Тендітна стеблина
(казка-притча)
Було це у ті далекі часи, коли ще рослини говорити вміли.
Виорав господар своє поле і засіяв його насінням соняшнику. Пішов дощ, пригріло сонечко і невдовзі зійшли зелені паростки – всі як одне! Щодень тепліше ставало і паростки росли все швидше – вкрилися розетками молодих листочків над якими з’явилися маленькі голівки. Невдовзі розкрилися вони променистими пелюстками – всі – як один! Все вище тягнуться стебла, немов до сонця дотягнутися хочуть та ще й шепочуться між собою: «На небі сонце – одним-одне, а нас на землі он як багато! Недаремно так тут тепло стало, коли ми розквітнули!». І тут одного дня соняшники раптово помітили, що один із них не зовсім такий, як вони – і стеблина його тоншою виявилася і голівка – тендітнішою.
— Це якийсь самосійний інтелігент! – зашепотілися соняшники, – не нашої він породи, а тільки видає себе за одного із нас!
Промайнув місяць часу. Голови соняшників зробилися важкими від насіння і схилилися під власною вагою. Лише одна крихітна голівка продовжувала тягнутися до сонця.
— І чим йому гордитися – пустоцвіт! – осудливо перемовлялися соняшники, – жодної зернинки у ньому немає – сама лише полова! І навіщо такому на світ родитися!?
Одного дня прийшов господар, зітнув голови соняшників гострим ножем і почав їх нещадно дубасити палицею, аж до останньої насінини! Залишив без уваги лише тоненьку стеблину із тендітною голівкою.
— І як же поталанило цьому бездарі! – в один голос вигукнули соняшники, – ні на що він не здатний – без плоду живе, без плоду його й викопають!
— Не на часі ще! – сказав на це господар.
— Скільки ми перетерпіли! – не вгавали соняшники, – голови свої за святу справу поклали! Коли ж сонця наші погасли – з дня на день холодніше робиться! Але не безплідно на землі ми жили – жодне зело з нами не зрівняється, не кажучи вже про цього пустоцвіта!
Ось і листя на деревах почало опадати… Аж тоді прийшов господар у поле із рискалем і почав тендітну стеблину викопувати.
— Давно вже пора! – вигукнули почорнілі голови соняшників, – щоб і сліду його не лишилося!..
Тут і виявилося, що коріння тендітної стеблини густо всіяне білими бульбочками коренеплодів.
— Топінамбур! – в один голос здивовано вигукнули голови соняшників.
Господар обережно зібрав бульбочки до кошика і промовив:
— Хтось цінний насінням, а хтось – корінням! Хтось – видимим кожному, а хтось – лише тому, хто розум має!
Ростислав КИРІЙ,
Учень 10 класу
