У боротьбі – до творчих злетів

У боротьбі – до творчих злетів

У боротьбі – до творчих злетів

 

28 червня українська молодь – пахучий цвіт нашої нації – відзначає свято. Франковий край у всі століття пишно квітує юними талантами та збирає щедрі творчі ужинки. Нині, особливо на поетичній ниві, урожаї не гірші: не покладаючи рук трудяться молоді, які не бубнять повсюдно про свої здібності, плоди їхньої праці здебільшого відзначають інші. Таким відкривачем обдарування Соломії Станович із Франкового краюна всеукраїнському рівні став онук Каменяра – Роланд Франко. Нині учениця десятого класу Попелівського НВК, голова сектору преси та інформації Дрогобицького учнівського самоврядування, учасниця і переможниця творчих змагань – гостя нашої редакції.

– Соломіє, ми неодноразово писали на шпальтах газети про Ваші досягнення на Всеукраїнському учнівському літературно-мистецькому конкурсі «Стежками Каменяра». Напевно, прагнете досягти першості, щоразу беручи участь у цьому творчому змагу?

– Я була учасницею Всеукраїнського учнівського літературно-мистецького конкурсу «Стежками Каменяра», відколи він виник. Найперший рік увінчався програшем, але вельмишановний Іван Франко писав: «Бо лиш боротись – значить жить!». Тому вирішила не опускати руки, а далі складати конкуренцію моїм опонентам у номінаціях «Проза»,«Поезія».Тоді зрозуміла, що нічого з неба не падає, хочеш чогось досягти – працюй.

Торік отримала спеціальний приз від Роланда Франка за прозовий твір «Щастя близько». 2020-го здобула третє місце у своїй віковій категорії в номінації «Поезія».

– А що ближче Вам – вірші чи проза? Може, маєте власні збірки?

– Ще не маю. Інколи, як кажуть,«у шухляду» пишу, іноді публікую вірші в Інстаграмі. З прозою поки що складаються не дуже добрі стосунки, але планую це виправити.

Цього року на конкурс «Стежками Каменяра» надсилала декілька поезій. Спільної теми, яка їх об’єднує, нема, бо надто вже різні.

– Більшість поетів стверджує, що творчий процес розпочинає Муза, яка приходить несподівано й надихає писати… І у Вас так?

– Таємнича муза не приносить на своїх крилах натхнення. Слова не складаються в охайні речення, перш ніж ти сама їх не впорядкуєш. Моє життєве гасло, як уже згадувала, таке: «Бо лиш боротись – значить жить!», тому легко нічого мені не давалося. Кожен розуміє ці Франкові слова по-різному, але я їх трактую так: боротись за власне «Я», боротись за світ і боротись проти світу, бо іноді його плани на тебе не зовсім збігаються із твоїми. Сумлінна щоденна праця – ось що, на мою думку, є запорукою успіху.

– Хто чи що додає наснаги творити?

– Дуже важливою складовою у всякій справі є підтримка оточення, оскільки всі ми – соціальні істоти, які потребують схвалення. Дуже вдячна рідним, а особливо мамі, яка вірила в мою таку маленьку перемогу подекуди більше, аніж я.

Звичайно, що без вчителів про існування цього конкурсу я і не знала б, тому велика подяка Вірі Тупичак, учительці біології, іЛесі Панів, учительці української мови та літератури.

– Великі поетеси нашої нації мали й мрії великі. Чи такими є і Ваші сподівання?

– Ні, я не мрію про щось грандіозне. Маю все, що потрібно: сім’ю, дім, друзів та гармонію із собою. Інколи в гонитві за чимось більшим утрачаємо щось із переліченого, тому не хочу потрапляти під цю сумну закономірність. Просто живу й дякую Богові за такий неоціненний дар.

– На завершення, який вірш подарували б молоді, щоб покращився настрій із нагоди свята?

– Кожна поезія чогось учить, будує дух, тому подарувала б усі, що маю, але забракне паперу (усміхається). Хай буде цей:

 

Палай наче зорі

Життя того варте

Щоб небо прозоре

Побачити завтра

Дивися під ноги

Та не на кросівки

Поглянь як трава

Пробиває бруківку

Оцінюй не одяг

Заглянь у зіниці

Побач відзеркалля

Душі-блискавиці.

 

Ірина МИХАЦЬ

На фото: Соломія Станович із найкращою порадницею – мамою

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!: