Михайло Сікора: «Не зрадьмо Україну перед Днем матері-Землі!»

Михайло Сікора: «Не зрадьмо Україну перед Днем матері-Землі!»

Михайло Сікора: «Не зрадьмо Україну перед Днем матері-Землі!»

 

На президентських виборах 2019 року сталося багато знакових речей, але дві з них – символічні. Про результати першого туру ми довідалися 1 квітня, в день сміху, який ще називають днем дурня, а про результати другого дізнаємося 22 квітня – в день народження засновника «імперії зла» Володимира Лєніна. Чи не станеться в кінцевому підсумку виборів так, що, зробивши дурнями, нас поведуть до вимріяної «пролетарським вождем» імперської Росії, з орбіти впливу якої так важко вириваємося? Про це ми ведемо сьогодні мову з головою Дрогобицької районної ради та головою районної організації НРУ Михайлом Сікорою.

— Пане Сікоро, як ви ставитеся до результатів першого туру президентських виборів?

— Як до поразки українців. Коли мої співвітчизники голосують за того, хто нібито з невинним гумором обзиває Україну «порноактрисою», вимріяний православними християнами томос про автокефалію ПЦУ – «термосом» та ще й насміхається над українською мовою, то я запитую: «Невже і ви, що голосували за нього, так само ставитеся до нашої України?»

— Чи не занадто різкою є така оцінка? Не думаю, що з образом «термоса» в голові в час Великого посту українці голосували за Зеленського. Можливо, вони таким чином виражали протест діючому президенту за його помилки?

— Порошенко – не святий, як і кожен із нас. У нього є достатньо помилок, аби запалити частину українців вогнем протесту. Горіть! Протестуйте! Голосуйте за інших кандидатів. Я представляю Народний Рух України, від якого йшов у президенти Віктор Кривенко – молодий і перспективний інтелектуал, для якого Україна – понад усе. Чому б його не підтримати! Та якщо вважаєте, що в нього наразі ще замало політичного досвіду, голосуйте за Руслана Кошулинського, який ніколи не побачить Україну в образі повії, бо вона для нього свята. Він – надійний, у нього достатньо політичного досвіду, набутого на посаді заступника голови Верховної Ради, але… Але навіть у націоналістичній Дрогобиччині він набрав менше голосів, ніж політично аморфний Зеленський.І тут є над чим задуматися.

— То до яких висновків підводять ваші роздуми?

— Ми перебуваємо в стані багаторівневої війни. Причому, якщо війна контактна триває 5 років, війна економічна – 28 років, то війна культурологічна і духовна не припиняється з часів Переяславської ради. Якби не наша слабкість саме на духовному та культурологічному фронтах, не було б ні анексії Криму, ні агресії на Донбасі. Бо ж царство, розділене у собі, не може встояти, а розділення починається в духовних і культурологічних глибинах. Коли я переглядаю відеокадри жорстокого шаленства в час «рускої весни» 2014 року не тільки в Донецьку чи Луганську, а й у Харкові, де людей били до півсмерті лише за їхню українськість, то продовжую утверджуватись у переконанні, що для майбутнього України без таких ганебних сторінок історії визначальною буде не стільки економіка, що, безсумнівно, відіграє величезну роль, скільки духовність, мова та культура. Тому, коли кандидат у президенти зневажливо висміює томос про автокефалію ПЦУ, називаючи його «термосом», то в мене складається враження, що це його спроба оголити духовний фронт. Якби він так поставився до юдейських основ віри, йому цього ніколи не простили б, а мусульмани – тим паче. На щастя для нього, в основі християнства лежить прощення.

Те ж стосується мови та культури. Торік у Жовкві представники Авдіївки демонстрували свої вишивки. Кажуть, що вишивки є видимим вираженням нашого генетичного коду. Якщо це справді так, то для мене генетична спорідненість між Авдіївкою та Дрогобичем принаймні у вишивках є просто вражаючою. І горе тому, хто намагається заховати, затерти, знищити її! Та ця президентська кампанія продемонструвала: спроби знищити те, що єднає українців, є, і вони досить успішні.

— Чому так діється?

— Якби українці відкрили в собі той генетичний код єднання, то будь-які спроби Росії чи іншої держави захопити нас і розчинити в собі були б марними. Наша північна сусідка про це добре знає. Там цілі інститути працюють над тим, щоб русифікувати Україну. Тому, коли в нашій державі з’являються справжні українські партії, на них одразу ж іде шалена атака, щоби спочатку ослабити їх, потім розділити й у кінцевому підсумку знищити. Так діяли з Народним Рухом України, що виражав інтереси більшості українців, ослаблюючи та розділяючи його з допомогою підісланих козачків, а коли й цього виявилося замало – фізично знищили лідера В’ячеслава Чорновола.

При численних помилках діючого президента Петра Порошенка, він почав утверджувати в нашій державі саме основи українства – віру, мову та культуру, поставивши на їхньому захисті армію. Це для агресора страшніше від війни в економічній і політичній сферах. Зникає навіть сенс захоплювати території, на яких живуть люди з міцним духовним і національно-культурним стрижнем. Тож, розуміючи, що націоналістична ідеологія в державі поступово стає панівною, в час виборів наші вороги роблять ставку на те, щоби ослабити її основи. У підсвідомість українців вживлюють образ України-повії, прийняття томосу як символу духовного єднання подають як щось незначне, не варте особливої уваги, наче чай із термоса в холодній кімнаті з відключеним російським газом.

— Чому ж у такому випадку ми не протестуємо, понад те – чисельно підтримуємо кандидата, що впливає таким чином на нашу підсвідомість?

— Тому, що свідомість наша у той час бачить яскраві картинки на телеекранах і не хоче бачити того, що за ними. Ми піддалися впливові новітньої інформаційної політтехнології, коли голосуємо не за людину, а за віртуальний образ. Коли Святослава Вакарчука запитали про те, як ставиться до політика Зеленського, він відповів, що знайомий хіба із політиком Голобородьком – головним героєм фільму «Слуга народу», роль якого виконав артист Зеленський. На жаль, Україна зараз перетворилася не тільки на полігон для випробовування зброї фізичного знищення, а й зброї інформаційного впливу. Такого у світовій виборчій практиці ще не було, щоби кандидат у президенти не проводив живих зустрічей із виборцями, а змагався за посаду винятково у віртуальному просторі, пропонуючи виборцям навіть не свій образ, а образ героя фільму, над творенням якого політтехнологи добре потрудилися. Тому він і відмовляється від живих зустрічей, щоб цей віртуальний образ не розсипався, бо між реальним і віртуальним – прірва. Та поки виборці бачать хіба віртуальний образ, вони, немов загіпнотизовані, поспішають проголосувати за свою мрію, не задумуючись над тим, яку політичну силу представляє їхній кандидат і яку ідеологію він виражає.

— Чи позбудуться виборці гіпнотичного впливу, коли довідаються «кого» і «що» представляє «слуга народу»?

— Важко сказати, наскільки довго перебуватимуть виборці під таким впливом, оскільки чогось подібного в нас ще не було, та відкрити правду таки варто. Тож партія «Слуга народу» не є та й наразі не може бути тою політичною силою, ідеологію якої виражаєВолодимир Зеленський. Навпаки, вона, скоріш за все, твориться для Зеленського і під Зеленського й виражатиме ту ідеологію, яку він їй запропонує. То яку силу представляє лідер виборчих перегонів? Програма «Наші гроші» (BIHUSInfo) переконує, що за Зеленським стоїть олігарх Ігор Коломойський. Зараз він – громадянин Ізраїлю, але тим не менше володіє значною частиною медіапростору України й, не виключено, прагне мати необмежений вплив на українську політику. Це він в інтерв’ю із Гордоном прогнозував, що Порошенко має набагато менше шансів увійти в другий тур, аніж виграти, якщо він туди увійде. Якби в Коломойського була потужна ідеологічна партія, Зеленський, мабуть, виражав би її інтереси. Наразі в олігарха такої партії немає, тож, очевидно, саме він мав бидопомогти створити віртуальний проект, коли ми голосуємо за образ, а не за ідеологію та її виразника.

— Які висновки маємо зробити з цього?

— Допоки не матимемо двох-трьох потужних українських партій, які виражатимуть інтереси не окремих особистостей, а мільйонів українців, нами й надалі маніпулюватимуть або свої олігархи, або вороги з інших держав. Не ми висуватимемо зі свого середовища кандидата в президенти, в народні депутати, в депутати місцевих рад, а приклеюватимемось до чужих прізвищ, щоб увійти до сільських, міських, обласної чи Верховної Ради. А це принизливо – почуватися маріонеткою в чужій виставі та жити, за словами Шевченка, «на нашій – не своїй землі».

— Як ці «вистави» відбиваються на реальному житті, наприклад, економічному?

— Дрогобиччина – колиска європейського нафтовидобутку, але за рівнем життя ми чомусь дуже далекі від Кувейту чи Об’єднаних Арабських Еміратів. Чому? А тому, що ми завжди грали другорядні ролі у виставі нафтового буму, та й зараз можемо наступити на ті ж граблі. Торік, 10 червня, ПАТ «Укрнафта» під час виїзного засідання в Бориславі оприлюднило сенсаційну для нас інформацію: коефіцієнт нафтовилучення в Бориславському нафтопромисловому районі становить  приблизно 14 відсотків. Іншу нафтуне змогли викачати через примітивну технологію нафтовидобутку, через те, що на самому родовищі знаходиться місто і не тільки...Річ у тому, що в радянські часи на території Бориславського нафтопромислового району пробурено немало свердловин, які законсервували тільки тому, що їхній дебіт на той час значно поступався сибірським. Зараз, у час, коли ми вириваємося з енергетичної залежності,логічно було б вводити їх у дію й розвивати нафтопромисловий комплекс Борислава, але… Але з цим не поспішають. Навпаки, підприємства, які обслуговували нафтогазовидобуток, або перетворюють на цехи, або переводять в інші міста. Дивно, бо місто нафтовиків занепадає. Між тим, поруч є Дрогобицький нафтопереробний завод, який також не діє. Тим часом, контролює його олігарх Коломойський, який і в «Укрнафті» має чималий відсоток акцій. То для кого бережуть законсервовані свердловини? Чи не для слуг народу?

— То над чим ви пропонуєте задуматися виборцям перед другим туром?

— Я пропоную задуматися над тим, що від нашого вибору залежить доля цілої України. Не тої, що в очах одного із кандидатів у президенти постає в образі «порноактриси», а нашої святої матері-землі. До речі, про результати другого туру виборів ми довідаємося 22 квітня. А це – не тільки день народження Лєніна, а й Міжнародний день матері-Землі. Тому я голосуватиму за Петра Порошенка, який цю землю не здасть нашим ворогам, і закликаю вас зробити так само.

Розмову вів Іван ШВЕД

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!: