Поет, закоханий у Слово

Поет, закоханий у Слово

Поет, закоханий у Слово

 

Заримувати кілька рядків на кшталт «вітаю-бажаю-кохаю» може будь-хто. Дехто може зліпити сяк-так простенького віршика для дружини, коханої чи друзів з нагоди чи без неї, чи просто з нуртування духа, що викликає душевну сверблячку. Та зовсім мало тих, які здатні у віршованій формі виразити почуття та емоції, лаконічно і влучно відобразити природу, явища, стани і процеси, що відбуваються всередині нас і посеред нас. І вже критично мало тих, які пишуть не просто вірші, а творять високу Поезію. Таких, на жаль, одиниці. До таких обранців долі з повним правом відносимо Василя Кузана, про Поезію якого й поведемо мову.

Василь Кузан – автор багатьох поетичних і прозових творів, серед яких і роман «Експрес-наречений». На превеликий жаль, я недостатньо знайомий із творчим доробком пана Кузана. Під рукою – лише дві його збірки: «12-12-12» і «Різдво метелика». Власне, «Різдво метелика» й сподвигло мене, людину начебто непричетну до літературного процесу, а тим паче – до критики, взятися за перо і висловити коротенькі міркування.

Ще раз наголошу: Поезія і вірші – так само різні речі, як зерно і полова. Полова, ніби, й має якесь відношення до зерна, та тільки поверхове. Коли повіє вітер, від неї і сліду не залишиться. А Поезія – це коли взяти такі найвідоміші й найнеобхідніші поняття «хліб» і «вода», поєднати їх, виразити і подати так, що вже не хочеться ні їсти, ні пити. Поезія – це енергетика Слова, поєднана з енергетикою серця, душі та інтелекту автора. Поезія в перекладі зі старогрецької мови означає «творчість», відповідно Поет – Творець.

Отож, підсумовуючи сказане. Приходимо до висновку, що Поет творить Поезію. У цьому – правда, що завжди є відносною, бо передовсім Поет творить самого себе. Перемелюючи, перетравлюючи свої почуття, емоції та думи, спираючись на інтелект і підсвідомість, Поет входить в особливий стан, що називається натхненням, і лише після того з’являється Поезія. За великим рахунком Поезія пишеться на небесах, а Поети лише ретранслюють те, що їм відкривається в залежності від сили натхнення (таланту). Творячи самого себе, Поет одночасно впливає на сущий Часопростір і на людей, що його оточують.

До такого висновку привела мене поетична збірка Василя Кузана «Різдво метелика». Читаючи його поезію, ніби опиняєшся в казковому лузі серед пахощів і буяння квітів-почуттів, п’єшранішню росу почуттів і помислів, вдихаєш аромати вібрацій видимого і невидимого світів. Образний інструментарій В. Кузана свіжий і незачовганий, а створена з його допомогою Поезія сприймається легко й без особливої напруги уяви. Мова – барвиста і яскрава, жвава і жива, не переобтяжена зарозумілими словесами. Архітектура поезій струнка і прозора. Хоча й Поет не цурається експерименту у формі, тавсе ж, як правило, тяжіє до класики. Техніка виконання – просто блискуча. Поезію не можна переповісти своїми словами, тому послужимося коротенькими цитатами, щоб читачі самі могли в цьому пересвідчитися:

Жовток вечорових мрій

шкварчить на пательні ранку

вистукує безперестанку

чітку аритмію мій

прив’язаний до стовпа

посеред пустелі розум

сміється від передозу

тепла…

На перший погляд, ніби й нема нічого особливого в цьому уривку, та тільки на перший поглядневдумливого, черствого і лінивого читача. Не полінуйтеся напружити свій інтелект, загляньте в глибини серця, і ви побачите, що кожен справжній Поет – завжди філософ. Проте не кожний філософ – Поет.

Перечитуючи «Різдво метелика», мимоволі відчуваю «аритмію серця» Поета, коли:

Партитура кольорових снів

Як білизна сохне на балконі

Спокою і віри очі повні

Вії опускають…

Десь на рівні підсвідомості бринять тремтливі нотки болю, жалю і туги, а ще власної провини за все, що відбувається в цьому світі:

І знов народжується той,

Кого не змучаться ніколи

Вести у храми й на престоли,

Чи то ізгой, чи то герой?..

Та все ж оптимізму, як і таланту, Василеві Кузану не позичати, допоки буде надихати його нерозлучна подруга – Муза. І ми з повним правом можемо констатувати, що Поет створив сам себе в поезії гучно, рясно і щедро. І приносить він своєю творчістю в цей світ радість, віру, надію і любов. А це найбільше щастя для митця, це єдиний критерій оцінки будь-якої творчості. Ще давні римляни говорили: «Arsperficitnaturam» (мистецтво вдосконалює природу). І не тільки вдосконалює, скажемо ми, а й робить невід’ємною частинкою єдиної, нероздільної Світобудови. Богдан-Ігор Антонич колись писав, що «він був хрущем і жив собі на вишнях». Василь Кузан в одній із своїх поезій «стає конем, у гриві якого сяють зірки, а під ногами трава». Тож нехай цей кінь щасливо, потужно і весело вибрикує на поетичній ниві нашого бойківського краю і всієї великої рідної української літератури.

Богдан БРИТАН

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!: