільного часу, а часто й коштів, яких не було, а дехто не мав ні відповідної освіти, ні досвіду, щоб проводити просвітянську роботу.

Структура управління товариства у Дрогобицькій філії «Просвіти» складалася з обраних загальними зборами: голови, заступника, секретаря, касира, бібліотекаря, членів виділу; працювали також канцелярія, бухгалтерія, редакція бюлетенів, люстратори для роботи з читальнями. Для кращої інформованості читалень «Просвіти» про просвітянське життя на Дрогобиччині філія у період активізації своєї діяльності (1933 – 1939 рр.) видавала «Бюлетень Філії Товариства «Просвіта» в Дрогобичі».

З поверненням до Дрогобича адвоката Степана Витвицького (1894 – 1965) ситуація в просвітньому русі змінилася. 3 листопада 1924 р. на загальних зборах філії «Просвіти» було обрано керівний склад виділу: голова – д-р С. Витвицький (незмінним головою товариства він обирався увесь міжвоєнний період); заступник голови – д-р Іван Блажкевич, адвокат у Дрогобичі; секретар – Іван Полотнюк, управитель школи у Дрогобичі; касир – д-р Володимир Чапельський, лікар у Дрогобичі; бібліотекар – Юліан Дроздовський, повітовий суддя; члени виділу: Стефан Кулиняк та Стефан Артимович – обоє господарі у с. Воля Якубова. Заступники членів виділу: Василь Гута, господар у Трускавці; Василь Ковальчик, господар у Болехівцях; Олекса Кобільник, господар у Ріпчицях. Про діяльність С. Витвицького у вказаний період Віктор Пацлавський згадував: «… Почав наново тяжку, виснажуючу працю у занедбаній канцелярії, але передусім – на культурно-просвітницькому полі, коли-то дослівно треба було пересідати з одної хлопської фіри на другу, бо треба було стояти уважно на сторожі перед підривною роботою місцевих демагогів-сельробів, льокальнихамбітників та інших деструктивних елементів… Під його трудящими руками Дрогобич став одним із перших повітів у Західній Україні».

Польська поліція постійно слідкувала за діяльністю керівництва виділу товариства та читалень, інформуючи дрогобицьке староство та вищі інстанції про обрання керівних органів, з’ясовувалися настрої, ставлення до Польської держави. З приводу загальних зборів філії «Просвіти» Дрогобицьке староство зробило детальну доповідь про це зібрання товариства, зазначивши у повідомленні президії львівського воєводства, що на зустрічі були присутні приблизно 70 осіб, серед яких – 20 комуністів. Із вступним словом виступив д-р В. Чапельський, який коротко висвітлив мету товариства. У своєму виступі голова товариства «Просвіта» у Львові професор Михайло Галущинський зазначив: «Головний акцент товариство повинно найбільше покласти на кількість членів, але не тільки на так званих паперових, але і таких, котрі б були готові до праці у разі потреби і могли б допомогти товариству фінансово».

Виділ філії щороку скликав загальні збори, про що за місяць повідомляв Головний виділ. Так, загальні збори філії товариства, які відбулися 29 червня 1932 р. у Народному домі, розпочалися о 9 год. панахидою по бл. п. М. Галущинського. Співав хор «Дрогобицький Боян». Більше 100 присутніх стоячи слухали виступ С.Витвицького, який теплими словами згадував М. Галущинського і Ю. Романчука. У звіті голова зазначив рішучий занепад лівих впливів, які на зборах були представлені 9-ма особами і обмежувалися особистими нападами. Також відзначено створення: однієї жіночої та трьох секцій молоді, 32 драматичних гуртків (187 вистав), 9 хорів (19 концертів), одного духового оркестру; отримано: 6846 книжок у читальняних бібліотеках і 114 часописів.

На загальних зборах 22 травня 1936 р. було внесено деякі зміни до керівництва дрогобицького товариства: виділ філії «Просвіти» і надалі очолював С. Витвицький (уже тодішній посол до польського сейму від УНДО); містоголовою став о. ігумен СеверіянБараник; секретарем – Антін Максимович, колишній посол до сейму, голова руханкового товариства «Сокіл»; скарбник – дир. Петро Новосельський; контролер – д-р Іван Блажкевич; заступники: дир. Михайло Білас, Олекса Угрин, Іван Гарасим’як (Доброгостів); контрольна комісія: Осип Бойко, дир. Михайло Дворянин, дир. Ілля Михаць; члени: Іван Бурко, Дмитро Німилович [ІІ, 185; 10, 220]. У наступні роки на загальних зборах переобиралися заступники виділу філії. Так, 5 червня 1937 р. ними стали Володимир Ясеницький, Адольф Гладилович та Петро Сенів (господар із Млинків Шкільникових). Наступного року, на зборах 18 червня 1938 р. – Микола Трач із Доброгостова та Михайло Перхун зі Старого Села.

Назвемо делегатів від Дрогобиччини на загальні збори товариства «Просвіта» у Львові (їх, напевне, можна вважати найактивнішими просвітянами) у 1932 р.: Степан Витвицький, Іван Блажкевич, Роман Савойка, о. СеверіянБараник, Володимир Городиський, Степан Сасик, Лев Ортинський (господар, Уличне), Кирило Жагалик (господар, Доброгостів), Антін Максимович (Борислав); делегати читалень: о. Іларій Паньківський (парох, Більче), Василь Кобрин (господар, Воля Якубова), Атанас Средик (господар, Далява), Микола Кобільник (господар, Довге к/Меденич), Іван Городиський (студент права, Дрогобич, вул. Стрийська), Діомед Шмігельський (дир. Дрогобич, вул. Війтівська Гора), о. Онуфрій Гадзевич (катехит, Дрогобич, вул. Івана Франка), о. Лев Бодревич (парох, Уличне ІІ), Онуфрій Солюк (Борислав), Богдан Антонович (Мразниця), Антін Черник (Губичі).

Керівництво філії «Просвіти» досить відповідально ставилося до посади управителя канцелярії, підбираючи їх на конкурсній основі. Кандидати мали відповідати таким вимогам: здобуття мінімум середньої освіти; проходження практики щодо ведення просвітніх справ; рекомендації осіб і установ. 1 січня 1937 р. до роботи у канцелярії приступив Іван Скочиляс, (народився 18.11.1911 р. уНіновичах, повіт Ярослав) з місячною оплатою 80 зл. та «цілковитим покриттям суспільних зобов’язань філією». Оскільки обсяг обов’язків у канцелярії збільшувався, то залучали до роботи (безоплатно, як практикантів) абсольвентів (випускники середньої школи) гімназій, зокрема Мирослава Куйдича, Теодора Зінко з Доброгостова, Михайла Гуменного, Славку Мудрик. Восени 1937 р. І. Скочиляса, який почав працювати як організатор та інструктор кредитових кооперативів у повіті, замінив на посаді Тарас Лялюк.

Про принциповий підхід до посади керівника канцелярії свідчить вимога студентів до керівництва філії «Просвіти» на зборах 24 грудня 1934 р.: усунути з посади урядовця канцелярії Володимира Городиського, через те, що він «в часі боротьби за український університет був бойкотований українським громадянством як національний зрадник», а також через інформацію в часописі «Діло», пов’язану з процесом над Барановським, який міг бути поліційним конфідентом (донощиком). Через ці причини, – заявляло студентство, – не можемо щиро з такою особою співпрацювати. Лист студентів був розглянутий на засіданні виділу філії 22 січня 1935 р. На ньому, зокрема, зазначалося, що серед 47 осіб, які підписалися під зверненням, тільки двоє, Мирослав Куйдич та Северин Модрицький є членами «Просвіти», а отже, тільки їм потрібно дати відповідь на висловлені вимоги. Виділ одноголосно вирішив відмовити студентам у вимогах із таких причин: до студентів, які не підтримали бойкот щодо вступу до польського університету, то «примінила українська суспільність свойого роду амнестію і того вчинку не уважає вже нині ніяким проступком», а щодо відсутності довір’я, то в листі не наведено жодного факту або доказу.

Філіальний виділ створював у Дрогобицькому повіті читальні, вів за ними нагляд і дбав про їхній розвиток. На них також покладався обов’язок збирати членські внески в повіті, з яких 25 %, а у виняткових випадках навіть і більше, направлялися до Головного виділу у Львові. У разі необхідності виділ філії скасовував рішення читалень, зокрема, 7 березня 1934 р. ліквідував Організаційну секцію у Бориславі, до якої входили читальні: Борислав, Борислав – вул. Щепановського, Гукова Гора, Мразниця, Губичі у зв’язку з тим, що «названа Секція не вив’язалася як слід зі свойого завдання в організаційній ділянці», а читальні підпорядкував безпосередньо філії товариства. Про прийняте рішення було повідомлено Головний виділ, виділ Організаційної секції та читальні. У листі до Головного виділу від імені Організаційної секції в Бориславі Степан Ніклевич писав, що філія не наводить жодних фактів їхньої бездіяльності. Далі повідомлялося: філія має двох урядовців на понад 50 читалень і більше 40 кружків; Організаційна секція – одного урядовця на 5 читалень і він може їм більше допомогти, ніж філія. Наведено також статистичні дані роботи секції: виголошено 47 рефератів, проведено 19 люстрацій, 5 імпрез у пам’ять Мазепи, 6 – Шевченківських концертів, організовано 4 дитячі садки, створено читальню «Просвіти» в Бориславі на вулиці Щепановського.

Дрогобицька філія «Просвіти» для членів читалень організовувала популярні навчання. Оскільки «неписьменна людина» не має ніякої ні національної, ні громадянської свідомості, то освітня праця виступала основою національного життя. Такі курси проводилися часто. Так, від 21 листопада до 15 лютого 1926 р. заходом філії «Просвіти» і при співучасті учительського збору української гімназії в читальнях на Стрийськім і Лішнянськім передмісті Дрогобича працювали безплатні курси. Для слухачів були прочитані лекції з української і всесвітньої історії, української і деяких західноєвропейських літератур, українського правопису, природи, деяких питань про устрій новітньої держави. 22 січня 1934 р. філія у Дрогобичі повідомляла Головний виділ, що відбулися 4 виклади загальної освіти для членів читалень «Просвіти», на яких щоразу були присутні понад 100 слухачів і триватимуть вони до кінця квітня. Виклади з української літератури проводив директор української гімназії Михайло Бараник. Для організації навчання дрогобичани зверталися до Головного відділу з проханням надіслати їм світлини до викладів з української літератури: «Похід Ігоря на половців», «Енеїда», «Захар Беркут», «Гайдамаки», «Тарас Бульба». У 1935 р. відбулися 32 виклади з української історії, літератури, географії, гігієни і природничих наук, на яких були присутні 80 слухачів (найбільша кількість слухачів на одному з викладів – 149).

3 – 6 листопада 1935 р. на пропозицію філії «Українське гігієнічне товариство» (УГТ) провело гігієнічні виклади із аналогічною виставкою. Під час відкриття виставки до присутніх промовляли голова філії «Просвіти» С. Витвицький та голова УГТ М. Панчишин. З рефератами протягом чотирьох днів виступали: Р. Осінчук «Праця норвезьких жінок на полі охорони народного здоров’я»; В. Чапельський «Про боротьбу зі смертністю»; М. Яремчишин «Туберкульоз дитячого віку»; В. Ґарбовський «Гігієна села»; В. Чапельський «Нікотинізм і алькоголізм»; В. Чапельський «Про плекання немовлят і дітей»; М. Терлецький «Пошесні недуги»; В. Чапельський «Значіння і потреба гіґієнічних вистав і викладів для нашого народу». Виставку відвідали понад 2000 осіб, переважно учні навчальних закладів.

Просвітні курси у Дрогобичі проходили також у січні – лютому 1939 р. (два рази денно) в Народному домі. Учасниками були 23 особи з таких сіл: Болехівці, Дережичі, Монастир Дережицький, Станиля, Снятинка, Підбуж, Доброгостів, Волоща, Дрогобич – вул. Франка. На курсах викладали: о. Я. Сеньківський про християнський світогляд та його значення у житті людини; д-р. С. Витвицький – національно-громадське виховання та читання і аналіз творів Т. Шевченка; проф. І. Бойчук – до чого змагає виховання та ведення самоосвітніх гуртків і «Молодої Просвіти»; Т. Лялюк – бібліотекарство; М. Фрайт – закон про товариства та пояснення статуту «Просвіти»; А. Максимович – режисура; М. Гуменний – характеризація; дир. М. Бараник – читання і аналіз творів «Борис Граб» Івана Франка та «На руїнах» Лесі Українки; проф. П. Карманський – «Волинь» Самчука; проф. І. Чмола – географія та історія; С. Липинський – воєнна техніка і протилетунська оборона.

Закінчення просвітянських курсів 24.01 – 04.02.1939 р. м. Дрогобич

Перший ряд, третій зліва – Степан Витвицький.

Світлину знайдено в ЦДІА України у Львові, прізвища учасників курсів не вказано.

 

Дрогобицька філія займалася також організацією самоосвітніх гуртків у читальнях. Для поліпшення їхньої роботи виділ філії проводив планові іспити. Зокрема, 4 і 5 лютого 1939 р. іспит здавали члени гуртка з Ріпчиць (13 учасників, з них 7 хлопців і 6 дівчат, провідник гуртка Петро Стецула) та Гаїв Вижніх (два гуртки: перший – 8 дівчат і 2 хлопці, Михайло Скоропад; другий – 5 дівчат і 4 хлопці, Микола Борис). Іспити приймали: дир. М. Бараник – з історії, проф. П. Карманський – з літератури та проф. І. Чмола – з географії. Екзаменатори відзначили добрі знання членами гуртків матеріалу. Після іспитів С. Витвицький та М. Бараник у виступах наголосили на значенні освіти, завданнях самоосвітніх гуртків та закликали присутніх до подальшої праці над собою. В архівах знаходимо велику кількість документів, у яких філія та читальні товариства звертаються до Головного виділу з проханням надіслати їм підручники та художню літературу. Оскільки забезпечити усі читальні необхідною літературою філія «Просвіти» не могла, тому з осені 1924 р. розпочала організацію пересувних бібліотек. При їх створенні комісія орієнтувалася на те, щоб вони ознайомлювали населення з творами української літератури. Проведена робота давала результат: члени читалень, навіть малоосвічені, були прекрасно обізнані з українською історією, літературою, знали необхідний мінімум тогочасних правових документів. Розгалуженою мережею курсів, самоосвітніх гуртків філія «Просвіти» сприяла формуванню у середовищі краян почуття національної гідності, прагнення до освіти й самоствердження.

Найбільш поширеною формою роботи філії й читалень «Просвіти» було відзначення національних свят. Особливостями урочистостей було намагання товариства залучити до участі у них найбільшої кількості членів, що служило важливою складовою у формуванні національної свідомості українства. Власне проведення святкувань у міжвоєнний період вимагало значних моральних зусиль, матеріальних коштів, тому об’єднувалися зусилля не лише «Просвіти», але й інших українських інституцій. Аналіз афіш, які збереглися в архівах, свідчить, що програми таких свят були різноманітні, але обов’язково передбачали Службу Божу з проповіддю, виголошення реферату, виступ хорового колективу, декламування, виставу.

3 квітня 1929 р. у Дрогобичі відбулося свято «Просвіти», що, незважаючи на складні погодні умови, зібрало надзвичайно багато присутніх. Захід розпочався кантатою С. Людкевича у виконанні «Дрогобицького Бояна». Виступ голови «Просвіти» М. Галущинського був переповнений фактами антиукраїнської політики місцевої польської влади. Український сенатор водночас виділив основні завдання української спільноти в освітній сфері. Завершив урочисту частину свята виступ C. Витвицького, який закликав до консолідації зусиль українців Дрогобиччини у відстоюванні конституційних прав.

24 червня 1934 р. відзначено 30-річний ювілей створення філії «Просвіти» у Дрогобичі. Розпочався захід Службою Божою в Церкві Святої Трійці. Святочна Академія перетворилася на свято української пісні – виступили 11 хорів та понад 400 співаків. Ювілей був одним із найбільших і найчисленніших свят, які відбувалися в Дрогобичі за останні роки, та засвідчив піднесення культурно-мистецького життя в регіоні. Репертуарна політика просвітянських хорових гуртків зосереджувалася на творчості українських композиторів. Це сприяло піднесенню й утвердженню статусу української пісні, засвідчувало подвижницьку діяльність діячів культури і мистецтва навіть в умовах бездержавності. Готуючись до ювілею «Просвіти» у 1938 р., дрогобицька філія звернулася до Головного виділу з проханням надіслати проект просвітянського прапора для обговорення.

З 1934 р. Головний виділ починає пропагувати участь просвітян (за прикладом читалень сіл Рихтичі, Довге (коло Меденич), міста Дрогобича (читальня на вул. Стрийській)) у Церковному святі з нагоди Великої п’ятниці. Вбрані у національний одяг хлопці з «Молодої Просвіти» тримали почесну варту при гробі Христовім.

Окрім ювілейних святкувань «Просвіти», найчастіше Дрогобицька філія та читальні товариства відзначали роковини з дня народження Т. Шевченка, І. Франка, С. Петлюри, М. Шашкевича; свята – Української матері, хрещення України-Русі, Листопадового Чину, Дня Злуки, Крут тощо. 1 листопада 1934р. в Дрогобичі у переповненому мирянами соборі Пресвятої Трійці було відправлено панахиду за душі полеглих у період Листопадового Чину. С.Витвицький виголосив реферат на національну тематику, акцентувавши значення в історії України періоду визвольних змагань 1918 – 1919 рр. У 1935 р. філія товариства організувала дві видатні імпрези: святочну академію в честь Федьковича, присвячену конкурсу читальняних хорів, і Шевченківський концерт. Переможцем став хор із Гаїв Вижних під керівництвом Михайла Смутного. Культурно-просвітницька функція хорів була однією з найважливіших, адже сприяла вихованню національних почуттів, моральності, патріотизму, піднесенню рівня національної свідомості українців у боротьбі за самостійність і незалежність.

Отже,Дрогобицька філія товариства «Просвіта» у міжвоєнний період виконувала провідну роль у культурно-просвітницькому житті краю, наповнюючи її змістовною працею для формування національної самосвідомості. Попри труднощі, просвітянська робота проводилася у різних формах, що сприяло консолідації української нації, було дієвим виховним засобом у роботі з молоддю, збереженні й примноженні історичної пам’яті народу.Все це сприяло формуванню у краян почуття національної гідності, прагнення до освіти й самоствердження.

 

Ярослав КОМАРНИЦЬКИЙ,кандидат історичних наук, доцентДрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!: