Перший тур виборів

Перший тур виборів

Перший тур виборів: що породить різниця між віртуальним і реальним?

Завершився перший тур президентських виборів, арифметичні результати яких найкраще демонструє безпристрасна інфографіка. На Дрогобиччині, як і в Галичині загалом, вона трохи відрізняється від загальноукраїнської, проте підтверджує загальнодержавні тенденції.

Перед початком виборчої кампанії та на її старті аналітики майже в один голос твердили, що головна боротьба розгорнеться між Петром Порошенком та Юлею Тимошенко. Тільки відомий тележурналіст Дмитро Гордон запустив у віртуальний телепростір інтригу, мовляв, наприкінці висунення несподівано появиться фігура такого кандидата, що безпроблемно покладе на лопатки і лідерів перегонів, і тих, що їх підпирають. Поки старше покоління на кухнях, а молодь у соцмережах обговорювали заяву Гордона, націоналістичні сили провели в Києві марш, під час якого мали оголосити того єдиного, під проводом якого вони кинуть виклик не тільки виразникам олігархічної системи, а й цій системі загалом. Дехто навіть задавався запитанням: чи не на цю людину натякав відомий тележурналіст?

Але вже перед самим маршем стало зрозуміло, що дійсне значно відрізняється від бажаного. Прихильники ВО «Свобода», ОУН та КУНу зібрались у парку біля пам’ятника Шевченку з одного боку, а представники Нацкорпусу – з іншого, через дорогу. Тож, коли Олег Тягнибок у своєму виступі заявив, що роль єдиного від правих сил має виконати Руслан Кошулинський, з другого боку дороги чулися вигуки, мовляв, це несправедливо, бо в Андрія Білецького рейтинг вищий. А це свідчило, що домовитися не вдалось, і граблі, на які вже наступали багато разів, знову мусять луснути правих по голові в час виборів.

Оскільки правим силам не вдалося досягти повної єдности, на їхнє електоральне поле ступив діючий президент Петро Порошенко. Його рейтинг у той час перебував на критичній позначці й не перевищував 7 відсотків. Із таким рівнем довіри було б абсурдно змагатися за перемогу. Тож гаслом «Геть від Москви!», підкріпленим реальними кроками, він почав відновлювати втрачену довіру. Гімн ОУН уже встиг стати маршем Української Армії, з’явився Закон про мову та фіксований курс на ЄС і НАТО, а поява томосу щодо автокефалії Православної Церкви України змусила нашу агресивну північну сусідку стрепенутися. В середовищі аналітиків заговорили про те, що якби Порошенко діяв так упродовж цілої каденції, мало хто ризикнув би позмагатись із ним за президентство під час цих виборів. Але поява рекордної кількості кандидатів у президенти засвідчила, що потужний фінішний ривок діючого президента ще не означає перемогу.

Частина українців плекала надії, що тільки Юлія Тимошенко здатна здолати олігархів, які, наче спрут, запустили свої щупальця в тіло України. Та рівень довіри до пані «Ю» в середовищі нового покоління українців не зростав, оскільки вони дивилися на неї як на представника системи, до творення якої вона сама долучилась у час, коли була на посаді прем’єра. Фактично це був протест проти всіх вихідців із олігархічної системи, незважаючи на прізвища та статус, моральні якості та фаховість. І в це число потрапили також чимало інших кандидатів, у тому числі Анатолій Гриценко й навіть Руслан Кошулинський – єдиний із колишніх високопосадовців, який пішов на фронт захищати державу. А раз накопичилась енергія протесту, її можна було спрямувати в якесь русло. Цим і зайнялися ті, що добре вивчили українську душу.

Українські мрійливість і меланхолійність – загальновідомі. Будучи представниками нації, що виривається з рабства й наразі ще не створила необхідних умов для реалізації свого потенціалу, ми у мріях домальовуємо те, чого в нас ще нема, що треба створити самим важкою працею та потом. Звідси – надія на чудо, на прихід нового лідера — гетьмана, з яким усе враз зміниться. Гуртуватись у потужні політичні партії самим і брати відповідальність на себе дуже важко. Набагато легше та простіше скинути цю відповідальність на гетьманські плечі. Та в політиків, які не до кінця розуміють українську ментальність, гетьман асоціюється з царем. Отож, уявляючи себе в ролі царів, політики почали творити політичні сили під себе. Так і з’явився колись Блок Юлії Тимошенко, згодом Блок Петра Порошенка й навіть партія Олега Ляшка. Та політичні сили, створені під лідерів і задля лідерів, не узгоджуються з гетьманством і не пов’язуються з українськими мріями.  Звідси – протест. Та мрії – річ віртуальна, тож новітні політтехнологи вирішили спрямувати цілком реальну протесту енергію українців через віртуальний світ, із якого й постав той, кому Дмитро Гордон напророчив легку перемогу на президентських виборах. Так з’явився віртуальний «гетьман» Голобородько – головний герой фільму «Слуга народу», з яким почав асоціюватися артист Володимир Зеленський, що виконав його роль.

Технологічно хід зроблено дуже креативно, а психологічно – сильно, позаяк велика частина українців віддала свої голоси не стільки свідомо, скільки підсвідомо, не задумуючись над тим, що в разі обрання «гетьман» Зеленський скоріш за все перетвориться на «царя» й на зразок інших почне формувати політичну силу під себе та для себе. Так з’явиться партія «Слуги народу», бо без партії не він маніпулюватиме парламентом, а парламент ним. У нас же держава парламентсько-президентська! Тоді українці побачать різницю між віртуальними мріями та реальною дійсністю й зрозуміють, що ця різниця породжує не тільки гумор, а й біль. Часом і нестерпний, коли мрії помирають. А між тим нема нічого страшнішого для політиків, ніж позбавити українців їхньої мрії. Вони цього не прощають. Поки Зеленський закидає в Інтернет цікаві сентенції та глибокодумно мовчить, багато із нас і далі вкладає в цю мовчанку мрії. Кожен – свою, і це нас влаштовує. Тому цей кандидат у президенти й не хоче йти на теледебати, щоб наші мрії не розсипались, наче пісок крізь пальці, коли він заговорить про реальні речі. Наразі ми знайомі хіба з віртуальним Голобородьком, а реального політика Зеленського не знаємо. Він і сам не хоче відрекомендувати нам себе. Чому? Чи не тому, щоб, не допусти, Боже, перед нами постав навіть не цар, а васал царя? Ми ж мріємо, щоб президентом був не виходець із олігархічної системи. Понад те, прагнемо, щоби з нашою допомогою він змів цю ненависну систему. Тому для багатьох українців і став близьким образ Голобородька з фільму «Слуга народу». Та коли з високою ймовірністю побачимо, що за спиною «борця з олігархатом» стоїть відомий олігарх… Не хочу прогнозувати, чим це може закінчитися. Невдовзі відбудуться дебати між Порошенком та Зеленським. Дай, Боже, щоби наші ілюзії, навіяні мріями, розсипалися тоді, а не після виборів.

Іван ШВЕД

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!: