Громада – великий учитель

Громада – великий учитель

Громада – великий учитель

 

«Нині дітям простіше, школа не та, що була тридцять чи сорок років тому. Часто по телебаченню чую: НУШ, новий освітній простір, психологічний комфорт… Про який комфорт можна говорити тоді, коли до школи не дістанешся через часті повені! У Довгому Гірському деякі старожили пам’ятають, як наприкінці 1960-х років блискавиця вбила Павла Лехкаря, що переправляв учительку через річку. Два нещастя трапилося одразу – зруйнована кладка, яка з’єднувала дві частини села, та смерть сільського коваля».

Про цю трагічну подію пані Наталія з дому Лехкарів, уродженка Довгого, згадує часто, а найбільше – на початку й наприкінці навчального року, бо випадок, що сколихнув усе село, стався якраз у гарячу пору для старшокласників – під час складання іспитів. Загиблий Павло був її стриком, рідним братом батька Степана: «Переді мною досі постає картина, як тато гірко плакав, майструючи труну для свого брата. Обоє мали золоті руки. Стрик був добрим ковалем, мій батько – столяром».

«Тата не стало 18 червня 1969 року, незадовго після мого заміжжя, на шістдесятому році його життя, – пригадує донька Павла Лехкаря пані Ірина. – Повінь була такою сильною, що зруйнувала кладку через річку Стрий. Учні старших класів не могли дістатися другої частини села, аби скласти іспити. На хуторі Ровінь була початкова школа, де й вирішили провести екзамени. Тато на плоті перевозив учительку, і блискавка вбила його. Кажуть, що саморобне весло мало залізний кінець, який і притягнув блискавицю. Провину в згубі батька приписують нібито й трансформатору. Версій багато, але так мало бути, така Божа воля: рятував учительку, а самому судилася смерть».

«Через Довге протікає велика річка Стрий, яка завдавала не раз селянам шкоди, – нарікає на водну стихію пані Наталія. – На одному боці села побудували початкову школу для мешканців хутора Ровінь, а на другому – середню. Кладка, яка висіла на тросах, була єдиним способом, особливо для школярів, перейти з однієї частини Довгого в другу. Коли випадали сильні дощі або рано навесні топився лід на річці, Стрий виходив із берегів і затоплював селянські подвір’я, забирав корів, птицю, виривав дерева, підмивав будинки. Тато наказував родині виходити із хати й підніматися на гори, щоб і нас не понесла бурхлива вода разом з обійстям. Звичайно, повінь руйнувала й кладку, не ставало по кілька дощок щоразу. Старші діти, міцно тримаючись тросів, переходили по напівзруйнованій кладці на другий бік, а меншим школярикам доводилися сидіти вдома. Бувало, що довжани залишалися без хліба, бо через повінь його не довозили до села. Селяни мусили йти в сусідні Підгородці, Кропивник, щоб запастися продуктами харчування».

Пані Ганна із дому Вальковичів, племінниця Павла Лехкаря, зі сховку своєї пам’яті також витягує нелегкі спомини про той день: «Стрик Павло на плоті перевозив учительку української мови та літератури після екзамену того зловісного дня, коли повінь ущент знищила кладку. На другий бік мав переправити і свої інструменти з кузні, бо ж біда бідою, а коваля треба в селі найперше. Тепер маємо всі комфортні умови для навчання учнів у школах. А тоді не те що їх не мали, а й була загроза позбутися хати, усього, що в ній, навіть життя, так сильно бушував Стрий».

Школа буде безпечною, комфортною, міцною, коли матимемо не лише мудрих учителів-реформаторів, а й, як каже пані Наталія, порядні, увічливі, добрі, готові простягнути руку помочі в скрутну хвилю громади.

Ірина МИХАЦЬ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!: