НЕПОДІЛЬНІСТЬ

НЕПОДІЛЬНІСТЬ

Зі знаком СОРОКОВИНИ

НЕПОДІЛЬНІСТЬ

 Швидко промайнуло сорок днів відтоді, як 30 листопада 2019 рокураптово відійшла за межу Вічності Богдана Сивохіп. Її близькі й рідні зустріли в ці січневі дні Святовечірній верх Христового Різдва в самотині:її чоловік – Роман Сивохіп –  без дружини, а дочка Наталія та син Олег – без матері, а внучка Іринка – без ласкавої бабусі.    Сороковина постає таким знаком, що дає можливість ще раз згадати в молитвах нев’янучий образ. Передусім – болем бринять голоси осамотнених на третьому поверсі, де упродовж десятиліть проживала Небіжчиця.  Господар скромного помешкання виливає свою печаль, вдивляючись в далечінь: «Світ мій став вузьким, бо сонце над ним зайшло за обрій… « А перегодом, коли впав мій погляд на книжку «Нафтопереробний комплекс Галичина», видану 2006 року з оказії 140-ліття від заснування рафінерії в самобутньому краї «Ельдорадо», я дізнався, що це розкішне видання тут невипадково – він в 80-х був начальником енергоцеху, а в 90-х – директором Першого нафтопереробного… У стінах цього колись преславного підприємства кілька десятиліть трудилася – поруч зі своїм судженим Романом – і св.п. Богдана. Бесіда її дочки Наталії з автором цих рядків радше нагадувала монолог: «Моя людська природа у стані горя, біль неймовірний… Та моя глибинна сутність наповнюється безмежним джерелом любові, яку подарувала мені у спадок матуся як найдорожча людина! Приклад  життя моєї матері є доказом, що можна залишити на землі багато духовних скарбів, а саме у душах тих людей, з якими її звела земна подорож. Моя матуся робила усі справи дуже тихо, ніколи не вихваляла досягнуте, але все було наповнене добром на благо людям…»

Що ж, про невтишиму печаль внучки Іринки годі й говорити…»Така бабуся – це храм доброти, благородна фортеця красивих і вічних начал», – каже вона, до слова, студентка, яка навчається мистецтву дизайну… Мимоволі внучка прошептала поетичні рядки:

Я бачив – метелик поранений млів,

Крильце перебите на сонці він грів;

Ще трошки пожити – на думці було,

І, може, й пожив би, так сонце зайшло…

Окремі думки про Богдану Сивохіп висловили Євген Маланюк та, зокрема, о. Дмитро Заміщак. Відомий священик  винятково переконливо  виокремив заслуги Покійної перед Богом і спільнотою усієї околиці, що розкинулася на обидва боки вулиці Самбірської: «Це був справжній  дар людського  життя на землі, а відтак  і таїнство Вічного  там, де нема болю, зітхання, а є життя безкінечне…».

Відома істина:  радісна миттєвість легко передається як близьким, так і далеким. Натомість буває смуток, що видається неподільним…

Микола Зимомря

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!: