Котерма між дрогобицькими краєзнавцями

Котерма між дрогобицькими краєзнавцями

Котерма між дрогобицькими краєзнавцями

 

Нещодавно на сторінках «Франкового краю» відбулася гостра полеміка між місцевими краєзнавцями. Цього разу предметом суперечки стала проблема походження прізвища «Котермак».

У низці статей автори виявили глибоку ерудицію у царині мовознавства та етногенези різних народів. Читач дізнався про арабів, які масово (пішки чи на верблюдах?) йшли через карпатські гори, ліси і річки, прикарпатські болота кудись на північ, про племена готів, фракійців, кельтів та половців, які спричинилися до просвітництва бойків, котрі не знали навіть, як називається той чи інший предмет («А хто це такі і навіщо вони мені потрібні?» – запитає пересічний читач. Власне. І нам вони не потрібні при поясненні значення слова «котермак»). Особисто я дізнався про те, що латинь – це основа сучасної італійської мови, хоча завжди вважав, що італійська мова склалася на основі романських діалектів, які вийшли не з класичної, а народної латини (так звана vulgata), і знав, що італійську літературну мову започаткували Данте, Петрарка й Боккаччо на основі тосканського діалекту. Крім цього, завдяки учасникам дискусії я поповнив свої знання із всесвітньої історії та граматики різних мов. Потрібно сказати, що деякі автори зі сторінок газети постійно прагнуть суттєво підвищити загальноосвітній рівень населення міста та району. Так, торік я дізнався, що Сомалі – арабська країна, хоча араби становлять менше 0,3 відсотка населення цієї африканської країни. Також довідався, що боснійці – симбіоз (Яке мудре слово! Шкода тільки, що автор не подивився у словнику, що воно означає!) сербів та хорватів, хоча завжди гадав, що вони – ісламізовані серби та хорвати, і знав, що кожен хорват-католик, який мешкає на теренах Боснії, скаже: «Nisam bošnjak. Ja samhrvat». Так само на своїй приналежності до сербського етносу наголосить кожен православний серб у Боснії. А серби і хорвати становлять відповідно 37 та 14 відсотків населення Боснії та Герцеговини.

Скажу чесно: полеміка принесла мені велику втіху й радість із нагоди того, що місцеві краєзнавці з таким запалом взялися розгадувати таємницю походження прізвища «Котермак». Проте я не маю наміру переобтяжувати читача аргументами й висновками дослідників, бо шкода часу та паперу. Також не хочу вступати у дискусію, бо вона не вартує виїденого яйця. Розгадка значення слова «котермак» лежить на поверхні. Потрібно тільки знати, де саме.

Насамперед, розглянемо будову цього слова. До кореню котер- додано суфікс -м, закінчення жіночого роду -а та суфікс -к, який вказує на чоловічий рід слова (аналогічно в українській мові: відьмак, слимак, сурмач). Тобто могли вживатися слова «котерма» і «котермак». Великий тлумачний словник української мови не дає значення цих слів. Саме ця обставина спричинила дискусію між дрогобицькими краєзнавцями. Тому звернемося до інших словників. У сучасних та давніх європейських мовах, а також іранських мовах слів із коренем котер- я не виявив. В українській мові цей корінь – не словотворчий, тобто нема інших слів, які допомогли б знайти розгадку його семантики. Єдине слово – малопоширене прізвище «Котермус». Схожі слова я знайшов у турецькій та хорватській мовах. Так, у турецькій мові існує слово kotarmak, що в українському перекладі означає звільняти (від чогось), випорожнювати (щось), завершувати, закінчувати. Лексема mak – закінчення дієслова неозначеної форми (інфінітиву). У хорватській мові поширені слова з коренем kotar-: kotar (плетений тин навколо копиці), kotarica (невеликий кошик), kotaričar (людина, яка виготовляє кошики), kotarka (приміщення з лози для зберігання кукурудзи). Проте ні турецьку, ні хорватську мови я не вважаю джерелом походження прізвища «Котермак» через історичний контекст, відсутність логіки й причин номінації, а також граматичні відмінності, хоча, звичайно, фонетичні зміни могли відбутися.

Цікаве прислів’я наводить Петро Сов’як: «Посіяла мак, а вродив котермак». Виникає запитання: що це за рослина – котермак? Відповіді нема. А може, це не рослина, а щось інше, нематеріальне? І читати його потрібно без суфіксу –к, який, напевне, приєднаний до слова котерма задля рими?

На мою думку, розгадка криється у російському слові «кутерьма» (рос. суматоха, суета, безпорядок). На жаль, учасники полеміки навіть не згадують його. Не знають, чи що? А варто знати. Корінь цього давнього слова також не є словотворчим у російській мові. Воно вийшло із вжитку в росіян, як і слово котерма в українській мові. Проте колись давно слово котерма, можливо, мало не тільки ті значення, як російське слово кутерьма, але й сварка, колотнеча, суперечка та інші синонімічні іменники.

Таким чином, стає зрозумілим прислів’я, яке наводить Петро Сов’як. Зрозумілим стає і значення прізвища Котермак: сварлива людина, або, як тепер кажуть, скандаліст. Звичайно, така характеристика не стосується Юрія Доната-Котермака – видатної людини, яка прославила Дрогобич. Можливо, скандалістом був хтось із його предків і таке прізвисько перейшло на нащадків, як це часто буває у житті. А потім люди забули, що воно означає. Тому й виникла котерма між дрогобицькими краєзнавцями.

Євген МЕЛЬНИК

 

Про симбіоз, Сомалі, арабів і кушитів…

 

Деякі читачі «Франкового краю», напевно, ще пам’ятають дискусію на сторінках цієї газети між Євгеном Мельником та Віктором Кирієм, яка відбувалася рік чи два тому – достеменно не пам’ятаю. Виявилося, що Євген Мельник не сказав ще у ній свого останнього слова. Принаймні, про це можна судити із вступу до його статті, у якій він скористався своєю можливістю втрутитись у дискусію між Романом Пастухом і Петром Сов’яком на предмет етимології апелятиву «котермак», подаючи читачеві власну версію. Щоб оцінити її вартісність – першочергове право на це мають започатківці цієї дискусії. Я ж звернуся до уривку, який є продовженням «диспуту» Євгена Мельника з Віктором Кирієм: «Так, торік я дізнався, що Сомалі – арабська країна, хоча араби становлять менше 0,3 відсотка населення цієї африканської країни. Також довідався, що боснійці – симбіоз (Яке мудре слово! Шкода тільки, що автор не подивився у словнику, що воно означає!) сербів та хорватів, хоча завжди гадав, що вони – ісламізовані серби та хорвати, і знав, що кожен хорват-католик, який мешкає на теренах Боснії, скаже: «Nisam bošnjak. Ja samhrvat». Так само на своїй приналежності до сербського етносу наголосить кожен православний серб у Боснії. А серби і хорвати становлять відповідно 37 та 14 відсотків населення Боснії та Герцеговини».

Розпочнемо із критичного зауваження Євгена Мельника на рахунок того, чи є боснійці симбіозом сербів та хорватів. Опонент радить поглянути у словник, що це слово («симбіоз») означає – шкода, що він попередньо не зробив цього сам. А, можливо, і зробив, але не зауважив, що воно має кілька значень. Наводимо те, яке має стосунок до етносів: «Симбіоз – форма взаємокорисного співіснування етнічних систем в одному регіоні, при якому симбіонти зберігають свою своєрідність». Про те, що серби та хорвати зберігають свою національну своєрідність у складі Боснії Герцеговини, почасти переконає читача навіть наведена цитата із статті Є. Мельника: «кожен хорват-католик, який мешкає на теренах Боснії, скаже: «Nisam bošnjak. Ja samhrvat». Так само на своїй приналежності до сербського етносу наголосить кожен православний серб у Боснії». Тим більше – боснійські серби-мусульмани, думаю, будуть заперечувати, якщо їх хтось ототожнюватиме із боснійськими хорватами.

Інше питання: чи є взаємокорисним таке співіснування двох споріднених народів у складі Боснії Герцеговини? Тут відповідь має дати собі сам наш читач. Чи взаємокорисним є співіснування українців в Україні із поляками, євреями тощо? Думаю, об’єктивна відповідь буде така ж сама – у цьому і попередньому випадках. Якщо Євген Мельник, вважає, що таке співіснування є шкідливим, було б добре, якби він обґрунтував власну думку, адже за інших умов слово «симбіоз», якого він так остерігається, тут виглядатиме цілком доречним.

Крім всього іншого, слід також мати на увазі, що слово «босніці» має два значення: 1. Ісламізовані слов’яни Боснії Герцеговини; 2. Громадяни Боснії Герцеговини.

Якщо говорити про ісламізованих сербів та хорватів Боснії – взаємна корисність їхнього співіснування виглядає цілком очевидною.

Чи є помилкою назвати Сомалі «арабською країною»? Справді, йдеться про країну, у якій мешкає якихось 30 тисяч арабів. Тим часом – 85% (близько 10 мільйонів осіб) населення Сомалі – сомалійці, яких важко назвати «арабами», якщо використовувати науковий підхід до проблеми етнічної ідентифікації. Незважаючи на це, офіційна державна самоідентифікація Сомалі відносить цю державу до числа арабських країн. І справа не у тому, що арабська мова тут одна із двох державних. Справа у тому, що «Сомалійські клани згідно з традицією своє походження пов’язують з Шарифами, родиною пророка Мухаммеда» [https://uk.wikipedia.org/wiki/Сомалі_(народ)]. Кажучи інкше, кушити-сомаліці вважають себе арабами. Відбувається це тому, що близько 1200 р. вони прийняли іслам і їхня культура невіддільна від цієї релігії до нашого часу.

Оскільки ж у нашій дискусії йшла мова про геральдику – важливий елемент культури – не було жодних підстав переводити тему у площину з’ясування генетичного походження сомалійців.

Наведу подібний приклад: польські «креси всходні» – це історична територія України, заселена переважно українцями, чиї предки мешкають тут принаймні із доби раннього Середньовіччя. Але не кожен з них скаже: «я русін» – дуже багато з них «надаються до польскості» і цілий світ рахує їх «поляками», а відповідну територію – «частиною Польщі».

Висновок же полягає у тому, що культура і національне самоусвідомлення – речі взаємопов’язані. Втратимо українську національну культуру – зникне і національна свідомість.

Також хотів би звернути увагу читача на те, що Євген Мельник у питанні про релігійно-культурну приналежність населення Боснії Герцеговини надмірно  понижує важливість генетичного чинника, тоді як у питанні про Сомалі – надмірно його перебільшує – на шкоду релігійно-культурному чиннику. Така методологічна непослідовність, наявна в одному абзаці однієї статті, свідчить про бажання автора довести свою правоту будь-якою ціною – нехай і всупереч об’єктивним реаліям.

Щодо наукових дискусій на шпальтах газет – ніколи їх не уникав і завжди вітаю прагнення своїх опонентів довести до читача власне бачення наукових реалій у будь-якій формі – коректній чи некоректній стосовно опонета – не важливо. Особливо у тому випадку, коли їм здається, що «зловили» мене на певному науково-помилковому твердженні. Якщо справді їм це пощастить, обов’язково визнаю власну помилку і попрошу вибачення у читача.

Віктор КИРІЙ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!: