Цей «некультурний» парк культури

Цей «некультурний» парк культури

Цей «некультурний» парк культури

 

Наразі в Дрогобичі існують кілька парків. Однак парку в сучасному, європейському значенні цього слова – ні одного. Причин можна назвати багато, але всі зведуться до однієї – брак діяльної, зацікавленої уваги до них попередніх міських рад і голів. Конкретніше піде мова про найбільший із них. Він займає прямокутну 48-гектарну ділянку Дрогобича, котру умовно обмежують вулиці Володимира Великого і Пилипа Орлика, нижче – церква Успення Пресвятої Богородиці та позаду нього – безіменний потічок. Із протилежної від початку сторони парк мав переступити через потічок і сягнути майже житлового масиву з неофіційною назвою Нова Волоща…

Чим слід вважати цю міську реалію? Парком культури? Насправді ним і не пахне. Лісопарком? Але густо заросла ділянка є ні тим і ні сим. Рукотворним міським лісом? Але який ліс у місті? Міськими джунглями? До певної міри. Ще якось? Тоді як? Кого б із дрогобичан не спитали, у кожного, напевно, знайдеться пояснення, і воно матиме підстави на існування. А от старше покоління дрогобичан продовжують по-старому іменувати цю площу «Парком новонароджених». Втім, це лише часткова правда. А яка повніша або повна?

За проєктом, затвердженим наприкінці існування Дрогобицької області, тобто в другій половині 1950 років, ця і друга частина умовно паркової ділянки за церквою Успення Пресвятої Богородиці аж до умовного продовження вул. В. Винниченка до Нової Волощі разом і мали стати великим парком культури і відпочинку, як за СССР усюди підкреслювали, трудящих. Згаданий потічок, котрий був чистий, а нині перетворився на брудну стічну канаву, передбачалось вирівняти, очистити, поглибити й перетворити на постійного наповнювача каскаду невеличких штучних ставків-озерець. Довкола них повинні були відпочивати дорослі мешканці, бавитись діти.

Новий парк назвали іменем Лєніна. Більш «ориґінальної» назви непомильний колективний розум місцевих компартійних і совєтських чиновників, убийте, не зміг придумати. На рідкісних кадрах давньої кінохроніки про Дрогобич він ще фіґурує як Парк радості. Однак за цим утворенням так і не прижився ні «вєчно жівой Лєнін», ні комуністична «радість», ні тодішні «новонароджені». Нині треба поставити раз і назавжди крапку на недолугій назві «Парк новонароджених». Найлогічніше називати його Володимирським парком, що само собою зрозуміло. Адже він знаходиться на однойменній найширшій міській вулиці. Цим Дрогобич ще раз увічнить ім’я хрестителя Руси-України, святого землі української, рівноапостольного київського князя Володимира Великого. До того ж таку милозвучну назву легко й зручно писати, читати і вимовляти.

Як же конкретно розвивались події навколо формування нового об’єкту? «Нарізали» парк на колишньому полі отців Василіян. В основному його засадили наприкінці існування Дрогобицької області, а дозасаджували все менше у наступні роки. Про це нагадував пам’ятний камінь біля перехрестя вул. П. Орлика-Володимира Великого, від якого не залишилось ні сліду, ні згадки. За одним із дальших кутків парку, а не цілого його, неофіційно закріпилась додаткова назва – Парк новонароджених. Із часом осоружний «Лєнін» вивітрився з пам’яті дрогобичан, а «новонароджена» назва мимоволі перейшла на увесь масив. Отож нехай її назавжди замінить запропонована назва – Володимирський парк. 

Уздовж вул. Володимира Великого в напрямку залізничного вокзалу старожили розрізняли три Долинки. Перша Долинка знаходилась там, де споруджена церква Успення Пресвятої Богородиці, Друга Долинка – де виросли два висотні гуртожитки педуніверситету, Третя Долинка – де пролягла вул. Є. Коновальця. Через кілька років на порожньому полі Володимирського парку посадили понад 40 тисяч деревець трепети, клена, липи, каштана, дуба, а також кущів калини. Добровільно-примусовими садівниками були на «лєнінських комуністичних суботниках» працівники промислових підприємств, змішторгу, середніх шкіл №№ 1, 3, 4. Крім них, брали участь і молоді батьки, в яких народилася дитина, випускники педінституту, технікумів, училищ, просто охочі дрогобичани. На багатьох деревцях висіли бірки з написами про те, хто і коли їх посадив. У 1961 р. в Дрогобичі гостювали делегації представників багатьох республік колишнього СССР задля участі в якійсь гучній ідеологічній конференції. За їхньою участю в парку помпезно заклали ще й Алею дружби, конкретніше про яку нічого невідомо.

Так упродовж нетривалого періоду і сформувався Володимирський парк. Скісна дорога від перехрестя вулиць Володимира Великого-П. Орлика у глибину парку була обставлена з боків лавками для відпочинку і виводила до модної в ті часи дитячої залізниці. Поряд із нею знаходився дитячий павільйон. Щоправда, після випробувань позиченим у когось маленьким локомотивчиком із кільканадцятьма вагончиками все й закінчилось. Покинуті рейки і шпали знадобились дрогобичанам на господарці, а головно при спорудженні приватних будинків. На перших порах Володимирський парк трохи освітлювався. Там постійно чергував міліцейський наряд. Незважаючи на нього, лавочки й кущі служили улюбленими місцями інтимних розваг молоді. Вночі непевні типи полюбляли зненацька лякати їх у «відповідний» момент. Ці випадки так і називали – «лякалка». Втім, вони аж ніяк не перешкоджали закоханим, які призвичаїлись майже не звертати  на цікавих батярів уваги. Не одна дівчина після вечірніх відвідин парку стала жінкою і згодом мамою.

Ліквідація Дрогобицької області у травні 1959 р. спричинилась до поступового занепаду Володимирського парку, бо фінансування вже районного міста Дрогобича Львівської області різко зменшилось. На порядок денний міської влади стали важливіші питання, ніж якийсь там парк. Треба було розгортати все ширше «соціалістичне змагання за дострокове виконання і перевиконання» чергових п’ятирічних планів, по-ударному споруджувати нові підприємства, житлові будинки, школи і т. д. і т. п. А загалом – будувати світле майбутнє комунізм, котрий, за хвальковитим запевненням КПСС і керівника компартії та СССР Хрущова, мав кров з носа настати в 1980 році і ні роком пізніше.   

 За кілька десятиліть через неувагу міської влади Володимирський парк страшенно заріс і перетворився на справжній ліс, місцями схожий на важкопрохідні тропічні джунглі. Найкраще почуваються в ньому дерева і особливо кущі-«саморости». З регулярною зміною чиновників у ратуші увага до Володимирського парку остаточно пропала, а початковий ентузіазм цілком випарувався. Натомість його облюбували жителі довколишніх вулиць для літнього засмагання на сонці. Правда, кожна наступна влада міста декларувала наміри перетворення здичавілого парку на благоустроєну зону відпочинку, проте кожного разу в бюджеті бракувало будь-яких коштів. Парк у буквальному розумінні зійшов на пси і перетворився на місце для вигулювання собак, розпивання спиртних напоїв, смаження шашликів, заготівлі держаків для сільськогосподарських інструментів і деревини, спорудження комірчин на самозайнятих городніх ділянках, інтимних розваг, несанкціонованих сміттєзвалищ і, зрештою, «туалетів проти вітру». Причому люди нерідко справляють у ньому природню потребу просто на очах перехожих або ледь заховавшись за деревом чи кущем, дарма що там відкрились платні туалети. Та за них мало хто бажає платити, от і дводиться спостерігати неприємні сценки.

А тим часом…Бізнесові спритники різними правдами й неправдами відчикрижили від парку довгу смугу землі уздовж вул. П. Орлика, де побудували торговельні та інші підприємства і «точки». Врешті-решт протести небайдужих дрогобичан спонукали владу припинити або принаймні призупинити перетворення найзручнішої передньої частини Володимирського парку на базар. Проте вряди-годи спритники повторювали, і небезуспішно, спроби заволодіння новими ділянками, адже паркова територія має велику притягальну силу.

Щоб перетворити цей нині цілком «некультурний» парк культури на цілком культурне місце відпочинку, потрібні великі кошти і тривалий час. Знайти час – не проблема, але знайти гроші – велика проблема. Як виглядає, спочатку потрібно розробити і затвердити проєкт, що теж коштуватиме круглої суми. Однак принаймні для очищення парку від непотрібних дерев і кущів можна і треба вишукувати кошти, а також пробувати залучати приватний капітал. Зрештою, в місті є влада, є спеціалісти, тож їм і карти в руки. Недарма мовлено, що дорогу здолає той, хто іде. Дав би то Бог, аби принаймні до 2030 року Володимирський парк став тим культурно-відпочинковим об’єктом, про який давно мріють дрогобичани.   

 

Роман ПАСТУХ.

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!: