Василь «Кожум’яка»

Василь «Кожум’яка»

Василь «Кожум’яка»

 

(Продовження. Початок – у №34)

 

Неждана слава

Хоча Василь Долішник не став відважним вершником зі своєї мрії, та й зброї упівці мали небагато, але славу все ж здобув як силач.

Боротьба «бандерівців» з енкаведистами більше була схожа на захист, аніж на напад. Уявлення Василя про героїзм хлопців у лісі скоро розвіялися. Доводилося самотужки роздобувати зброю. Жодної підмоги не було. Не життя, а животіння, виживання з того, що принесуть селяни, сподівання на чуже озброєння…

Сили були нерівними. Це розуміли всі, але ніхто не відступав. Як же зрадити Батьківщину, що скажуть рідні, односельці?! Краще вмерти, ніж здатися! За цим правилом жив уже й Василь. Мало-помалу втягувався. Світ ілюзій тріснув як мильна булька. Вояцькі будні не тішили його, але побратимство – святе, Україна – головне! Цим переконанням втихомирював бурю незадоволення, що частенько опановувала втомлену душу парубка.

Одного разу в лісі, коли напали енкаведисти, Василь проявив силу та спритність. Багато хлопців полягло тоді. Командира поранили… Василь крутився на одному місці: не знав, як вирватися із замкненого кільця. Довкола відлунювали постріли, вибухи, нелюдський крик від болю, погрози… Дим застилав очі, погляд туманився… Розгубленість, страх, напруга почуттів, думок!

Василь стрімголов кинувся до пораненого командира, вхопив його під одну руку, а другою міцно затиснув большевицький кулемет, що був поряд. Із важким вантажем посунув у глиб лісу. Вояки відступили… Але подвиг, відвага Василя, врятований командир засолодили гіркоту поразки. Відтоді Долішника прозвали «Кожум’якою».

 

«Не зраджу ніколи!»

 

Лісове життя втомило Василя. Сили вичерпувалися, обсідали погані думки, прокинувся нестримний потяг до рідних. Запахло осіннім полем, пахучими травами… Ввижалися мати, сестри, брати… Запрагнув давнього сімейного затишку замість страху, голоду-холоду густезного лісу.

Просив командира відпустити бодай би на трохи додому. Головний застерігав, що можуть спіймати вороги. Та «Кожум’яка» ніби не чув його. Наполягав. І врешті пішов…

Пробирався крізь лісові нетрі з надією, що скоро, дуже скоро побачить маму. Раптом застиг на місці. У вухах відлунювали голоси рідних… Що ближче наближався до виходу, то чіткіше чув їхній сміх, жарти, слова. Пришвидшив ходу. Мало не заплакав від щастя і здивування: «Що тут у таку пізню пору може робити родина?» Чимдуж побіг на світло, що дедалі більше яскравішало. Зирк!.. А то енкаведисти біля вогнища гріються! Зненацька Василь скинув із себе всю зброю, якою був обперезаний, і прямісінько потрапив до рук тих, з якими так довго боровся в темному лісі, метикував, як їх згубити. І несподівано без бою через дивне марево опинився у ворожому лігві.

Повезли Василя «Кожум’яку» як в’язня, ворога радянського режиму до міста Долини. Чого тільки з ним не витворяли, як завзято не катували – вояк уперто мовчав. Затискали голову між ногами, били, копали. А в самому кінці вкинули в каналізацію – смердюче місиво лайна, у якому несила було витримати. Виказав «Кожум’яка» усе й усіх: де ховаються побратими і хто вони. Страх здушив його серце: «Зрадив! Нещасний поганець!» У грудях пекло-боліло: «Як я міг! Спочатку туга за рідними, а потім страх смерти погубили мене. Що скажуть товариші? Не простять, проклянуть! А я?.. Чи прощу я сам собі?»

 

Заплутування слідів

 

Енкаведисти раділи, що нарешті розсекретили підривників-націоналістів. Василь був сам не свій: посівся, вовком хотів вити, так жалів, що піддався тортурам. Не міг змиритися – ледь не рвав на собі волосся, знеміг, потемнів, як ніч. Якась сила шепнула йому: «Ти ж можеш вдати, що ти дурненький, і заплутати сліди!»

Та думка ніби вирятувала Василя від одчаю. Запустив її в дію. І почалася справжнісінька гра! На допитах виговорював різні версії про місце, де перебували вояки в лісі, плутався в іменах, селах, назвах. А далі вдав дурника: реготався, виробляв усякі гримаси, завивав звірськими голосами. Енкаведисти розгубилися. Вирішили, що Василь Долішник збожеволів від катування. Односелець розповів його матері, що син поводиться як немудрий:

– Йди хутчій, може, забереш Василя. Попроси ласкаво: ніби син хворий, що з нього вже нічого не візьмеш!

Виблагала мати в катів Василя. Казала, що несповна розуму був, пішов до лісу шукати корову й пропав.

Василю таки вдалося викрутитися на брехні, зіграти роль божевільного в’язня. Коли його вели до воза, щоб відправити додому, навмисно виривався знову до в’язниці, верещав, підскакував, усім так набрид, що кати ніяк не могли дочекатися, щоб позбутися фальшивого дурника.

 

Вирок – 80 куль!

 

Три роки Василь «Кожум’яка» був у лісі. Розумів, що боротьба упівців безуспішна. Не мали доброго військового оснащення, жодної підтримки. Вояків УПА була горстка, а що вона варта супроти незліченної кількості гвинтиків величезної репресивної радянської машини! Василь і побратими домовилися виїхати до Канади, бо перемоги не діждатися за таких умов.

«Кожум’яка» мав завдання підірвати гошівський міст, щоб перекрити енкаведистам вхід до найближчих сіл. Вороги влаштували облаву на «бандерівців». Василь тоді був удома. Мати якраз пекла хліб, просила дочекатися, поки спечеться. Але син був неспокійний, метушився, щось хвилювало його душу, не давало спочинку, кудись немов поспішав. Нарешті спікся свіжесенький хліб. Мама припрошувала скуштувати тепленького: «З’їж, Васильку, куди так квапишся?»

Він підвів до матері засумований погляд: «Мамо, скільки життів я погубив!» Зупинився на хвильку, не зронивши більше ні слова.

Мати витягнула з печі гарячий хліб, відламала добрий кусень, подала синові. Василь узяв, але приголомшливий ґвалт «Облава!» змусив хутко покласти його на стіл. Біг попри потічок, щоб сховатися, випадково зачепив за курок кулемета в чагарнику. Пролунала черга за чергою… Наспіли енкаведисти. Вісімдесят куль прошило тіло юного Василя «Кожум’яки». Родичі змогли тільки надвечір забрати й поховати зраненого упівця. Село завмерло в тихій скорботі…

Ірина МИХАЦЬ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!: