ШКОЛА В СЕЛІ ДОВГЕ ГІРСЬКЕ (ПІДБУЖСЬКЕ) У ХІХ – НА ПОЧАТКУ ХХ СТ. (до 55 річчя довжанської школи)

ШКОЛА В СЕЛІ ДОВГЕ ГІРСЬКЕ (ПІДБУЖСЬКЕ) У ХІХ – НА ПОЧАТКУ ХХ СТ. (до 55 річчя довжанської школи)

ШКОЛА В СЕЛІ ДОВГЕ ГІРСЬКЕ (ПІДБУЖСЬКЕ) У ХІХ – НА ПОЧАТКУ ХХ СТ.

(до 55 річчя довжанської школи)

«Серед усіх потреб нашого національного життя потреба рідної школи найголовніша, бо народ, який не має своєї школи, може бути лише пасербом чужих народів, а ніколи не виб’ється на самостійну дорогу існування. Боротьбі за рідну мову і рідну школу мусимо присвячувати найбільше уваги…»

Михайло Грушевський

Зважаючи на розвиток шкільництва у Галичині, можемо говорити про виникнення постійної школи у Довгому з кінця ХVІІІ – початку ХІХ ст.  Першу віднайдену письмову згадку про школу в селі можна датувати 1816 р., коли проводилася чергова візитація (опис) місцевої церкви. У цьому документі уміщені згадки про «дітей придатних до науки в парохії», «викладання катехизму в церквах після закінчення літургії», «вмілого і відповідного, але вже похилого віку дяка», який, можливо, виконував функції вчителя. Такі відомості про навчання можна трактувати як свідчення існування парафіяльної школи. Про функціонування саме такої школи в селі Довге повідомляє шематизм за 1837 р., називаючи вчителя дяка Августа Вітошинського, який навчав 15 дітей і отримував за свою роботу 60 фл. У парафіяльній школі вивчали малий і великий катехизм, українське читання і письмо, скоропис, українську та церковнослов’янську граматику, переклад вечірні та утрені на українську мову з церковнослов’янської, арифметику, співання церковних і духовних пісень, читання і письмо польське.

З 1882 р. розпочинається новий етап існування школи в нашому селі, а саме створення етатової (державної, штатної) школи. Для реорганізації школи в село було скеровано комісію у складі шкільного інспектора Еразма Фанґора, представників громади Панька Карпи та Василя Мушинського. Шкільний інспектор зазначав, що школу необхідно перетворити з людової на етатову, оскільки дітей шкільного віку достатня кількість, а найближча етатова школа розташована у Східниці за 10 км, що вкрай незручно для дітей.

22 березня 1886 р. Рада шкільна крайова затвердила довжанську школу у статусі етатичної. Цією ж постановою вона перетворила ґміну Довге біля Підбужа разом з панським маєтком у єдиний шкільний «закрес» (осяг), на який покладалося утримання школи. Тож новий 1886/87 навчальний рік початкова школа в селі Довге біля Підбужа розпочала як етатична з руською мовою навчання. Шкільну будівлю було збудовано у 1895 р. за організації жителя села Скалича Павла Андрійовича.

 Зі створенням етатової школи в Довгому у 1882 р. посада вчителя певний час була вільна, принаймні так стверджує шематизм 1884 р., зазначаючи, що «posada opróżniona». Тривалий час в Довгому вчителював Гухро Кароль (1892 – 1900 рр.). Шематизм 1911 р. згадує вчителя в Довгому Мацінка Константу, проте вже через рік цю посаду тимчасово обіймав Кавецький Каспер.

Перед 1 листопада 1918 р. у довжанській школі працювали поляки і римо-католики Станіслав Євсінський і Аделя Фраївна, а також українець і греко-католик Ілько Михаць. Останній активно підтримав створення Західноукраїнської Народної Республіки та склав присягу на вірність їй. На цей час йому було 32 роки, одружений, виховував 5 дітей.

У перші роки існування етатичної школи в Довгому освіту здобувало 166 учнів. У 1905 р. школу в селі Довге біля Підбужа відвідувало 100 греко-католицьких дітей. Обов’язковими предметами для народної школи були: релігія (Закон Божий), мова, рахунки, важливі знання з науки природи, землепису та історії, з особливим поглядом на вітчизну та її закони, письмо, наука геометричних форм, співи, тілесні вправи. Дівчата мали навчатися також жіночих ручних робіт і домашнього господарства.

З поразкою ЗУНР і окупацією Польщею її земель чергових змін зазнає школа в Довгому. Для ополячення українців 31 липня 1924 р. прийнято Lex Grabski про мову навчання у школах, з допомогою якого протягом 15 років за допомогою шкільництва українців мали асимілювати і саме так розв’язати українське питання у Польщі. Законом передбачалося перетворення шкіл за допомогою шкільного плебісциту на польські, українські або двомовні. Для того, щоб навчати дітей українською мовою, батьки не менше, ніж 40 учнів повинні були подати належно оформлені декларації. Якщо ж декларацій було менше, то навчання переводилося на державну (польську) мову. При цьому, представникам польської меншини (батькам і опікунам) достатньо було подати 20 декларацій з вимогою навчати дітей державною мовою, щоб перетворити українську школу (навіть при наявності понад 40 декларацій за українську мову) на двомовну польсько-українську («польсько-руську»), де усі предмети за винятком «руської мови» велися власне польською мовою. Тож не дивно, що утраквістична школа перетворилася у засіб полонізації місцевих українців і штовхала українську людність до завзятої боротьби за рідномовну освіту.

Відомо, що батьками дітей шкільного віку (7 – 12 років) села Довге було складено декларації як за українську, так і державну мову навчання. За руську мову навчання у школі висловилося 68 батьків, за польську – батьки 21 дитини. 2 червня 1925 р. Рада шкільна повітова у Дрогобичі скерувала до Кураторії ОШЛ доповідну записку з деклараціями. При цьому подавалися абсолютно неправдиві дані про національний склад довжанської ґміни: на підставі нібито проведених шкільним інспектором (ім’я не вказано, але ним у той час, за дослідженням М. Галіва, був Северин Ґарліцький) обстежень «виявилося», що «гміна Довге Підбузьке лічить 25% людності руської». Беручи до уваги цей «факт», з 1 вересня 1925 р. у місцевій народній двокласній школі запроваджувалося двомовне, тобто польсько- і україномовне навчання. До цього документу додавалася адреса декларанта, що «бажає руської мови», довжанина Гаврила Кіласа.

Протягом 1925 – 1934 рр. довжанська школа перетворилася з двокласної на трикласну утраквістичну. Не знаємо точної дати цієї реорганізації, але вже в документі Самбірської повітової шкільної ради від 13 жовтня 1934 р. згадується трикласна школа в с. Довге Підбузьке. Оскільки, школа була утраквістичною, то викладали у ній два вчителі різних національностей: поляк і українець.

Після реформи 1932 р. місцеві українці спробували відновити навчання українською мовою у школі. За ініціативою довжанина Андруся Становича, 30 грудня 1933 р. батьки внесли до окружного інспекторату в Самборі 42 декларації за 68 дітей шкільного віку з домаганням української мови навчання в школі. Влада доволі швидко відреагувала на цю реляцію і вже 6 серпня 1934 р. з’явилися 23 декларації за 42 дітей з проханням залишити існуючу в школі «польсько-руську» двомовність. Щоправда серед 42 дітей, за яких вносилися декларації, десять були не шкільного віку, тому шкільна окружна рада прийняла декларації на 32 дитини. Цього було цілком достатньо для відстоювання польськомовного навчання. Зауважимо, що згідно з документом про зміну мови навчання в селі Довге біля Підбужа (13 жовтня 1934 р.), «дітей віку шкільного вроджених в часі між 1 вересня 1922 р. і 31 грудня 1927 р. було 216». Кураторія ОШЛ у цій справі ухвалила рішення, яким відмовляла у проханні змінити мову навчання у школі Довге біля Підбужа, оскільки «на згадану школу складено важних декларацій за державну мову навчання на понад 20 дітей шкільного віку, і важних декларацій за руську мову навчання на понад 40 дітей шкільного віку». А тому у цій школі «обов’язковий надалі виклад двомовний».

У міжвоєнний період польська влада, звісно ж, змінила зміст навчальних програм (з 1920/1921 навч. року), ставлячи перед школою завдання «навчання і виховання учнів на пожиточних громадян власної держави». В утраквістичних початкових школах, на зразок довжанської, вивчали такі предмети: релігія, польська і руська (українська) мови, рахунки і геометрія, природа (природа жива, фізика і хімія, гігієна), географія і наука про Польщу, історія, рисунки, ручні роботи, спів, тіловиховання, жіночі роботи для дівчат.

Отже, перші згадки про школу в селі походять з початку ХІХ ст. Це була парафіяльна школа, в якій за процесом навчання дітей наглядав місцевий священик. Наприкінці ХІХ ст. парафіяльну школу було реорганізовано у державну, змін зазнали також зміст та методика навчання учнів. Довжани розуміли важливість навчання своїх дітей і всіляко підтримували побудову та розвиток школи. Попри перетворення школи на утраквістичну, жорстку позицію польської влади в питанні освіти для нацменшин, українські мешканці села Довге Гірське в 1932 – 1933 рр. мужньо вимагали рідномовної освіти для своїх дітей.

Володимир Петриків
учитель історії, кандидат педагогічних наук

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!: