«ВИ ЩЕ ГАРНІШЕ І ЗАВЗЯТІШЕ БОРОТИСЬ ПОТРАФИТЕ…»

«ВИ ЩЕ ГАРНІШЕ І ЗАВЗЯТІШЕ БОРОТИСЬ ПОТРАФИТЕ…»

«ВИ ЩЕ ГАРНІШЕ І ЗАВЗЯТІШЕ БОРОТИСЬ ПОТРАФИТЕ…»

 

Цих кілька джерелознавчих рефлексій про відомого дрогобичанина, полковника Українських Січових Стрільців та мученика Григорія Коссака (7 березня 1882 – 3 березня 1939р.) присвячую 135-й річниці від Дня його народження та усім Бійцям Соборної Незалежної України.

Не тільки наш Франковий край, а й Українська Армія, навіть хочеться вірити – влада нашої держави, спільно пам’ятають 135-ту річницю від Дня народження авторитетного командувача в історії Українського війська доби Першої світової війни та Української Революції – Григорія Коссака.

Його біографія та архів сьогодні не є проаналізованими, ця велична постать часто викликає сумніви в сучасних критиків, з огляду на його щирі переконання в українській ідеї. Щоправда, вдалося зібрати ключовий блок джерел до біограми полковника, які зберігаються у архівах Львова, музеї «Дрогобиччина» та фондосховищі Київського історичного архіву.

Як виявилося, сила волі та сила слова полковника у 1914—1919 рр. мали неабиякий авторитет серед українських воїнів та населення різних національних громад. Адже його військовий талант вселяв надію на захист України навіть у представників інших національностей, які часто вступали в його бойові кампанії, ставали побратимами.

До історії нашого міста Григорій Коссак долучився передовсім у справі визволення від російської окупації 1915 р., а згодом і щодо розбудови Української армії та держави в часи ЗУНР у1918—1919 рр. Вочевидь, цей досвід сили духу та слова полковника був отриманий ним ще до початку Першої світової війни, як у процесі роботи в товаристві «Просвіта», так у педагогічній методиці роботи з учнями. У протоколах товариства «Просвіта» м. Борислава та Тустанович за кілька місяців до війни йшлося про конкретні витрати та пожертви Г. Коссака на підготовку свідомої молоді, зокрема навіть і військову підготовку, організацію вишколу, закупівлю зброї тощо. Ще в час формування українських воєнних сотень саме завдяки Гриневі Коссаку було розроблено програму відбору добровольців та мобілізованих, текст якої зберігається у Центральному історичному архіві у Львові (далі –ЦДІАЛ).

Водночас сьогодні маємо збережений блок польових листів із конкретними закликами Г. Коссака до українського народу. Так, у листі полковника до громади села Тустановичі 1915 р. з проханням на закладення стрілецького фонду коштів збереглися рефлексії полковника щодо значення підтримки армії (ЦДІАЛ, Ф. 353. Оп. 1. Спр. 50):

«До світлого Заряду Громади в Тустановичах

Українські Січові Стрільці просять, як внутрішньо

VIII.12

20/XI

Світла Громадо!

Українські Січові Стрільці ласкаво просять виділити суми для створення залагодження стрілецького фонду, який мав би служити на матеріальну поміч тим борцям, які, покинувши дім добровільно, пішли боронити край і державу.

УСС є певні, що Світла Громада не відмовить у цьому проханні, тим більше, що стрілецька корпорація на початках не отримувала ніякої підтримки, хоч згадувана громадська світла управа розгорнулася чи не найбільшими капіталами в повіті.

У відділах австрійської армії УСС були першими, які прогнали відвічного ворога з нашого рідного краю. З цілою завзятістю одні з першими зводили криваві бої в дрогобицькій окрузі, а багато з них поклало свої буйні голови, щоб очистити край від ворога, який націлився на нашу свободу і на нашу волю.

УСС має надію, що світла громада піде шляхом інших громад, як дрогобицького, так й інших повітів, які разом заявили за утворення стрілецького фонду.

Гринь Коссак

20 листопада 1915 р.».

За допомогою журналу військових жетонів сьогодні повністю можна реконструювати бойових побратимів Г. Коссака впродовж 1915—1919 рр. Так, із виписки з військових книг УСС 1916 р. з прізвищами на букви К, Л, М, О, П, Т (ЦДІАЛ, Ф. 353. Оп. 1. Спр. 64.) довідуємося про коротку воєнну біограму Григорія Коссака, прописану для номеру його особистого жетона, який видавався на випадок смерті під час бою:

«Коссак Гриць, 7 березня 1882 р. н.,Дрогобич, учень семінарії у Львові, видано кваліфікацію у Львові, управитель школи, записався у лави – 25.08.1914 р., заприсягнув – 1.08.1914 р., знає мови: укр., поль., нім., грає на скрипці, плаває, 6.08.1914 р. – став у поле під проводом Кметя в полку №36, 29.04.1916 р. – вступив до Корпусу команди, 11.07.1916 р. – до 8 сотні. Починав у сотні Івана Чмоли».

Збереглася також і певна інформація з польового архіву полковника. Серед документів у переліку можна згадати накази від (ЦДІАЛ, Ф. 353. ‒ Оп. 1. ‒ Спр. 5. ‒ Арк. 3зв. -13а.):

«20 лютого 1916 р., даний у Тутинці під час маршу в напрямку Раківця, коли Г. Коссак у полковому наказі ч. 159 зобов’язав бійців використовувати в першому курені фіксовану кількість крісових гранат для половини бойового складу.

21 лютого 1916 р., коли на відпустку було відправлено з І куреня Василя Дзюбу, Василя Гоманчука, а з ІІ куреня – Василя Ортинського, Федя Папідевського.

23 лютого 1916 р. – звернення Г. Коссака до управи ІІ куреня, в якому наказ №23 про те, що о 1. 30 год. цілий курінь виходить у поле прибирати сніг від рову до рову».

Збереглися також польові листи Г. Коссака до родичів, які він наказував як собі, так і побратимам передавати через тих бійців, які їхали у відпустку.

У період формування Української Галицької Армії роль полковника Григорія Коссака була особливо живою. Так, 13 листопада 1918 р. держсекретар військових справ ЗУНР отаман Вітовський, а також дрогобичанин окружний отаман Гриць Коссак у 4 рескрипті державного секретаріату військових справ ЗУНР на основі постанови національної ради від 13 листопада розпорядилися, «що всі громадяни української народності, народжені від 1883—1900 р., підлягають мобілізації, а також колишні вояки австрійської армії. Мобілізація та з’явлення в окружні управління військових команд мало відбуватися негайно. Звільнялися на тимчасовій основі лише студенти гімназій та учні шкіл». Щоправда, останній припис часто не виконувався, адже добре відомо, що лише з Дрогобицької гімназії було зараховано 27 юнаків різних національних громад.

За його особистої ініціативи в Дрогобичі свого часу було обрано військового коменданта, котрий зумів завершити процес українізації міста, викорінюючи імперські та антиукраїнські стереотипи на всіх рівнях. Так, після коменданта Укарми на його місце було призначено майора Івана Грабовенського. Про його призначення полковник Григорій Коссак висловив тверде рішення і підтримку: «Повітовий комісар Дрогобича д-р А. Горбачевський був послом до парламенту, головою УНР, С. Вітик теж був послом до парламенту, а тому потрібно, щоб повітовим комендантом був старшина, котрий їм хоч трохи рівня. Саме таким є Грабовенський, адже він був заступником посла до парламенту довгий час».

Саме з ініціативи цих двох патріотів було стверджено кілька основних для Дрогобича та повіту наказів, які працювали в програмі розвитку культурного відродження та формування Незалежності українців. 28 грудня 1918 р. від імені повітової команди українських військ сотник Грабовенський наказав, щоб у межах «усього повіту всі іншомовні (полсько- , німецько- та ідиш) головні оголошення, вивіски фірм (шильди) та різних підприємств фабрик,склепів, кав’ярень, ресторанів і т.д., а також дороговкази, знаки, написи на границях до 4 січня 1919 р. були знесені і замінені до 20 січня 1919 р. україномовними. Всі, хто не буде виконувати наказу, буде оштрафований на 3000 корон. Виконання наказу мало виконувати і слідкувати жандармерія/поліція і громадські уряди. Щоправда, якщо мешканці конкретного будинку та фірми могли частково зберігати у супроводі до української переклад необхідної їм мови». Це явно вказує на зміну усіх написів та пам’ятних знаків і символів у Дрогобичі на україномовні та проукраїнські!

Інший епізод із біографії Григорія Коссака пов’язаний із мобілізацією оборони «Української Каліфорнії».

У січні 1919 р. Г. Коссак був одним із ініціаторів утворення 3-го корпусу УГА зі штабом у Стрию. Це з’єднання, яким командували послідовно спочатку сам полковник Григорій Коссак, далі генерал Володимир Генбачів і полковник Антін Кравс, що мало за стратегічне завдання обороняти Дрогобицько-Бориславський басейн і маґістраль Стрий-Мукачево.

Дрогобиччина стала місцем дислокації 8-ї (Самбірської) і 11-ї (Стрийської) бригад. Відтоді Дрогобич перетворився на один з осередків українського військового життя. Після другої реорганізації УГА навесні 1919 р. в Дрогобичі на короткий час розмістився штаб 3-ї стрілецької дивізії. Тут діяла лікарня під керівництвом сотника Миколи Терлецького. У майстернях фірми «Ґаліція» під наглядом четаря Миколи Солодухи виготовили два панцерні потяги. Проте уряд ЗУНРу і командування УГА не звернули достатньої уваги на розвиток цього технічного виду зброї, хоча в реґіоні була наявна матеріально-технічна база, розвинена мережа залізниць. Натомість цей фактор сповна використали поляки. У Самборі діяла піхотна підстаршинська школа УГА, де навчалося 88 курсантів із Самбірщини і Дрогобиччини. Серед її викладачів були четар Дмитро Хапка-Кульчицький (начальник школи), поручники Михайло Хронов’ят і Прибитківський, четарі Кость Фільц, Голинський, булавний Яцків.

9 січня 1919 р. полковник Григорій Коссак опублікував на сторінках «Стрийського вісника»наказ обласної команди та зворушливе звернення до своїх підлеглих українських стрільців: «Зближаєсь Різдво – свято мира. Однак звуки дзвонів, що звіщають се велике Свято, мишають ся з прикрим клекотом скорострілів та гуком гармат. Наш відвічний ворог лях силує нас тримати оружє в руці – і не дозволяє, щоб ми се велике свято святкували серед нашої рідні – він силує нас до бою. Вас, старшино і стрільці, взиваю до посліднього зусилля вигнати сего відвічного ворога з нашої землі, принести кроваве марево війни в его країну і цим змусити сего кровожадного ворога до мира. Почутє військових обов’язків ще не всюди дозріло. Будьте переконані, що лиш добрими і карними жовнірами можемо щось досягнути. Цілий світ Вас подивляв, коли ви з львиненою завзятистю і відважно боролись серед скал і відвічних снігів полудневого Тиролю і над берегами П’яви…. Покажіть усьому світови, що за волю і долю рідної України Ви ще гарніше і завзятіше боротись потрафите. Дасть Бог, що Великдень святковати вже потрафите серед мира! І запанує Мир і доля для нашої неньки України. З глубини душі бажаю Вам усім веселих свят! Коссак, полковник в. р.».

Того самого дня полковник Григорій Коссак опублікував звернення з приводу рішення про Акт злуки, який мав незабаром відбутися на всіх теренах Українських земель:

«Стрільці!

Звершились мрії, які кождий українець віддавна леліяв в глубині своєї душі. Галицькі землі злядися нерозривно злучилися з землями наддніпрянськими в одну велику соборну Україну. В огни і крови куєсь доля Великої України, тяжкими боями здобуваємо її Свободу. Надійшла хвиля, коли зачинати мусимо будову нашої спільної Вітчизни, щоб на будуче могли ми зажити спокійно на волі і свободі. Однак перед нами ще тяжка праця.

З границь нашої країни вигнати мусимо нашого відвічного ворога,війну перенести далеко у ворожу країну, змусити ворога для мира, а рівночасно занятись будовою нашої держави.

Ся задача вимагати буде великих зусиль і здорового розсудку. Мимо віковічного кріпацтва і неволі не вдалося ляхови знищити здорового розсудку нашого народу. З тим розсудком і з вродженою кожному українцеви охотою до праці хочемо приступити до відбудови нашої Вітчизни. Пам’ятайте, що лише згода і карність зможуть зробити Вітчизну великою.

Тримаймось разом, працюймо спільно і виконуймо точно накази нашого начальства, з тою провідною думкою, що навіть найнезначніша задача, але докладно проваджена має дуже велике значіння.

Працюймо чесно, а мир, спокій, цвітучі поля, багатство, добробут, будуть з вдячністю згадувати будівничих нашої дорогої Неньки – України.

Коссак – полковник».

Свої рефлексії Григорій Коссак подавав і з приводу прийняття 4 Універсалу Центральної Ради УНР. Вістка про це надійшла в Стрий та Дрогобич о 3. 00 ранку 9 січня 1919 р. Деканальна Служба Божа відбувалася в Дрогобичі під владичим покровом декана о. Шанковського на площі Ринок під церквою Пресвятої Трійці.

Далі з патріотичною промовою виступив о. Матковський. У Богослужінні брали участь усі вояки стрілецького гарнізону під проводом полковника Григорія Коссака, який вперше в історії Дрогобиччини очолив і віддав наказ розпочати воєнний марш з’єднаного українського війська. Дрогобичани вперше зустрічали армію України із тріумфальними сосновими гілками, подібно до того випадку, коли у Дрогобичі віталися приїзди цісаря Франца Йосифа І, щоправда, тепер уже із прагненням до незалежності від Габсбургів.

Спочатку марширував ескадрон кінноти, за ним – «виділ» у сталевих шоломах, далі йшли три сотні петлюрівських козаків, за ними чотири курені галицьких козаків, а за ними – відділ пів сотні скорострілів і батарея легкої кавалерії. Позаду марширував увесь офіцерський штаб на чолі з полковником Г. Коссаком. Далі йшли цивільні урядники, повітові і міські селяни, багато селянок і дівчат із 16 прапорами (в тому числі й парафіяльних братств та цехів). На завершення парами марширували шкільні учні від усіх українських шкіл Дрогобиччини. Похід прямував головними вулицями через ринкову площу. Загалом у параді Українського війська з народом брало участь 10000 мешканців Дрогобича та повіту. Чи невперше в історії нашого Дрогобича було почуто оклики «Слава війську, Слава З’єднаній Україні!», не змовкали, зокрема від жіночої дружини Добрівлян.

Далі полковник Григорій Коссак з усім офіцерським складом почав урочисто приймати привіт від війська. З особливим піднесенням населення сприймало цей дух ДЕРЕВА ВОЛІ українського народу, який «…ще довго не розходився із ринкової площі» Дрогобича.

Перед нами та сучасним молодим поколінням виникає живе й потужне завдання –зберегти історичну пам’ять про нашого героя і ці буремні події та передати цю інформацію майбутнім поколінням, зокрема поколінню Воїнів, які обороняють державу сьогодні…

  1. P. S. Як відомо, 16 лютого 1919 року розпочалася Вовчухівська операція Української Галицької Армії (УГА), якою тоді командував Михайло Омелянович-Павленко. Метою операції було визволення Львова й Перемишля від військ польських окупантів. На першому етапі операції планувалося розірвати зв’язок польської залоги Львова з Польщею, перерізавши їй залізничне сполучення на лінії Львів-Перемишль. Бої велися з півночі силами 1-го корпусу УГА (командант – Григорій Коссак) та з півдня силами 3-го корпусу УГА (командант – Осип Микитка). Особливої запеклості бої набули під Вовчуховим (тепер Городоцького р-ну Львівської обл.). До 22 лютого завдання першого етапу операції було виконане – Львів заблоковано.

Після того, як польська армія за підтримки Антанти паралельно із більшовиками знищить Українську державу, Григорій Коссак потрапить під особливий контроль польських, а згодом радянських спецслужб. Його особиста папка досі зберігається в Державному архіві Івано-Франківської області з польськими штампами внутрішньої розвідки. Натомість, шукаючи прихистку в Радянській-Наддніпрянській Україні, де у 20-х рр. ще проводилася потужна, проте оманлива українізація, полковник повірить тимчасовим гаслам і закономірно стане обманутий, а згодом розстріляний сталінськими спецслужбовцями.

Нащадки цих службовців сьогодні продовжують хранити ордений отримують високі пенсії за роботу в колишньому КГБ, як заслужені працівники тепер уже, як колишні співробітники МВД України.

 

Богдан ЛАЗОРАК

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!: