ВІН ЖИВ ФРАНКОВИМ КРАЄМ

ВІН ЖИВ ФРАНКОВИМ КРАЄМ

ВІН ЖИВ ФРАНКОВИМ КРАЄМ

Слово про Івана Пасемка

Влітку надійшла в Дрогобич сумна вістка з Києва:  25 липня 2019 року завершилося життєве коло Івана Пасемка,  долі якого були тісно пов’язані з  краєм Івана Франка, а ще –  з педагогікою середньої й вищої школи, літературознавством, критикою, публіцистикою, народознавством загалом і українознавством – зокрема. Особливо вагомий його внесок в справу дослідження україно-чеських та україно-польських міжкультурних взаємодій. В останні десятиріччя він чимало зробив як член Міжнародної науково-координаційної ради з проблем українознавства.

Іва́н Пасемко народився 5 липня 1935  року в гірському селі Доброгостів. З-поміж його  уродженців слід виокремити «трійцю» – Івана Боберського (1873—1947), українського освітянина, одного із ініціаторів створення молодіжної організації «Пласт», а також наших сучасників  Івана Гарасам’яка  (1942—2000),першого завідувача кафедри українознавства ДДПУ ім. І.Франка; до них належить, без сумніву, Іван Пасемко –  справжня  творча особистість. По закінченню Доброгостівської семирічки (1949) та Стебницької середньої школи (1949—1952) навчався упродовж  1952—1957 рр. на філологічному факультеті Львівського університету ім. Івана Франка, де набув ґрунтовних знань зі спеціальності «Чеська мова та література». Зі Львова стежка повела природженого педагога  в гірське село Голятин, а відтак в школу робітничої молоді, яка функціонувала  в районному селищі  Міжгір’я, що в Закарпатті. Молодий вчитель буквально прикипів до річища з ознакою «пізнай свій народ»…Цьому сприяв і відомий педагог Ернест Шутяк (1914—1998),  заслужений вчитель України (1965), якому судилося в 30-х бути вихованцем Августина Волошина (1874—1945).

В 60-х рр. Іван Пасемко зазнав і журналістського хліба, працюючи в редакції районної газети «Нове життя» м. Жовкви, чи ба, за тодішньої доби м.Нестеров. Проте покликання брало своє і він знову зі школярами восьмирічних шкіл Львівщини:  завуч Хлопчицької, директор Вишняньської… На осінь 1963 року припав переїзд до Києва, де викладає українську літературу у столичній школі № 160, а невдовзі обіймає посаду директора школи № 148, а  від 1973 року очолює колектив школи № 158. Чи були тривоги в його житті ? Не зайве тут наголосити: вони тривали понад п'ятнадцять літ, коли філологу, досконалому знавцеві української, чеської, польської, німецької  мов,  довелося працювати інженером на заводах Києва, зокрема, «Українські самоцвіти», «Харчомаш» і фабрики столових приборів, що йменувалася прізвищем, яке висловлювали «голосно» тільки перелякані «залізним Феліксом»…

Найбільш активний період діяльності  припав на  злам 90-х – початок ХХІ століття: тут і праця у Київському відділенні Українського фонду миру, де пригодилися знання іноземних мов. Так, 1995 року судилася примітна поїздка до США, де довелося бути свідком виступу сенатора Едварда Кеннеді, а головне – пізнати  духовні устремління української діаспори за океаном… «Доля у спадок» – так би можна окреслити етапи 1996- 2002 рр., коли Іван Пасемко обіймав посаду наукового співробітника Інституту Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, а також 2002—2007 рр., коли педагог-науковець працював в Київському славістичному університеті, ділячись зі студентами-словесниками  багатими знаннями чеської, словацької  та польської мов. В наступні роки очолював відділ координації вітчизняних та зарубіжних центрів українознавства.

Іван Пасемко як літературознавець, критик, публіцист і перекладач полишив вагомий дослідницький доробок. У різні роки він подарував мені свої  праці з пам’ятними  автографами, що містяться на титульних сторінках таких видань: «Вельмишановному д-ру Миколі Зимомрі, літописцеві Срібної землі, з найліпшими побажаннями здоров’я, добра і творчих осягів на ниві українства зичить автор Ів. Пасемко. Київ, 4.11.2006 р.»  («Українознавство: світові обшири»  (Харків, 2006, 604 с.); «Д-ру Миколі Зимомрі на добрий спогад про карпатські плаї, звори і верховини, що так поєднали гірську ороніміку Прикарпаття і Закарпаття. З найліпшими побажаннями автор Ів. Пасемко. Київ, 25.09.2007 р.» («Моя франкіана»  (Харків, 2007, 136 с.);  «Дорогому п. Миколі Зимомрі, хто далекого 1957 р. не став моїм учнем у Голятинській школі завдяки Е. Шутяку, з найщирішими побажаннями! Автор І. Пасемко. Київ, 28.10.2010 р.» («Українознавство: світові обшири»  (Тернопіль, 2010, 450 с.). Звісно, тепер кожне слово св. п. побратима сприймається з осмисленим болем, бо ж можна було більше зробити для уродженця Франкового краю…  Певним знаком визнання був факт: хоч із запізненням, автор  названих  примітних праць був прийнятий 20 листопада 2015 року до Національної спілки письменників України.

 

Микола Зимомря

 

 

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!: