«Бабин мак» – у науці не моцак

«Бабин мак» – у науці не моцак

«Бабин мак» – у науці не моцак

 

Або ще раз до питання про походження прізвища Юрія Котермака

 

Життя і діяльність Юрія Котермака (бл. 1450—1494), знаного під псевдонімом Юрій Дрогобич, – уродженця міста Дрогобича на Львівщині, першого відомого українського вченого епохи середньовіччя, ректора Болонського університету (Італія), декана Краківського університету (Польща), українського автора першої друкованої латиномовної книги «Прогностична оцінка поточного 1483 року маґістра Юрія Дрогобича з Русі, доктора мистецтв і медицини Болонського університету» з віршованим латиномовним вступом, виданої у Римі в 1483 р., привертає все більшу увагу науковців, краєзнавців, літераторів. Але, здається, ніхто серйозно не пробував розгадати загадку походження його унікального прізвища. Схоже прізвище Котормус побутує в селі Доброгостові на Дрогобиччині, та його носії не мають відповіді на це питання…

Автор цих рядків висунув власну версію про його походження з використанням здобутків сучасних мовознавців у галузі топоніміки. Завдяки їй вдалося більш-менш правдоподібно витлумачити етимологію чималої кількості прізвищ, котрі звучать аналогічно або дуже подібно до назв населених пунктів. Навряд чи це випадково. Серед величезного масиву топонімів іншомовного походження в Україні видатний мовознавець і поліглот, автор десятків книг і статтей, учасник багатьох всеукраїнських і міжнародних наукових конференцій, лицар українських і зарубіжних державних нагород Костянтин Тищенко (нар. у 1941 р.) виявив у різних областях низку таких топонімів із основою Котер- , Котир- , Котор- . Їх могли залишити ті, хто колись були тісно пов’язані з портом Котор у сучасній Чорногорії. Це може свідчити на користь тривалого існування у давнину албансько-моравського шляху маврів (арабів) через албанський порт Росафу чи Русафу (сучасний Шкодер, схожий за звучанням до Котер) з Балкан в Україну, пов’язаний передусім із торгівлею. Другу частину прізвища -мак хотілось би вивести від фракталу етноніма «македонці», котрі теж проживають на Балканах. Зі сказаного напрошується версія про можливу (тільки можливу!) наявність у русина-українця Юрія Котермака якоїсь частинки арабської крові.

Стисло викладеному вище присвячена моя стаття «Юрій Котермак. Привідкрилася загадка його прізвища?», надрукована у дрогобицьких часописах «Франковому краю» (5.04.2019) і «Галицькій зорі» (6.06.2019). Відтак не з моєї ініціативи замість очної у нас виникла заочна дискусія з істориком, заслуженим вчителем України, побратимом на краєзнавчій ниві, співавтором кількох наших спільних і кільканадцяти його власних книжок Петром Сов’яком у вигляді його статті-відгуку «Розв’язка Котермака – під ногами» у тому ж «Франковому краю» від 26.07.2019.  

Підкреслю ще раз: ідеться суто про версії, гіпотези, базовані на працях К. Тищенка, а я виступаю лише в ролі їх «ретранслятора». Натомість версії та гіпотези деяких інших топонімістів, на моє переконання, є не так науковими, як наукоподібними. У пресових публікаціях,  книжках я не раз констатував, що ці версії обіцяють залишитись ними навіки, адже майже неймовірно, аби знайшлось документальне підтвердження. Треба вклонитись вітчизняним ученим, як наприкінці ХІХ ст. – мовознавцю, етнографові, історику Омелянові Партицькому (1840—1895), а нині – індологові Степанові Наливайку і тому ж К. Тищенкові, на рахунку котрих є небезуспішні спроби з використанням праць відомих європейських учених, зарубіжних джерел продертися крізь товщу століть. Натомість прадавню історію українського народу дехто продовжує доводити до періоду чи то білих хорватів, чи то княжої Русі-України і неспроможний сягнути глибше. Їм бракує знання багатьох живих і мертвих мов, досягнень новітньої історичної та лінгвістичної наук, якими володіє К. Тищенко. Цим вони уподібнюються до персонажа «тіпа» фонвізінського Нєдоросля з російського віршика совєтського періоду, ніби «всєм ізвєстно, что зємля начінаєтса с Крємля», і фертик.

