Тепло душі зігріє й крізь роки

Тепло душі зігріє й крізь роки

Тепло душі зігріє й крізь роки

 

(Присвячується Лідії Яворській (1942—2009))

 

Рідне село Добрівляни, школа, місто Дрогобич завжди були наповнені її присутністю.

Пам’ять малює все: розумні очі в окулярах, завжди із сумкою та цілою в’язкою справ. Вона всюди встигала: і в бібліотеку, і в читальний зал, і щоб купити свіжу пресу, і щоб відвідати всі громадські організації у Дрогобичі під час горбачовської відлиги. Незамінний секретар усіх зібрань, зборів тощо. Завжди із розпростертою душею, мудрою порадою, найсвіжішими новинами, вона поспішала до старшокласників і людей. Такою бачу її, Лідію Степанівну Яворську, вчительку, Педагога з великої букви.

Завжди була занурена у Слово – написане, мовлене, почуте. Ліда писала вірші, які ніде не друкувала, вичитувала матеріали багатьох людей, які стали відомими, але ніде її не згадали. Бувала зажурено заклопотаною, бо шукала сліди своїх стриків, які поїхали в Радянську Україну за щастям і там пропали.

Усе життя Лідія Яворська пропрацювала вчителькою німецької та української мов у Добрівлянській середній школі. Палко відстоювала українську мову, тому стала однією з перших на її захист, була учасницею Товариства рідної мови, заснованого у Дрогобичі 15 січня 1989 року, яке згодом стало називатися Товариством української мови ім. Т. Г. Шевченка. Вона входила до Ради Товариства рідної мови, стояла біля джерел створення дрогобицької «Просвіти». Захоплено розповідала про поетку Наталю Забілу, яку добре знала особисто, про неї навіть написала дисертацію. Щоправда, на захист не пішла через політичне переслідування, відмовилася від наукової роботи, а залишилася вчителькою у рідному селі.

Лідія Яворська ще в студентські роки пов’язала свою долю із самвидавом. Підтримувала тісні зв’язки з Атеною Пашко, В’ячеславом Чорноволом, Марією Поліщук – вчителькою з Дорожова, багатьма іншими знаними людьми. Через її руки пройшли усі самвидавські видання, які розповсюджувала. До цієї справи часто залучала своїх учнів-старшокласників, які старанно переписували самвидавські матеріали. У мене зберігається ліричний відступ із поеми «Мазепа» Володимира Сосюри, переписаний однією з її учениць, який вона дала мені в 1969 році. Мене особливо вразили такі слова, у яких Сосюра зрадником назвав не Мазепу, а український народ:

А потім хтів тобі Мазепа

Від серця щирого добра,

Його ж ти зрадила і степом

Пішла рабинею Петра.

А далі, ледь не впадаючи у розпач, проказує:

У голові твоїй – макуха!

Хіба ж ти можеш жить сама?

Російсько-польська потаскуха,

Малоросійськая тюрма.

До того ж Лідія Яворська сама писала вірші та пускала їх межи люди. Багато віршів кинула на могилу композитора Івасюка у Львові. Також написала працю «Особистості села Добрівляни», у якій було вміщено понад тридцять біографій відомих односельців. Серед них – біографії батька, мами, усіх стриків.

Народилася Лідія-Ірина Яворська, донька Степана, 29 квітня 1942 року в селі Добрівляни, що на Дрогобиччині, у вчительській сім’ї. Батько Степан працював на посаді директора школи, мати – вчителькою молодших класів. Дух інтелігентності, вихованості, що панував у цій патріотичній сім’ї, відіграв велику роль у вихованні Ліди та становленні її як громадянки тоді ще «Зеленої України». У дитинстві досконало вивчила німецьку, польську мови, якими часто розмовляли батьки між собою, щоб таким чином і донька звикла. Перейнявши дух патріотизму із сім’ї, Ліда перенесла його і в доросле життя. Навчаючись у СШ №1 міста Дрогобича, брала активну участь у житті школи. Вона була старостою класу, учасницею шкільного хору, членкинею редколегії загальношкільної стіннівки, редактором класної газети. Навчаючись у Дрогобицькому педінституті, Лідія Яворська – член редколегії інститутської стіннівки. Скоро зацікавилася всіма патріотичними течіями того часу, що дуже зашкодило їй у професійній кар’єрі. «Ті», що все знають, їй нагадували, лякали, не давали спокою, роботи. Тому мусила працювати деякий час у сусідньому селі. Згодом перейшла в рідне село.

Уже десять років, як нема Лідії Яворської, шляхетної (вона спадкова шляхтянка), мудрої, інтелігентної жінки, яких, на жаль, мало серед учителів. Усе життя проживала невибагливо, чесно, по-християнському надзвичайно скромно. Сім’ї не склалося. Усі зароблені гроші витрачала на книги. Вона і книги, книги і вона – дві нероздільні половини її життя.

9 серпня 2009 року Божого відійшла Лідія Яворська в інший світ. Обірвалася життєва ниточка, якою вишивала червоні та чорні кольори. Вишивала насправді, бо ще мала одне вподобання, яким осолоджувала самотність і метушливі будні.

Петро СОВ’ЯК

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!: