У вінок шани Олегу Микласевичу

У вінок шани Олегу Микласевичу

У вінок шани Олегу Микласевичу

 

Серед визначних педагогів, які сприяли подальшому розвитку фортепіанної школи Львівщини, слід відзначити прекрасного педагога, піаніста Олега Вікентійовича Микласевича (1928—1988 рр.).

Олег Вікентійович народився у Стрию в інтелігентній, національно свідомій сім’ї адвоката. Мати тривалий час очолювала Союз українок у Стрию. Родина Микласевичів була тісно пов’язана з родиною Михайла Грушевського, видатного історика, політика. Дружина М.Грушевського Марія Сільвестрівна була рідною сестрою бабусі Олега Вікентійовича та його хресною мамою.

Після переїзду родини Грушевських у 1914 році зі Львова до Києва, на їхнє прохання, особисті родинні речі було перевезено до Стрия на зберігання до родини Микласевичів. Після переїзду Олега Вікентійовича до Дрогобича туди ж перевезли піаніно доньки Грушевських Катерини. Разом з інструментом у нього зберігалися книги й документи сім’ї М.Грушевського.

Під час війни інструмент був пробитий кулею, і О.Микласевич особисто його реставрував. Через можливі репресії протягом багатьох років приховувалось, чий це інструмент. Лише після отримання Україною незалежності, вже після смерті Олега Микласевича, це піаніно разом із документами в 1998 році було передано Анною Карлівною, його дружиною, у Державний меморіальний музей М.Грушевського у Львові.

Олег Микласевич здобув дуже ґрунтовну фахову освіту. Розпочав свої заняття в музичній школі Стрия, яка була тоді філією Львівського музичного інституту ім.М.Лисенка, у видатного піаніста та педагога Романа Савицького – учня Василя Барвінського. Ці студії перервала війна. З 1944 року, після відновлення Стрийської музичної школи, навчався в Ольги Новицької, випускниці Львівського ВМІ ім.М.Лисенка. Олег Микласевич став одним із перших випускників цієї школи післявоєнного періоду, поряд із Зеноном Дашаком, Лехом-Лєшеком Мазепою. Після того він продовжував своє навчання в Дрогобицькому музичному училищі в класі О.Енгеля. Отримавши диплом, Олег Микласевич став викладачем по класу загального фортепіано училища, а з 1959 року, після відкриття відділу спеціального фортепіано, – викладачем і цього відділу.

За спогадами учнів та колег, Олег Вікентійович часто виступав у концертах із творами українських композиторів. Його піанізм відзначався тяжінням до масштабності. Водночас його гра була музикальною, чутливою, з точною передачею стилю виконуваних творів.

Він був дуже витриманим, але й вимогливим педагогом, мав тонке почуття гумору.

Багато його учнів продовжили своє навчання у вищих навчальних закладах України, стали продовжувачами традицій фортепіанної педагогіки виконавства. Серед його учнів:Світлана Орлюк, заслужена артистка України, концертмейстер Національного академічного театру опери та балету ім. Тараса Шевченка; викладач Дрогобицького музичного коледжу ім. В. Барвінського Людмила Лєщенко. В Україні та за кордоном працювали та працюють викладачіМ.Стеник,О.Барнич,Г.Рега,М.Донець тощо.

Дуже велику увагу приділяв Олег Микласевич, як багаторічний завідувач відділу загального фортепіано, підвищенню рівня фахової майстерності як викладачів, так і студентів. У 60-х та на початку 70-х років, у зв’язку з відкриттям відділу спеціального фортепіано та загальним збільшенням контингенту студентів, на роботу в музичне училище прибуло багато викладачів – піаністів. Частина з них працювала на обох фортепіанних відділах. Спілкування молодих викладачів із Олегом Вікентійовичем стало для них справжньою школою майстерності. Він постійно підкреслював, що відділ загального фортепіано, на якому навчаються майже всі студенти музичного училища різних спеціальностей, є дуже важливим, тому що оволодіння грою на цьому універсальному інструменті є важливим для формування молодих музикантів. Олег Вікентійович вимагав від викладачів і студентів більшої досконалості, глибшого проникнення в задум композитора, передачі настрою твору.

Під час обговорення виступів на академічних концертах та іспитах О.Микласевич націлював викладачів відділу на виховання у студентів любові до народної музики, до творчості українських та світових класиків, на розвиток почуття відповідальності, творчої активності, враховуючи індивідуальні особливості юних музикантів.

Спілкування з таким талановитим митцем, педагогом давало викладачам, особливо молодим, творчий запал, розвивало їхні професійні якості, сприяло мистецькому та педагогічному розвитку молодого викладача.

У повсякденному житті Олег Вікентійович був дуже толерантною людиною, розумів студентів, підтримував їх та допомагав. До нього завжди можна було звернутися з фахового, і не тільки, питання та отримати вичерпну відповідь.

Пам’ять про цю надзвичайно інтелігентну, непересічну людину залишиться з нами, його учнями, колегами.

 

М. БРИНИЧ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!: