Німецька громада у Дрогобичі

Німецька громада у Дрогобичі

Німецька громада у Дрогобичі

 

Про те, що у Дрогобичі поруч проживали одна з одною українська, польська та єврейська громади, знаємо багато. Відомості про це знаходимо в різних виданнях як наукового, так і краєзнавчого характеру. Але про те, що в місті існувала та успішно й плідно розвивалася німецька громада, яка залишила не менший слід, ніж дві інші національні громади, нема нічого. Як же так сталося, що вона загубилася, чи її навмисно ігнорують?

Завдяки їй ми мали першу книгарню, першу аптеку. Це приклад, як невеличка громада може впливати на розвиток міста, як різноманіття архітектурних стилів, харчування, релігій стає одним із чинників, що сприяють розвитку.

Німці у Дрогобичі поселилися дуже давно, можливо, ще за Данила Галицького, адже в місті розвивався соляний промисел, для якого потрібні були ковалі та інші спеціалісти. Як зазначає польський дослідник у своєму описі Дрогобича Фелікс Сярчинський (1758—1829), король Казимир Великий осадив у ньому п’ятдесят німців-солеварів із Саксонії. Місцеве населення називало їх «сасами». Згодом вони асимілювалися поляками, позаяк були католиками. Відтоді залишився лише такий спогад, що жили якісь «саси», «живуть, як саси», тобто окремішньо.

Після приєднання Галичини в 1772 році до Австрійської імперії почалася нова хвиля еміграції, тепер уже австрійських німців, яких місцеве населення називало «швабами». Донині гарне лляне полотно називають «швабським». Мило для прання також. На Дрогобиччині з’являються німецькі колонії: Угартсберг (Випучки), Нойдорф (Нове Село), Йозефсберг (тепер – Коросниця), де мешкали євангелисти, Кенігсау (тепер – Рівне), де мешкали німці-католики.У всіх німецьких колоніях були приватні німецькі школи, тому вони неустанно зберігали свої мову, традиції та спосіб господарювання. Невеличкі поселення були в Болехівцях, Уличному (Гассендорф). Їхній спосіб ведення господарства мав величезний вплив на місцеве населення, зокрема, перший залізний плуг із коліщатами, замість сохи, запозичили саме в них. Німці («шваби»), хоча й становили нечисленний відсоток, але мали не співмірний вплив на розвиток Дрогобиччини. Німці проживали й у Дрогобичі та на його околиці Корост.

Серед голів міста були й німці. У 1787 році цісарський староста, німець Онхет запровадив у місті новий магістрат. Замість міського війта став бурмістром військовий офіцер Франц Маєргоффер, який ним управляв до 1807 року й почав робити перші європейські перетворення в місті.

Незгладний слід залишив також бурмістр Еміль Фестенбург, який дуже дбав про гігієну в місті, надав йому естетичного вигляду, подібного до європейського. Передусім впорядкував ринок. Викинув із нього найдавніші крами, частково вимостив бруківкою площу. Так у Дрогобичі вперше у 1820 році з’явилася бруківка. Також було завалено підсінки при всіх кам’яницях.Саме німецький архітектор склав перший європейський план для міста. Було утворено кілька нових вулиць. У 1825 році знесли давні оборонні вали та засипали рови, а вивільнені ділянки віддали для забудови. Площу під костелом засадили декоративними деревами. Так виник відпочинковий парк. У 1824 році магістрат збудував нову ратушу, згідно з планами уряду австрійського. Цей реформатор і господар очолював місто аж до 1834 року. Його приклад наслідували інші бурмістри: українці, поляки. Таким чином під впливом німецької культури місто набувало кращого вигляду. Цей вплив був і надалі.

Нині в місті є багато будинків, спроектованих німецькими, австрійськими архітекторами. Великі вікна в кам’яницях довго називали віденськими.

За бурмістра Зиха в 1858 році постала гімназія імені Франца-Йосифа І з німецькою мовою викладання. Вона була розташована на вулиці Панській, пізніше – Адама Міцкевича (тепер – філологічний факультет). А називалася тоді офіційно Гаренштрасе. Про це нині забули. Ще перед тим, 1846 року, у місті було відкрито школу, яка готувала підстаршин для австрійської армії. Саме цей будинок став першим пристановищем для гімназії. Німці, хоча й у незначній кількості, працювали на сільзаводі, руднях Підбужа, ковалями – на нафтопереробних заводах, зокрема й на заводі «Галіція», навіть поблизу, на Млинках, німецькі євагелисти мали свою невеличку кірху.

Вплив німецької громади не обмежувався лише промисловістю та архітектурою, а й проявився і в культурі. Військовий оркестр часто грав на площі біля ратуші німецькі марші. Місто відвідували німецькі цирки, співаки, музиканти. Перші фільми, які демонстрували в місті, були німецькі. Навіть кінотеатри мали німецькі назви, хоча спочатку були німі, але з підписами німецькою мовою. Звукові фільми дрогобичани вперше також почули німецькою мовою.

Не забуваймо, що в усіх школах викладали німецькою мовою. Такою й учився Іван Франко. У гімназії він товаришував із Йосифом Райхером, сином німецького колоніста, та його старшим братом Філіппом. Цей навчальний заклад в усьому мав німецький характер. Інспектором шкіл від 1879 р. до 1886 р. був німець Еразм Фангер. У 1880-ті роки викладав у гімназії німець Рудольф Гарлендер, який 1894 року був директором державної чоловічої шестикласної школи. Усе діловодство велося німецькою мовою. Уже згодом, після прийняття Австрійської Конституції, у вжиток використовували польську та українську мови.

Дорога через Лішню на Самбір називалася Цісарським Гостинцем. Портрети цісарівни Марії Терезита цісаря Франца-Йосифа висіли майже в кожній хаті. Неосвічені люди вважали їх іконами та до них молилися як до святих. У Дрогобичі 1883—1913 рр. виходила німецькомовна газета єврейським і зрідка латинським шрифтами «Дрогобичер цайтунг». Забули й про те, що всі вивіски на державних установах та крамницях були німецькою мовою.

Дрогобичани до 1918 року служили в австрійській армії, з якої поверталися зі знаннями німецької мови. У місті до 1939 року діяла німецька публічна бібліотека. При польській державній гімназії також існувала німецька бібліотека. Станом на 1936 рік вона нараховувала 589 томів та понад сотню підручників і брошур. За кількістю книг вона навіть перевершували українську. З австрійських часів дійшов до нас вислів: «Це було за небіжки Австрії». Німецький «штрудель» та булки-«кайзерки» залишилися відтоді. Нині Дрогобицький хлібокомбінат відновив випікання «кайзерок».

Німецька громада, культура залишила нам у мові багато германізмів, без яких зараз не можемо обійтися. Чимало з них сприймаємо як рідні слова.

Німецька громада припинила своє існування в 1940 році. Тоді, відповідно до договору між СРСР та Німеччиною про обмін населенням у прикордонних областях, німці Дрогобича та німецьких колоній покинули насиджені місця.

На міському цвинтарі, заснованому 1790 р. на вулиці Трускавецькій,донині при вході ліворуч збереглося кілька німецьких поховань початку ХІХ століття. На Гірці колись був окремий німецький цвинтар, на якому поховано вояків австрійської та німецької армійчасів Першої та Другої світових воєн.

Від змішаних шлюбів у Дрогобичі, селах Дрогобиччини залишилося багато німецьких прізвищ: Фіголь, Фрайт, Іссель (Лішня), Флюнт, Кенц, Даум, Умблат тощо. Це пам’ять і свідок незнищенності сліду від німецької громади.

Сподіваємося, що надалі з’являться більш ґрунтовні дослідження, а в різних довідниках згадуватимуть і німецьку громаду.

 

Петро СОВ’ЯК

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!: