«Золоті Ворота» майстрів красного письменства

«Золоті Ворота» майстрів красного письменства

«Золоті Ворота» майстрів красного письменства

 

 

У заголовку цієї інформаційної рецензії обіграна назва есеїстичної книги історика, поета і краєзнавця зі Львова, лавреата багатьох авторитетних літературних премій Петра Шкраб’юка «Попід Золоті Ворота. Шість елегій про родину Калинців». Автор запозичив її в Папи Римського Івана-Павла ІІ, в якого ці слова звучать так: «Скільки мучеників пройшло і проходить попід Золоті Ворота, Вкраїно мого подиву!». Напевно, влучнішу назву письменник навряд чи зміг би придумати, хоча за рівнем таланту і вагомістю творчого доробку по праву належить до плеяди провідних українських публіцистів, поетів та есеїстів нашого часу. 

Вибирав він її довго, з різних варіантів і врешті-решт вибрав логічно, адже взявся «провести» попід ними більш як півтисячею сторінок представників незламної когорти «шістдесятників» – знане в Україні й у світі подружжя неповторних поетів, нескорених політв’язнів і пасіонарних громадських діячів Ігоря та Ірини Калинців родом із Ходорова. Але не тільки Калинців. Крізь призму їхньої складної, драматичної, місцями ледве не трагічної долі Петро Шкраб’юк насвітлив де рельєфніше, де пунктиром також долю тих яскравих особистостей із не надто широкого, але не такого вже й вузького кола представників триєдиного національного, політичного і літературного явища, котрі назавжди вписали себе на золоті скрижалі історії України ХХ ст. Там що не ім’я, то особистість, майже легенда: Левко Лук’яненко, Василь Стус, В’ячеслав Чорновіл, Михайло і Богдан Горині, Іван Світличний, Євген Сверстюк, Іван Гель, Валентин Мороз, Михайло Осадчий…

«Шістдесятництво» і його діячів досліджують нині, досліджуватимуть і в майбутньому. Доля ж поклала на Петра Шкраб’юка високу честь і не меншу відповідальність стати автором першої книги такого характеру в українському літературознавстві, і вже в цьому полягає його заслуга як першопрохідця. Хто мав нагоду пройтися сторінками книги «Попід Золоті Ворота», ніколи не пошкодують, бо збагатились новими мало відомими для широкого загалу знаннями про тодішню «застільну» епоху брежнєвсько-щербицькогонеосталінізму, щедро причастились у міру насиченою метафоричною, барвистою мовою оповідача, у якій скрізь і всюди проглядає блискучий майстер із власним стилем і образним світом.

Тих шість «елегій» читаються настільки легко і приємно, немов людина ступає пружнастим кроком по м’якому й запахущому лузі. У них послідовно окреслено родоводи Ігоря та Ірини, їхнє дитинство, юність, зрілість, поєднання доль, внутрішній світ, творчі характери та особливості, літературна, політична й культурно-громадська діяльність, індивідуальні риси поетичного письма обох Калинців і публіцистичного та дослідницького дружини і т. д. На це вказують самі заголовки розділів-«елегій»: «Між тишею і громом», «На перехресті трьох світів», «Друге полювання», «За дротами», «Після бурі», «Скресіння».  Для ще «непосвячених» трохи розкриємо сторінки «елегій» і вихопимо зі Шкраб’юкових воістину мереживних текстів принаймні те, що видається в них найпосутнішим.

Ось перед очима пропливає розлоге дерево Ігоревих предків і батьків. Ось Іринині предки і батьки Стасіви. Ось виходять на широкий життєвий простір самі вони, познайомившись завдяки журналу «Жовтень» з Ірининим віршем, де світилися національні синя та золота барви (як же їх проґавила драконівська совєтська цензура!). Ось під чиїм впливом формується їхня національна свідомість і патріотизм. Ось коли вони закінчують середню школу і вчаться у високій школі у Львові. Ось повні творчої енергії та запалу молоді серця пробиваються першими свіжими поезіями крізь затхлий морок совєтської дійсності. Ось творчість яких попередників у літературі справляє на них визначальний вплив і спрямовує в націоцентричне русло з вектором у бік омріяного державотворення. Ось до якого волелюбного однодумного творчого середовища вони увійшли. Ось прізвища тоді таємних кагебістських «рецензентів» із числа університетської професури, руками яких Калинцям зшили «гамівні сорочки». Ось як над ними згущуються чорні хмари кагебістського стеження, відтак Ірининого арешту і позбавлення її волі при маленьких діточках на руках у Ігоря. Ось коли після неї опиняється за колючими дротами він, а діточки залишаються під опікою дідусів і бабусь, мов круглі сироти при живих батьках. Ось якими колами концтабірного пекла СССР, «гдє так вольнодишітчєловєк», проходять вони. Ось завдяки кому і чому ані Ірина, ані Ігор не каються у своїх «гріхах» супроти комуно-російського режиму, не гнуться і не ламаються. Як і абсолютна більшість «шістдесятників», з якими Калинцям випало довгі роки томитись у неволі. Ось скільки, всупереч суворим обставинам,  вони написали й видали книжок, за котрі теж довелось терпіти. Ось, ось, ось…

Зате коли злочинний «Союз нєрушімий»  затріщав по швах і коли герої Шкраб’юкових «елегій» повернулись із «Всесвіту за колючим дротом» (метафора Мирослава Мариновича) до дітей, до родини і кола своїх друзів за духом і переконаннями, перед ними відкрилось неозоре поле для ще активнішої діяльності в ім’я здобуття незалежності України. У шостій «елегії» «Скресіння» автор книги «Попід Золоті Ворота» висвітлив усі ті основні події та факти, в епіцентрі яких «було повно» і героїв його документально-публіцистично-есеїстичних нарисів. І часто – в іпостасі передніх, правофлангових вояків із піднятим заборолом. Промовисто їх розкривають ще й підзаголовки розділів: «Коли упала зірка Полин», «Трени за убієнними», «У Києві, Львові та Ходорові», «Духовний дощ», «Жалобні дні», «Мандри ближні і далекі», «Два портрети та одне прозріння», «Перші лаври», «У промінні Кобзаря», «Сумна життєва шахівниця», «Шлюб з полином», «Лицарі Золотослова» і прикінцевий «Час підсумків».

Про що тут тільки не йдеться! І про започаткування Калинцями альманаху «Євшан-зілля». І про молодіжне Товариство Лева. І про віднайдення та впорядкування могили забутого поета Б. -І. Антонича. І про численні доповіді, виступи та промови на різних камерних, академічних і масових заходах. І про різні презентації їхніх книжок і літературні зустрічі. І про Іринине депутатство у Верховній Раді України першого демократичного скликання та на посаді реформаторського начальника управління освіти Львівщини. І про удостоєння Ігоря престижних діаспорних премій, Шевченківської премії. І ще про, про, про…

Коли звести всі ці «ось», «про» та «ще» до спільного знаменника, то Петрові Шкраб’юку вдалося всебічно розкрити портрети, а водночас і закодувати в текстах дві неподібні й такі подібні життєві й творчі долі Ігоря та нині вже світлої пам’яті Ірини Калинців. Свіжий, ориґінальний початок розділів і підрозділів «елегій» реченням у називному відмінку («Перші вірші Калинця», «Подорожі углиб віків», «Інцидент у суді», «Незримий охоронець»…) і наступний зміст, що розкриває їх, не просто вводить, а приємно затягує читача у внутрішню будівлю «цеглинок» книги, налаштовує на відповідне сприйняття. Виважене, без перебору і густоти цитування різних «калинцівських» творів, листів, офіційних документів, спогадів тощо рельєфно передає суть атмосфери, в якій їм довелося жити, боротися й перемагати. При потребі аналітик може знайти те чи інше прізвище наприкінці об’ємної книги і сам пересвідчитися в правдивості письменницького письма. До його послуг – розлогі примітки та іменний покажчик. Завдяки їм дослідження лише виграло і отримало ще й наукове підґрунтя. 

Суворо документальний зміст, ориґінальність і майстерність викладу розмаїтої інформації, широта географії подій, жвавість, легкість і образність мови зробили книгу Петра Шкраб’юка «Попід Золоті Ворота» одним із цінних видань на тему «шістдесятництва» і ширше – складовою частиною великого дослідження літопису національно-визвольних змагань українського народу. Нині появились такі об’ємні книги, скажімо, Левка Лук’яненка і Богдана Гориня, заслужено удостоєних Шевченківської премії, інших знаних політиків і письменників. Як зуміли свого часу, всупереч драконівській антиукраїнській суспільно-політичній дійсності, провести Ігор та Ірина Калинці попід власні віртуальні Золоті Ворота – символі незнищенності України та її державницького воскресіння (запозичення образу в поета-«молодомузівця» Василя Пачовського) свої літературні музи, так і Петро Шкраб’юк провів попід ними їх самих як головних героїв рецензованої книги. Втім, не лише їх, але й десятки інших. Тому письменник, на тверде переконання автора цих рядків, заслужив такої ж премії за книгу, котра, без перебільшення і захвалювання, читається на одному подиху. Напевно, головна її цінність полягає в тому, що він створив із мозаїки великої кількості розмаїтих фактів тематично цілісну картину. Майстер є майстер, і тут ні додати, ні відняти.  

 

Роман ПАСТУХ

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!: