Не сотвори собі кумира

Не сотвори собі кумира

Не сотвори собі кумира

 

Символічна річ: виборча кампанія Президента України співпала з Великим постом, а її фініш — зі святом славного в’їзду Господа в Єрусалим. Треба було бачити радість переможця та його команди, що не жаліла голосів, співаючи «осанна!» своєму лідерові та відчуваючи при цьому підтримку мільйонів українців.

Дві третини виборців держави, які проголосували за Володимира Зеленського, настільки піддались ейфорії, що забули крилатий вислів «Сьогодні – осанна, завтра – розіпни!», який у цей день мав би стати предметом для роздумів кожного християнина. Більшість України в емоційному надриві тішилася, що нарешті з’явився визволитель, який звільнить її з-під пресу олігархату, покладе край старій епосі дикого капіталізму та поведе у світле майбуття. Наші громадяни, серед яких чимало мешканців Дрогобиччини, створили собі кумира, наділивши його тими якостями, які прагнули б побачити в собі, й тому навіть не звертали увагу на застереження відомого львівського психоаналітика, доцента кафедри психіатрії та психотерапії Львівського медичного університету Романа Кечура, що ейфорія – це фактично відкладене розчарування, яке проявиться після перших же реальних кроків кумира. «Якщо ми сприймаємо виборців Зеленського як гетерогенну групу, то й розколюватися вона буде за інтересами. Будь-який крок в сторону Росії буде відштовхувати прихильників НАТО-ЄС. Будь-який крок в сторону НАТО-ЄС буде розчаровувати прихильників інтеграції з Росією», — наголосив він. А це з точки зору психіатрії означає, що розпочнеться вихід зі стану ейфорії, на місце якої за законом маятника обов’язково прийде депресія. В якій формі вона проявлятиметься – наразі ще важко сказати, та розіпнути того, хто був кумиром, першими захочуть ті, що вклали в його образ найбільше своїх бажань та сподівань. Так було з прихильниками Ющенка, так сталося й із багатьма прихильниками Порошенка. Така доля кожного кумира – бути скинутим із п’єдесталу. Коли Володимир Зеленський під час дебатів на стадіоні «Олімпійський» заявив Петрові Порошенку, що не опонентом його він є, а вироком, частина учасників цього дійства, а ще більше громадян перед телеекранами уявляли, що це вони скидають із п’єдесталу колишнього кумира, за якого п’ять років тому готові були горло перегризти. Нагадаємо, що тоді Порошенко безпроблемно переміг у першому турі й більшість із тих, що зараз киплять від незадоволення, виражали йому свою любов і захоплення.

Навіть не уявляю як новому Главі держави вдасться зупинити той рух емоційної української гойдалки, що, можливо, вже в цей Страсний тиждень гойднулася в інший бік, поки що – від захоплення до розчарування. Першими почали розчаровуватися прихильники північно-східної орієнтації, позаяк «імператор» Росії Володимир Путін не поспішив привітати Володимира Зеленського відразу після виборів у день народження їхнього тезки Володимира Леніна, щоб продемонструвати спадкоємність імперських традицій. Гірше того, за якимось дивним збігом обставин, з Росії почав дути північно-східний вітер, який навіть на Заході України вкидав людей у дрижаки, на фронті знову розпочалися свист куль та завивання снарядів, а до кордону агресивна північно-східна сусідка почала підтягувати великі збройні угруповання. Путін немовби нагадував, мовляв, ти, молодий чоловіче, щось там колись говорив, що готовий стати переді мною на коліна. То ставай! Ставай, бо в іншому випадку ця сила попре на тебе та на твою державу. Навіть, якщо це була просто демонстрація сили, щоби відразу приборкати норов молодого Президента України, вона негативно позначилася на тих виборцях Зеленського, що мають відверто проросійську орієнтацію, і не тільки на них. У стані ейфорії люди не здатні бачити та розуміти реальність. Тож їм здавалося, наче війна триває тільки тому, що вона вигідна Порошенку, і варто лиш обрати молодого, не прив’язаного до воєнного бізнесу керівника держави – відразу настане мир і добросусідство. Та завивання мін і стягування військ до нашого кордону в час Великоднього перемир’я почало повертати їх зі стану гіпнотичної ейфорії, де уява малює світ мрії, у світ реальний. А в реальному світі йде війна. Не війна України з якимось угрупованням «повстанців», в яких чомусь з’явилося більше танків, ніж, можливо, в цілій Європі, а з тим, хто ці танки сюди посилає.

Думаю, що й сам Зеленський уже виходить із ейфорії після тріумфальної перемоги на виборах і починає розуміти, який тяжкий хрест на нього чекає. Якщо він затремтить перед демонстрацією сили путінської Росії, йому цього не простять ні воїни, що зараз воюють на фронті, ні демобілізовані ветерани, ні величезна кількість українців, що повірили в прихід чесного головнокомандуючого. Якщо ж новий президент буде призначати на найвідповідальніші пости в армії бойових офіцерів, посилюючи таким чином її міць, це стане розчаруванням для проросійського електорату.

Та все ж більшість українців проголосувала за Зеленського тому, що побачила в ньому особистість, яка кине виклик олігархічній системі й нібито стане тим «криголамом», що розколе крижаний панцир олігархату. З допомогою геніальної виборчої технології команді переможця виборчих перегонів вдалося візуалізувати мету у фільмі «Слуга народу». В уяві глядачів залишився образ мирної, процвітаючої, модерної держави, в якій чесний президент Голобородько їздить на роботу на велосипеді. Політтехнологія була націлена на те, щоби образ президента Голобородька асоціювався з образом актора, що виконав його роль. Браво! Цілі вдалося досягти. Частину мешканців Дрогобиччини образ президента на велосипеді захопив так, що дехто почав радити директорові спортивної школи Павлу Поповичу, який щодня їздить на роботу із Калинова до Дрогобича саме на ровері, подарувати його новообраному президенту. Звісно, це жарт. Не зможе президент Зеленський відмовитися від броньованого авто та від чисельної охорони й пересісти на велосипед навіть тому, що це надто ризиковано в сучасній Україні, та рух президентських кортежів, звісно, теж хитне емоційний маятник від ейфорії до розчарування.

Не менша кількість виборців тішилася від того, що з приходом нового президента враз знижуться ціни й тарифи. Якби вони не перебували в стані ейфорії, то розуміли б, що це не в компетенції президента, та в стані ейфорії люди відірвані від реальності й сподіваються, що все буде так, як намалювала їхня уява. Так не буває. Тому відомий психоаналітик Роман Кечур і зробив висновок, що після ейфорії на велику кількість українців чекає депресія.

На Дрогобиччині ситуація відрізняється від загальноукраїнської. За даними окружної виборчої комісії ТВК № 121, за Зеленського проголосувало 40203 виборці (38,09%), за Порошенка 62001 (58,75%). Великої ейфорії не спостерігається, а відповідно й велика депресія не очікується.

Іван ШВЕД

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!: