Раритет Франкової праці зі старого папір’я
Мандруючи кінцевою частиною вулиці Володимира Великого у Дрогобичі, кинемо поглядом ліворуч на першу п’ятиповерхівку на вул. Є. Коновальця. У ній до переїзду на постійне проживання до Вінниці мав квартиру на верхньому поверсі завідувач кафедри української літератури педагогічного університету, відомий бібліофіл, філателіст, франкознавець і взагалі «ходяча енциклопедія» Дрогобича Євген Пшеничний. Про його тривалі бібліофільські пошуки і пригоди можна писати цілу повість або в’язанку оповідань на кшталт популярної у 1960 рр. книжки Івана Шаповала «В пошуках скарбів». Адже фактажу вистачить з лихвою і ще залишиться.
Ось лише один випадок з його численних пошуків, котрий увінчався неочікуваним успіхом, ба навіть бібліофільською сенсацією у царині франкіани. Довгі роки Євген Вікторович безуспішно «полював» за примірником книги І. Франка «Нарис історії українсько-руської літератури» від 1910 р. з повним текстом «Переднього слова» автора. Примірник же зі скороченим «Переднім словом» він мав удома і набачився у букіністів. Пошуковець знав, що Українсько-руська видавнича спілка з боязні образити важко хворого поета редакторським скороченням у тексті згадки про «голоси духів», котрі заважали йому в роботі, видала для нього мінімальну кількість примірників книги з повним «Переднім словом». За твердженням видатного історика і близького поетового сусіда Михайла Грушевського, їх вийшло 25, а видатного літературознавця і франкознавця Михайла Возняка – лише кілька.
Та недаремно мовиться, що «На ловця і звір біжить». Якось Є. Пшеничний переглядав рештки старої бібліотеки одного дрогобичанина, який уже збирався їх викинути як цілковитий непотріб. Спочатку пошуковець не знайшов серед купи брудного порваного і запилюженого папір’я нічого вартого уваги. Аж раптом він уздрів там знайому книгу у вкрай запущеному стані і з майже цілком відірваними обкладинками. Це і був примірник тієї праці І. Франка з повним текстом «Переднього слова»!
Пробігши його очима, він ледве стримався від вигуку «Еврика!» – «Знайшов!». Звичайно, щасливий бібліофіл тут же придбав знахідку. Раритетний примірник, якого не те що не читали, але не бачили навіть відомі франкознавці, майстерно відреставрував і оправив палітурник Олег Дячок. Видання зайняло почесне місце на франкознавчій полиці бібліотеки Є. Пшеничного. А висновок із цього випадку аж проситься закінчити власним перекладом відомого вірша-пісні:
Хто звитязі увесь віддається,
З нами разом співати піде:
Веселий – хай сміється,
Охочий – хай доб’ється,
Шукач – нехай завжди знайде!
Поза всяким сумнівом, кожна старожитна, антикварна, букіністична знахідка, як описана вище, має стати не лише предметом гордості справжнього колекціонера. На Дрогобиччині їх не так уже й мало. Скажімо, чого лише варті приватні колекції ваг, що знаходиться в ратуші, «нафтових» лямп, холодної зброї, букіністики, філателії, нумізматики, боністики, фалеристики, домашнього посуду тощо! У цивілізованих демократичних державах дбають і підтримують колекціонерів, регулярно влаштовують виставки їхніх цінних і безцінних надбань. На жаль, Україна поки що не може похвалитися такою увагою і турботою про ензуастів від колекціонування. Може, Дрогобич ініціює такі публічні виставки і подасть добрий приклад іншим містам?
Роман ПАСТУХ.