Проблем «незрозумілої» вітчизняної топоніміки та антропоніміки як складових ономастики з використанням лише народної етимології, фольклору не розв’язати, бо вони лежать зовсім не «під ногами». Потрібно, висловлюючись словами І. Франка, пірнути в «морську глибину» науки «аж до дна», перш ніж після «труду досить» винести на-гора «дивнії перли».  Які ж аргументи у руслі сказаного навів колега на доказ «Розв’язки Котермака – під ногами» і ніде інде? Нехтуючи невипадкову схожість однокореневих топонімів із унікальним прізвищем Котермак, він чомусь добачає у ній…«цілковитий абсурд», вважаючи їх «звуконаслідуваними словами». Для сильнішої переконливості навіть послався на…«дикі племена Амазонки». Мовляв, у них можна знайти значно більше таких слів, хоча не навів ні одного. Як на мене, ось що насправді є цілковитим абсурдом, який приписано мені.

З приводу інтригуючого питання арабської присутності на теренах сучасної України. Колега твердить, начебто експансію арабів (маврів) до Європи зупинили у Піренеях франки, і до нас (у нього – «до нашого краю», і розумійте вислів, як хочете, бо хтось розуміє під ним усю сучасну Україну, а хтось – лише свою малу батьківщину) ці завойовники не доходили навіть торговими шляхами. Чому ж, доходили! І не раз чи два, а далеко й далеко більше! Зокрема, про це пишуть Енциклопедія українознавства (ЕУ), історики Кость Гуслистий, Іван Крип’якевич, Наталія Полонська-Василенко, Сергій Наливайко, мовознавець К. Тищенко. За даними тієї ж ЕУ, Чорний шлях арабів пролягав від кримського Перекопу через запорізькі землі на північ, далі повертав на захід, на теренах Шполи-Умані розгалужувався на три, біля Липовця знову об’єднувався в один і вів у напрямку Тернополя і Львова. Тож небезпідставно продовжити його аж до Прикарпаття.    

Хіба не про тривалу присутність арабів свідчить велика кількість запозичених українською мовою арабських загальних слів, топонімів, прізвищ, ґенотипів, зрештою 40 тисяч знайдених в Україні арабських монет?! Неможливо спростувати  арабський тематичний пласт в Україні, до якого належать топоніми Дамаск, Багдад, Русафа, Русава, Самара, Халеб, Пальмира, ціла група Мечетей і Мечетних, Каїр, Єтриб чи Єтрив, Мечетка, Мечетна, Ромодан, Паранджин, Корань, Горинь, Судан, Ліван, Луб’яни, Гавран, Гай©шин, Санджар, Євфрат, Тигр, Медина (не вказують на щось Мединичі на Дрогобиччині, де, за переказами, колись існувала мечеть?), ще на Дрогобиччині – Джурджівська Гора в селі Сельці від назви Джурджурських гір в Алжирі, мікротопоніми у гірських селах Новому Кропивнику (Монжоло, імовірно від арабського слова «манзіл» зі значенням «каравансарай» ), Опаці (Кобильово, імовірно, від арабського слова «кибла» зі значенням напрямку до Мекки), Підбужі (Хорошівка, імовірно, від прізвища командувача арабським військом аль-Хараші VІІІ ст.)…І ще на закінчення. На Самбірщині є прізвище Футала, а на Закарпатті – Фатула (імовірно, від «Фатх Аллах» – «Перемогу дає Аллах»), на Стрийщині – Мощиць (імовірно, від арабської форми слова «масджід» – мечеть). Там же у травневі вечори «рапають» – співають жаб’ячі хори (імовірно, від арабського слова «ропать» – мечеть, в якій віруючі голосно «шуміли»), і т. д. Різні джерела подають їх не завжди буквально однаково, та це не змінює суті справи.

Хто і коли насіяв їх у нас, як гороху при дорозі? Очевидячки, VІІІ-Х-те і навіть пізніші століття! До речі, казкового царя Гороха (або Горошка), «як було людей троха (трошка)», нині пробують пов’язати із тим же аль-Хараші. Бо чому саме Горох, а не, скажімо, Біб, Кріп, Мак, Пастернак, Часник, Буряк чи ще якось? Принагідно згадаймо: до ХІХ ст. і місто Трою в Малій Азії вважали вигадкою великого поета античної Греції Гомера, доки її не розкопав німецький археолог Генріх Шліман. Пізніша археологія вже підтвердила деякі інші легенди стародавнього світу.

А тепер – про головний аргумент колеги. Точніше, про його однозначне тлумачення прізвища Котермак за допомогою прислів’я: «Посіяла баба мак, а вродився котермак», тобто колінкувата рослина-покруч, і кількох схожих загальних слів. Коли це сприйняти серйозно, то всі гамузом однокореневі топоніми, розташовані далеко один від одного, плюс прізвище Котермак можна пояснити, як кажуть, «Одним махом двох побивахом». Але… Напевно, хтось за іншим відомим прислів’ям: «Що глуха недочує, то прибреше» трохи перекрутив знане інше прислів’я: «Посіяла баба мак, а вродився пастернак», і в результаті вигулькнула «колінкувата рослина-покруч». Задля більшої переконаності в щойно сказаному я опитав кількох жителів Лішні і сусідніх сіл Ні, ніхто не чув прислів’я про «котермака», зате чули прислів’я про «пастернака».     

Із тим більшим інтересом я ознайомився з другою статтею-відгуком (далі повторюватиму слово «нібито», і ви зрозумієте, чому), нібито авторства П. Сов’яка «Як Катербург отримав «арабську прописку» в часописі «Франковий край» від 16.08.2019 на мою відповідь йому «Розгадка загадки «під ногами» не лежить» у тій же газеті від 9.08.2019. Про сумнів у його одноосібному авторстві та здогади, хто за ним ховається, скажу нижче, а зараз – про головніше. Замість розвитку дискусії навколо прізвища Котермак із публікації аж випирає прагнення довести, що «згори все-таки моє», і фертик! Подібно в одному анекдоті жінка сварилась із чоловіком і топилась, але на його рятівну руку з берега: «Стрижене!» вперто кричала з води: «Голене!» і потонула, а не визнала чоловікової правоти.

Прикро, що у статті «Як Катербург…» без жодної вини винуватого принижено і зневажено К. Тищенка. Його ярликовано «авторитетом» у лапках, фахівцем тільки в галузі «порівняльного мовознавства», а великий доробок у науці – «науково-подібним». Мимоволі спали на думку рядки із хрестоматійної байки: «О, Моська, мабуть, сил сповна, як лає на Слона». Нібито підписант вклав у мої вуста виссане з пальця твердження про «єдино-непомильність» видатного вченого. І це тоді, коли той незрідка переглядає окремі раніші версії та висновки, про що не раз писав у своїх працях. Вдруге нібито П. Сов’як приписав мені назву порту Котор на Балканах арабського походження. Втретє теж нібито він приписав мені міфічного араба Котера із Македонії. Вчетверте знову нібито він наділив мене деякими нібито моїми «міркуваннями» в стилі «радянської дійсності», в тенетах якої Пастух, бачте, борсається досі. Все нібито, нібито, нібито…

Однак мене зачепило не це, а п’ятий за рахунком приписаний мені пасаж, немов «російський Кремль та Русь-Україна – тотожні речі...Важливо, що у самому Кремлі – тотожне бачення історичних реалій, яке свого часу заклала радянська ідеологія». Збагнули, куди стежка в горох? Нібито П. Сов’якові заманулось виставити мене на людський осуд як того, хто ллє воду на московський млин! Ось до якого абсурду на межі з наклепом або й поза нею можна скотитись у недобросовісній дискусії, тепер уже спрямованій на приниження опонента і вивищення себе.

Повторюсь: висловлюю всього-навсього «ретрансльовані» версії, покладаючись на праці відомих науковців, а не деяких начотчиків від історії та мовознавства з їхньою претензією на всекомпетентність. А ось нібито колега нічтоже сумняшеся стверджує: Луб’яни і Лубни походять від деревного «лубу», бо від чого ще, Росава – від «роси», Русава – від «руса, русява», Кобила – від «кобили», Хороший – від «хорошого», Горинь – від «горній» і пішло-поїхало. Проте він чомусь «забув» згадати у цьому переліку незручну для нього назву Джурджівська Гора в селі Сельці. Чому, ще раз читайте вище. Не здивуюсь, коли він за допомогою цього прийому вигадає «американську», «бразилійську», «арґентинську», «австралійську», «мумбу-юмбівську» і ще які хочете ніколи не існуючі мови і переконуватиме читача у своїй правоті або…теж припише нісенітниці мені. Це так просто, і нічого комусь там пояснювати місцеві назви «матеріалом іншомовним». Даруйте, але за сталінських часів так само заперечувалась і шельмувалась іншомовна наука «генетика» та її захисники!       

Кінцевий висновок другої статті-відгуку нібито П. Сов’яка «Як Катербург…» у порівнянні з першою дещо скоригований. Тут прізвище Котермак, а на буковинському діалекті – котернак, вже означає…«пасовище». Нехай. Але як тоді прифастриґувати «пасовище» до «колінкуватої рослини-покруча»? Що, посіяла баба на городі мак, а вродилось…пасовище? Далі. При чому тут «не бойківська» Буковина, віддалена від «бойківського» Дрогобича на сотні кілометрів? А при тому, що й «На городі бузина, а в Києві дядько»!

Повернуся до питання авторства другої статті-відгуку нібито П. Сов’яка. З моїм знанням стилю писань колеги, якого я багато разів редагував, припускаю таке. Над статтею «Як Катербург…» добряче попрацювала на базі його «заготовки» чужа рука. Вона настільки ввійшла у дискусійний раж і з видатним К. Тищенком, і з простюхом Пастухом, що перестаралась. Як на мене, її «вуха» виглядають і з посилань єдино на книги місцевих супряг Віктора Кирія і Любомира Сікори «Етногенеза арійських та доіндоєвропейських народів…» і їхню ж «Етногенезу Русинів». Таким способом ця «рука» самопіднеслася до висоти хвального авторитету («Мамо, нас хвалять люди!». — «Хто, доню?» — «Ви мене, а я вас!»). На цю ж «руку» додатково вказують і слова: «Як ви гадаєте, колего?», хоча ми з П. Сов’яком спілкуємося на «ти». До честі В. Кирія, у розмові зі мною він визнав свою редакторську «руку» над Сов’яковою «заготовкою». Натхненником же втягнення їх у роздмухування недружньої дискусії «на поразку» вашого покірного слуги став Л. Сікора. До речі, як і колись переданої мені через П. Сов’яка погрози фізичної розправи наді мною за мої критичні публікації. «Перший бойко» признався у цьому в присутності кількох наших спільних колег у редакції «Франкового краю». Непорядно, коли не висловитись сильніше…

Після викладеного виходжу з дискусії, котра перетворилась на розподіл шкури невбитого ведмедя. Як завжди в подібних випадках, десь має рацію одна сторона, але десь не без неї інша сторона, і кожна має рівне право посилатись на наукових авторитетів. Хочеться того комусь чи ні, але з цим треба погодитись, а право опонента на його думку –  поважати. Негоже чинити за відомим жартом про існування на світі лише двох думок: жіночої і неправильної. Правда, істина завжди лежить посередині.

Ех, якби все було так легко і просто, щоб одним сумнівним прислів’ям з одного села поставити в складній дискусії крапку над «і», то й науки би не треба! Достатньо покликати на допомогу «хлопський розум», і «птиця щастя» – у твоїй руці! Аж ні. До правди, істини лежить довга й терниста дорога. Ось чому той «бабин мак» із прислів’я – у науці все ж таки не моцак…    

 

Роман ПАСТУХ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!: