Герої не вмирають, коли їх пам’ятають

Герої не вмирають, коли їх пам’ятають

Герої не вмирають, коли їх пам’ятають

 

У 206-й день народження Тараса Шевченка в Стебницькій ЗОШ №11 відзначали 27-му річницю від дня народження Тараса Зозулі. Що ж поєднує генія та пророка Шевченка зі звичайним хлопцем Зозулею, з провінційного містечка, який загинув у кінці серпня 2014 року при виході з Луганського аеропорту?

Коли розпочалася російсько-українська війна на Донбасі, хтось із художників зобразив Шевченка у військовій формі. В ній він виглядав настільки природньо, наче сучасний воїн-десантник із 80-ї ДШБ. Якби десантнику Тарасові Зозулі приклеїли Шевченкові вуса, він зовні був би трохи подібним до українського генія. Та головне не в зовнішності, а в тих внутрішніх пружинах, які спонукають до дії. Шевченкові слова «…та не однаково мені, що Україну злії люде присплять лукаві і в огні її окраденую збудять» ніби написані спеціально для хлопця зі Стебника, який не міг спокійно сидіти вдома в часи Майдану, а тим паче тоді, коли розпочалася війна. «Борітеся – поборете!» – також про нього. Він ніколи не здавався на футбольному полі, граючи у футбол чи то за школу, чи за ФК «Стебник», і такою ж твердістю відзначався й на війні. «Як понесе з України у синєє море кров ворожу…» – ці слова також спонукали його битися на смерть за волю держави. Словом, обидва Тараси посвятили свої життя Україні. Шевченко – зброєю слова, Зозуля – воєнною зброєю.

Як наголосив у своєму виступі в переповненому шкільному залі міський голова Стебника Петро Старосольський, за його спостереженнями, люди, народжені в першій декаді березня, мають загострене відчуття справедливості та дивовижну любов до свого народу. Саме цим Тарас Зозуля, за його словами, подібний до Тараса Шевченка. Вшанувати пам’ять побратима до міста калійників прибули ще два Тараси – отці-капелани Тарас Коцюба і Тарас Куспись. Звісно, не обійшлося без отця-капелана Михайла Коліщака. Разом із побратимами прибув сюди голова ГО «Ветеранська спілка Дрогобиччини» Олег Кіндратів. Були в залі і два кіборги, що захищали Донецький аеропорт, – Олег Мулярчук і Микола Шніцер та інші воїни.

Особливо емоційними були виступи батьків героя Світлани та Василя Зозулів. Скупі сльози прокотилися по обличчях навіть бувалих у бувальцях ветеранів війни, коли пані Світлана розповіла про те, як довідалася про смерть сина. За її словами, їдучи на зустріч із воїнами, що поверталися на ротацію з Луганського аеропорту, вона вже знала, що сина серед них нема, хоча в списках тих, хто загинув, він не числився. Він приснився їй на хмарі, з якої з усмішкою махав рукою…

Гадки про Тараса перемішувалися з виступами артистів, які виконували духовні та патріотичні пісні, читали поезію. Роль ведучої виконувала директорСтебницької ЗОШ № 11 ім. Тараса Зозулі Зеновія Левицька. По завершенні присутні відправилися на цвинтар, де спільно з отцями-капеланами помолились за душу героя.

...У Меморіальній кімнаті Небесної Сотні, що в історичному відділі музею «Дрогобиччина», на настінних банерах – світлини Героїв Небесної Сотні, які виборювали Україні Гідність і Свободу. Серед десятків портретів Воїнів Світла, Воїнів Небесних Батальйонів, наших краян, які загинули за Незалежність України у 2014—2018 роках, є фото Тараса Зозулі. З автоматом в руках, усміхненого, ще зовсім дитини...

І 9 березня ми запалили свічку пам’яті біля цієї стели, і помолилися, і згадали юного хлопчину, який не дожив, недолюбив, а став як Чоловік, як Захисник, як Воїн, щоб ординський чобіт не переступив батьківського порогу.

Дякуєм Тобі, Тарасе, наш Сину, за Україну!

Дмитро ФЕДАН

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!: