Унікальний скарб – книга жертовності сестер Бандери

Унікальний скарб – книга жертовності сестер Бандери

Унікальний скарб – книга жертовності сестер Бандери

 

Материнський біль годі вимовити словами, виплакати сльозами, пережити серцем, але ще гірше – тримати в собі, стискати в закутках серця, щоб ніхто не довідався.Анна-Володимира Рудник, опікунка сестер Степана Бандери, членкиня ОУН-УПА, берегиня українського козацтва,володарка багатої колекції нагород за утвердження національної ідеї, на сторінках власної унікальноїкниги «З вірою і правдою в Україну» вилила безмежну скорботу багатостраждальної української землі за втраченими дітьми –нескореними представниками роду Степана Бандери.«Не маю права з тим болем помирати!» Так завжди каже пані Анна, тому протягом довгих років багато пише, розповідає про історичну правду, яку затерто, забуто, не досліджено…

Не треба переповідати, ким був легендарний Степан Бандера для нашої нації, однак у гущі інформаційних джерел про його родину загубилося чимало цікавих фактів, які пані Анна-Володимира подала у своїй книзі, передусім про сестер – Володимиру Бандеру-Давидюк та Оксану, якими опікувалася аж до смерті. Назбирала величезну кількість матеріалів, об’їздила населені пункти, пов’язані з долею знаного роду, вела щоденник. Про важливі життєві деталі, душевний гарт Бандер, враження від сестер Володимири та Оксани розповіла авторка на черговій презентації, що відбулася 30 жовтня у Дрогобицькій центральній районній бібліотеці.

Задушевний монолог Анни-Володимири Рудник був переплетений не лише короткими звитяжними історіями про сестер Бандери, а й її біографічними штрихами. Справжнє ім’я авторки – Володимира. Через те, що була донькою політв’язнів, довелося його приховувати: «Коли хтось гукав мене на вулиці: «Владзю!..», казала, що це не я. Якось спонтанно придумала собі інше ім’я – таке, яке мала королева. Чому б не Анна?» Це розвеселило запрошених на імпрезу, але не обійшлося і без сліз. Найбільше розчулив спомин авторки про те, як 12 липня 1948 року рідна мати, яку вивезли до Сибіру разом із дітьми, привела на пристань двох доньок – Володимиру та Надію, щоб плотовозом переправити через річку Іртиш, вирятувавши від виснажливого полону, а сама повернулася в холодну тайгу.Лихоліття випало на долю родини пані Рудник, бо вся була національно свідома, патріотична. 10 лютого 1946 року заарештували батька, який був пов’язаний з УПА, по кістках якого, як і багатьох гнаних та переслідуваних червоними катами українців, Транссибірською магістраллю курсують потяги. У 1947 році матір та доньок вигнали із власної хати та відправили до Сибіру. Довелося витримувати п’ятдесятиградусний мороз, голод, холод… Але Володимира Рудник вижила і присвятила своє життя догляду сестер Степана Бандери, пропрацювавши понад сорок років у Стрийській дитячій поліклініці. Упродовж п’ятнадцяти років робила нотатки з їхніх слів, збирала різні матеріали – і так з’явилася книга.

Під час презентації авторка наводила багато відомостей про те, як знущалися енкаведисти над родичами Степана Бандери, навіть його тещу закатували поляки у переддень її виїзду за кордон. Тим, які залишилися живими, довелося виїхати до Америки.Про це та інше, що було у сховку душі пані Анни, але вийшло на світло як унікальна книжка про сестер нашого великого провідника нації, аналогів якій поки що нема в Україні, варто прочитати самим.

До слова винуватиця свята запросила упорядника Сергія Матійка, який був її очима й ногами, бо, попри поважний вік, не вдається здійснити усі величні наміри. Пан Сергій зазначив, що, побачивши так багато різноманітних джерел удома в пані Анни-Володимири та почувши з її уст не відомі досі, не висвітлені істориками унікальні довідки, мусив допомогти, ба й навіть запрагнув, бо це біль його рідного й вимученого північними сусідаминароду: «Книга складається із чотирьох частин, у яких висвітлено життя та подвижництво родини Бандер, інших нескорених духом героїв минувшини. Але є ще одне, що Анна-Володимира Рудник зі скромності замовчує. Це один із плодів її поетичного хисту: вірш «Молитва за Україну», у якій вилила щирі благання до Бога за рідний народ».

Реставратор, художник, волонтер Левко Скоп, ділячись думками про книгу, запропонував поширити її і на Схід, особливо в тамтешніх школах, книгозбірнях, щоб там знали свою історію та надихалися прикладом відважних родичів Степана Бендери.

Начальниця відділу культури та туризму Дрогобицької РДА Надія Козар подякувала Анні-Володимирі Рудник за святу можливість доторкнутися словесно до нашої історії: «Ми мусимо нарешті взяти урок з історії, щоб не падати, а вставати, не дозволяти катам завдавати нам чергового болю, а боротися, не повторюючи трагічних помилок…»

Керівниця Дрогобицької районної централізованої бібліотечної системи Руслана Панчишак побажала авторці прожити ще багато літ у здоров’ї, Божій благодаті, горінні духу, творчих злетах.

В оточенні шанувальників доробку, пахучих квітів та скромних презентів Анна-Володимира Рудник поділилася і своїми мріями. Бажає, щоб колись прах Степана Бандери із Мюнхена перевезли до України, а в Бориславі в церкві на Потоці, де служив як священник чоловік Володимири Бандери, також каторжанин, отець Теодор Давидюк, встановили пам’ятну таблицю. Вважає, що доцільно запровадити спеціальний туристичний маршрут «Стежками родини Бандери» до Старого Угринова, малої батьківщини родини Бандер. Придумала й промоційне гасло для цієї мети: «Їду до криниці – напитися бандерівської водиці!» А ще сподівається, що й далі їздитиме нашим краєм по бібліотеках, школах, щоб роздавати книги, примножувати знання молоді про трагічні сторінки української історії.

 

Ірина МИХАЦЬ

Фото Сергія МАТІЙКА

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!: