Василь Вишиваний – архикнязь Габсбурзький

Василь Вишиваний – архикнязь Габсбурзький

Василь Вишиваний – архикнязь Габсбурзький

(До 125-річчя від дня народження)

«У пам’ять замученому воїнові за волю України»… Такою присвятою на меморіальній таблиці у Відні в 50-ту річницю загибелі вшановано пам’ять ерцгерцога Вільгельма Франца фон Габсбурга – Лотрінгського (1895—1948), представника однієї із найславетніших європейських монархічних династій…

Великий прихильник України і борець за її незалежність увійшов у нашу історію під іменем Василя Вишиваного, яке отримав у середовищі січових стрільців за давньою козацькою традицією.

Вільгельм Габсбург мав відповідні до свого високого статусу освіту та виховання. В юнацькі роки разом із батьком багато подорожував по світу. Але, почувши від польських магнатів, що українці – це розбишаки і бандити, 17-річний юнак таємно здійснив 40-денну поїздку Гуцульщиною, шукаючи це «розбишацьке плем’я». Відтоді зачарувався цим краєм та українцями, повернувшись додому «иншим, як виїхав». Вже згодом просте зацікавлення українською культурою переросло в його активну участь у політичному житті українців Австро-Угорщини.

Вільгельм фон Габсбург у мемуарах писав, що почувався чужим у своєму високому оточенні: «Я бачив страшний контраст між багатством свого роду і убожеством народа… В величезнійскарбниці в Бурґубув я тільки раз і то тому, щомені казали, щоце скандал, щобархикнязь не бачивскарбницісвого роду з коронами і скиптрамивеличезноївартости. Але мене це непритягало. Двірськийцеремоніялбувдля мене особливо відпихаючий. Я був одиноким архикнязем, який для того не брав участи в коронаціїцісаря Карла, щобоминутиціцеремонії, я зголосивсятодіхворим. Мені закидали тоді, що я солідаризуюся з Українцями, якіусуваютьсявід того торжества».

Шлях до військової служби розпочався для Вільгельма з навчання у Військовій академії ім. Марії-Терези у місті Вінер-Нойштадт. Після її закінчення у лютому 1915р. отримав звання лейтенанта австрійської армії і був відправлений до 13-го уланського полку, рекрутованого із українців Золочівщини (нинішня Львівська область). Архикнязь із великою прихильністю ставився до підлеглих, щиро опікувався ними і взагалі вважав українців найкращими, «золотими» жовнірами, єдиною хибою яких була «надмірна добродушність». «Мою сотню, яка складалася тільки з Українців (я Поляків усунув), прозивали «червоною» або «cоціялістичною», а мене «червоним принцом». Розуміється, соціялістом прозвали мене не тому, що я ширив соціялізм, тільки тому, що я старався, щоб кождий мій козак мав українську синьо-жовту відзнаку, що тоді уважали в Австрії просто зрадою, бо всіх Українців уважали русофілами». Сам архикнязь Вільгельм одягнув вишиванку, яку подарував один із його солдатів, і отримав своє друге ім’я – Василь Вишиваний.

Спілкуючись із вояками-галичанами, він почав ретельно студіювати українську мову, знайомитися з українською історією, літературою, піснями. Згодом у своїй автобіографії ерцгерцог згадував, що першою українською книжкою, яку прочитав, була мала «Історія України» М.Грушевського. Потім ознайомився із творами І.Франка (особливо велике враження на ньогосправила поезія «Каменярі»), Т.Шевченка, В.Стефаника, Ю.Федьковича, Г.Хоткевича, Л.Мартовича, стрілецькою літературою.

Ерцгерцог Вільгельм, як член династії Габсбургів, у 1916р. стає членом палати панів австрійського парламенту, починає обстоювати українські національні інтереси в Австро-Угорщині.

У коло українських політичних зацікавлень молодого ерцгерцога увів барон Казимир Гужковський, офіцер австрійської армії, якого тоді було призначено старостою Дрогобицького повіту. Саме К.Гужковський, який відіграв важливу роль у справі організації Легіону УСС, а згодом – УГА, знайомить його із знаковими українськими політиками – Є.Олесницьким, Є.Петрушевичем, К.Левицьким, бароном М.Васильком. Знайомство переросло в щиру приязнь двох однодумців. «Ми є «кровні» принаймні в нашому спільному способі мислення», – писав архикнязь полковнику.

За сприяння Вільгельма фон Габсбурга відомого українського вченого Івана Горбачевського було призначено міністром охорони здоров’я Австро-Угорщини. А задля звільнення митрополита А.Шептицького, якого вважав «святою людиною», ерцгерцог використовував доступні йому зв’язки в дипломатичних сферах. Коли ж митрополит 10 вересня 1917р. повернувся з російського полону до Львова, то саме В.Габсбург урочисто його вітав від імені імператора Карла І. Відтоді молодий ерцгерцог стає бажаним гостем у резиденції митрополита, постійно контактував у політичних справах і листувався з ним.

Під час підписання Брестської угоди УНР з країнами Четверного союзу архикнязь Вільгельм сприяв реалізації українських національних інтересів і згодом писав, що «на вістку про визнання Самостійної Української Держави всі Українці в австрійській армії незвичайно втішилися, а моя сотня уланів справили собі великий пир у Кодлубисках».

За Брестським мирним договором австро-угорські війська були передислоковані в Україну. В.Габсбург у квітні 1918р. очолив групу «Архикнязя Вільгельма», до якої входив і Легіон УСС. Січові стрільці взяли участь у боях проти більшовиків за Херсон, Нікополь і Олександрівськ (нині – Запоріжжя). 10 червня 1918р. групу ерцгерцога Вільгельма було перекинуто в район Єлисаветграда (нині –  Кропивницький).

Василь Вишиваний проводив політику підтримки українських сил і не бажав брати участь у реквізиціях збіжжя у мирного населення, відмовлявся придушувати народні повстання, за що йому доводилося давати пояснення у Відні та Берліні. Січові стрільці всіляко допомагали місцевому населенню – організовували «Просвіти», народні школи, курси українознавства, влаштовували вистави. У розташуванні січових стрільців також діставали притулок українські повстанські отамани Зелений, Л.Шевченко, М.Шинкар і Н.Махно.

Патріотична діяльність В. Габсбурга, зростання його популярності викликали занепокоєння вищого австрійського й німецького командування, а також гетьмана П.Скоропадського. Відтак за наказом австрійського командування на початку жовтня 1918р. Легіон УСС було відправлено на Буковину, а після проголошення 1 листопада 1918р. Західно-Української Народної Республіки він став організаційним ядром її збройних сил – Української галицької армії.

В.Вишиваний безпосередньої участі в Листопадовому Зриві не брав, однак виявив себе як її послідовний прихильник: «Дня 1-го листопада 1918 рано українськівійськазахопилиЛьвівпід командою УСС Вітовського, який там був на урльопі. Ще того самого дня одержав я про те депешу, вислануВітовським, якийдомагався в нійнегайноївисилкицілоголеґіону УСС до Львова».І хоча на той момент лікувався у госпіталі, він зробив усе можливе, щоб терміново передислокувати туди частину вишколу і Гуцульську сотню на чолі з О.Букшованим.

До галицької столиці, де відбувалися вирішальні події, Вільгельм Габсбург приїжджає як приватна особа. Тут ЛонгинЦегельський, державний секретар внутрішніх справ ЗУНР, повідомляє, що «…архикнязь має відійти від активної служби і має бути інтернований у монастирі оо. Василіан у Краснопущі». Уряд ЗУНР прийняв таке рішення, щоб уникнути звинувачень із боку Антанти у спробі втілення у життя монархічної ідеї на чолі з В.Габсбургом. Ерцгерцог Вільгельм лояльно поставився до пропозиції добровільного інтернування і наступного дня разом із ад’ютантом виїхав до місця призначення, яке мало залишатися в таємниці.Згодом до нього прибув полковник Д.Вітовський і від імені президента Є.Петрушевича вручив грамоту про присвоєння почесного звання «полковника війська українського».

Архикнязь жив у цьому монастирі на Тернопільщині як приватна особа до 6 травня, а потім через Станиславів рушив на Гуцульщину, де 6 червня потрапляє в румунський полон. Його знову було інтерновано у монастиріКальдарушани поблизу Бухаресту.

На вимогу уряду УНР у вересні 1919р. Василь Вишиваний був звільнений і прибув до Кам’янця-Подільського. «По моїмбезробіттю в полоніменідужехочетьсяпрацювати для України і я працюю, доки матимузмогу», – щиро писав тоді.Директорія УНР призначила його начальником відділузакордоннихзв’язків Головного управління Генерального штабу.Архикнязь Вільгельм взявся за формування мережі військових шкіл для Армії УНР і, використовуючи своє знання мов, налагодив для цієї мети контакти з військовими місіями держав Західної Європи.

Однак полковник Василь Вишиваний недовго служив в армії Директорії. Відданий українській справі, він украй негативно поставився до укладеної С.Петлюрою у квітні 1920p. Варшавської угоди, згідно з якою диктатор УНР відрікся від Галичини на користь Польщі. На знак протесту В. Вишиваний пішов у відставку, виїхав через Румунію і Чехословаччину до Відня, де на початку січня 1921р. опублікував гостру антипольську статтю, в якій охарактеризував союз Польщі з УНР «неприродним».

Рокиукраїнських національних визвольних змагань – це найяскравіша сторінка діяльності Вільгельма Габсбурга – Василя Вишиваного. Опинившись у Європі, він і надалі постійно цікавився подіями в Україні, брав активну участь у житті української діаспори та лобіював визнання української самостійності серед династичних кіл Європи.

Архикнязь Вільгельм підтримував зв’язки із провідними діячами української еміграції: Є.Петрушевичем, П.Скоропадським, Є.Коновальцем, Є.Чикаленком, В. Липинським, Д.Дорошенком, а також був активною фігурою в багатьох планах і проектах, що стосувалися не лише Галичини, а й України загалом.

У 1921р. у Відні видав власну збірку поезій «Минають дні» українською мовою, присвятивши її «борцям, що впали за волю України» – січовим стрільцям. Василь Вишиваний у вірші «До зброї!» палко закликає до подальшої боротьби:

До зброї! До зброї, стрільці!

І рідну країну спасайте!

Повстаньте, як вірні козацькі сини,

Героями в хату вертайте!

У роки ІІ Світової війни В.Габсбург проживав у Відні під наглядом гестапо, безстрашно співпрацюючи з українським підпіллям ОУН і французьким рухом Опору. Після захоплення міста радянськими військами ерцгерцог опинився в англійській зоні, проте продовжував підтримувати відносини з українським націоналістичним рухом, тому потрапляє у поле зору спецслужб.

Наприкінці серпня 1947 року у Відні Вільгельма Габсбурга було заарештовано агентами радянської військової контррозвідки, а згодом доставлено до Києва, де впродовжпівроку в МДБ УРСР тривалослідство. У кінцевому результаті його було звинувачено у зв’язках з ОУН, співробітництві з англійською і французькою розвідками і засуджено до 25 років позбавлення волі.

Габсбург-Вишиваний мужньо тримався на допитах і не зрадив своїх переконань, однак морально і фізично виснажений, 18 серпня 1947р. помер у тюремній лікарні Лук’янівської в’язниці.

Так драматично завершився шлях Вільгельма Габсбурга – Василя Вишиваного на українській землі. Це був справжній український патріот, який навіть у найважчі часи завжди вірив «…в самостійність і соборність нашої, нам всім так милої, держави України»…

 

Зоряна КОРДУБА,музей «Дрогобиччина»

 

На фото: полковник барон К. Гужковський і архикнязь Вільгельм.

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!: