Українки-бранки: щемлива тема в ширшому контексті

Українки-бранки: щемлива тема в ширшому контексті

Українки-бранки: щемлива тема в ширшому контексті

 

Вийшла друком перша велика за обсягом розвідка на щемливу тему про трагічну долю українок у сталінській неволі. До чести Дрогобиччини її автором є відомий краєзнавець, заслужений учитель України Петро Сов’як. Це видання з назвою «Українська жінка в сталінській неволі» унікальне з кількох поглядів.

По-перше, так широко цю сторінку української історії, а саме – табірний період жіночої неволі за радянського режиму – ще ніхто не розкривав. Хоча і є дослідження на цю тему Оксани Кісь, Анни Гошко-Кіт, але, як пише автор у передмові, вони багато залишили поза увагою, бо, як жінки, не могли витягувати на поверхню сексуальне болото, посоромилися вивішувати засмаровану білизну. Праця Оксани Кісь «Українки в ГУЛАГу: вижити – значить перемогти» надихнула Петра Сов’яка заглянути глибше в душу українських скатованих бранок, серед яких хтось піддався зневірі в таборових тортурах, а хтось зумів вистояти до кінця. Але не без рубців від тілесних і душевних ран, завданих зловорожою сталінською системою!

По-друге, за емоційним насиченням дослідження можна вважати одним із найкращих. Адже передати так тонко журливе звучання жіночих сповідей вдасться не кожній жінці, не кажучи вже й про чоловіка. Автор подекуди детально описав муки, страждання бранок, безмежний глум над красивим витонченим тілом, яким прославилися українки вусьому світі та в усі століття. Сам шукав свідків тих страшних часів, уважно слухав розповіді понівечених катами жінок, інколи зронив скупу чоловічу сльозу, нотував на папір нелегкі й сповнені драматизму будні в холодних сталінських таборах. Знайомі, друзі також спроваджували до героїнь книги, багато з яких були родом із дрогобицького краю. Не кожна хотіла розкриватися, тому багатолітній дослідник за словами рідних, як картину, самотужки малював в уяві переказане.

По-третє, Петро Сов’як зумів не лише переповісти, як знущалися над українками-бранками, а й охарактеризувати устрій, за яким існувало таборове життя, категорії жінок, виплеканих неволею.Найколоритніше в книзі змальовано два образи невільниць: відважних патріоток своєї землі, яких розтоптувало жорно сталінських репресій через непокору; слабкодухих, що вибирали сліпий послух катам, аби якнайскоріше перебути табори. Перші героїчно вмирали або ж, виживши, стали носіями тої жахливої правди про злочини в час сталінізму. Другі переважно залишилися душевними каліками, нереалізованими, боязкими жінками, які за сімома замками тримали правду глибоко в закутках душі аж до смерти. Але автор не осуджує других, не надто героїзує й перших, дотримується золотої середини, пишучи: «Деколи можна почути, що та жінка пройшла «Крим, Рим і мідні труби». Але ніхто не розшифрував,що приховано за тим «Кримом, Римом» і кремлівською стіною!»

По-четверте, наш краєзнавець найбільшу увагу зосередив на стражденних галичанках, які в таборах були оберегами української мови, традицій, символаминезламності духу. Водночас саме на них найбільше полювалиненаситні кати, найбільше катували, але саме жінки з Галичини дали найбільший приклад справжнього героїчного патріотизму.

По-п’яте, у книзі перед читачами постає широкомасштабний образ жінки-табірниці в різних ракурсах: жертви, протестантки, коханої, матері. А насамкінець Петро Сов’як присвячує Жінці славень, зазначаючи: «Скільки на своєму невільницькому шляху українська жінка пізнала чоловіків, скільки горя набачилася, скільки мук натерпілася, але з того сталінського горнила смерті вийшла переможницею. Немає значення, чи та, що вижила, чи та, що померла. Бо смерть також є перемогою».

По-шосте, унікальність видання ще й у тому, що воно примножує славну історію Франкового краю героїчними постатями жінок-галичанок: Юлії Білої з Унятич, Катерини Василюки та Анни Федів-Хом’як із Монастиря-Лішнянського, Катерини Степ’як із Волощі, Ганни Николин з Уличного, Анни Маців із Дорожева, Катерини Тимків із Лішні, Ольги Козловської зі Ступниці. Крім того, це поки що найповніше видання на цю тематику, тому автор сподівається, що його книга стане спонукою для решти дослідників, адже дедалі менше залишилося жінок, які щиро зізналися б у насиллі над ними в сталінських таборах.

 

Ірина МИХАЦЬ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!: