Дрогобицька «Мадонна з щигликом» пензля великого флорентійця

Дрогобицька «Мадонна з щигликом» пензля великого флорентійця

Дрогобицька «Мадонна з щигликом» пензля великого флорентійця

 

Про те, що у Дрогобичі є дивовижні колекціонери, у яких зберігаються унікальні раритети, знають багато де, у Дрогобичі, до речі, знають про це найменше. Але той випадок, про який я хочу розповісти, – особливий. Йдеться не більше не менше – про оригінал однієї із робіт самого Леонардо да Вінчі. Причому оригінал цей – не якась там юнацька або незакінчена робота, а одна із кращих картин цього короля художників усіх часів. Але не буду забігати наперед.

Колись, ще будучи студентом, я побував у дрогобицькому помешканні графині Лянцкоронської. Це була дуже цікава особа, яка свого часу знала кількох відомих на весь світ людей. Але зараз мова про інше – в одній із кімнат графині я побачив неймовірно гарну картину, від якої важко було відвести очі. На той час уже знав, що в Ермітажі знаходиться «Мадонна Літа» Леонардо да Вінчі і навіть бачив на репродукції, як вона виглядає. Спочатку мені здалося, що це та сама картина, але тут були німби, а в ермітажному варіанті – не було. Я запитав графиню, звідки у неї ця картина? Вона сухо сказала, що отримала у спадщину. Розпитувати далі, як я відчув, було б нетактовним. На цьому все й закінчилося. Відтоді минуло чимало років, як мені раптом пощастило знову побачити цю ж картину. Цього разу вже в іншій квартирі – тепер вона належала одному зі знайомих дрогобицьких колекціонерів, панові N, який про неї розповідав неохоче. Спочатку сказав, що це копія з ермітажної «Мадонни Літи», виконана місцевим художником на його замовлення. Але коли він дізнався, що я бачив цю картину із тридцять років тому в графині Лянцкоронської, тоді мусив зізнатися, що купив цей раритет в іншого колекціонера. Просив нікому не розповідати – часи були ще радянські.

Утретє я побачив цю картину нещодавно – у хаті знайомого художника. Щоправда, цього разу це була лише копія, але зроблена дуже вдало – настільки добре, що я не помітив різниці й спочатку навіть не повірив, що це не та сама картина – доки не поглянув з іншого боку на нову дошку, на якій вона була намальована.

Почав розпитувати і почув таку історію.

Пан N зробив художникові дуже дороге замовлення на виготовлення точної копії картини Леонардо да Вінчі. За його словами, картина колись належала до колекції родини о. Петра Гирилюка-Купчинського, у якій були також інші безцінні шедеври: «Непорочне Зачаття» Е. Б. Мурільйо та одна з картин Ф. Гойї, які тепер знаходяться у Ермітажі.

Пан N стверджував, що має покупця на оригінал, після продажу якого обіцяв купити копію у художника. Робота над копією відбувалася протягом кількох років у квартирі колекціонера. Після її завершення художник забрав копію до своєї хати для того, щоб вона просихала у нього вдома, після чого він мав її пролакувати. Тим часом оригінал загадково зник. Зловмисники проникнули у квартиру колекціонера й нічого в ній не вкрали, окрім «Мадонни з щигликом». А цінностей тут залишалося досить багато. З усього було помітно, що злодії виконували чиєсь замовлення, за яке їм добре заплатили.

Колекціонера госпіталізували із діагнозом «інсульт». Невдовзі він поступово оклигав, проте про купівлю копії вже не було й мови…

Що ж являє собою дрогобицька «Мадонна з Щигликом»? Якщо дивишся на цю картину, то відразу ж розумієш, що ермітаж на Мадонна Літа була лише підготовчим етюдом, так би мовити, до створення цього шедевру. Недаремно в ермітажному варіанті відсутні німби над головою Діви Марії та Ісуса Дитятка, недаремно тіні інкарнату тут прописані сумішшю чорної з білою, що змусило мистецтвознавців засумніватися: чи справді цю картину малював Леонардо? Ермітажна «Мадонна Літа» намальована на маленькій дошці. Якби художник тут написав німби, розмір фігур довелося б значно зменшити. Синій одяг Діви Марії тут залишився не виписаним остаточно – на рівні першої прописки.

Дрогобицька «Мадонна з Щигликом» цих недоліків не має – вона багатша колористично і виконана у тій самій техніці сфумато. Вона досконаліша композиційно. Тіло Дитятка Ісуса тут виглядає більш блідим за дещо засмагле обличчя. Очевидно, це наслідок роботи художника з натурою. А можливо і таке, що художник не встиг ще раз повністю прописати весь інкарнат. Втім досконалості цій роботі ні у чому не бракує…

Де зараз знаходиться оригінал? Відповісти на це запитання наразі неможливо. Очевидно, зберігається десь в одному зі швейцарських банків, а новий власник шукає покупця серед колекціонерів-мільярдерів. Можна не сумніватися, що вкрадену картину на аукціон не виставлять.

Картин Леонардо да Вінчі справді написаних його рукою – дуже мало. Це Джоконда із Лувру, «Мадонна з квіткою» з Ермітажу, «Вакх», переписаний у 18 ст. на «Івана Хрестителя», із Лувру, «Мадонна в гроті» з Лондонської Національної галереї, «Анна з Марією» із Лувру, юнацьке «Благовіщення», незакінчені «Поклоніння пастухів» та «Св. Єронім», два досконало виконані жіночі портрети із Краківського музею та із Лувру, ранній портрет Джиневри Бенчі, який знаходиться у США (і, можливо, ще один жіночий портрет, на якому бачимо у профіль герцогиню д’Есте), та два відомі «етюди» до «Джоконди».

Нещодавно пензлю Леонардо приписали образ Христа, намальований його не надто талановитим учнем Неаполітано і продали за рекордну суму. У Мюнхенському музеї є намальована бездарою Лоренцо Креді «Мадонна з гвоздикою», яку музей нахабно видає за «роботу Леонардо», попри те, що тут не відчувається жодного естетичного смаку. Це є вкрай невдале наслідування прекрасної картини Леонардо «Мадонна з квіткою».

Як дрогобицька «Мадонна з щигликом» потрапила у наш карай? Це питання зацікавить читачів не в останню чергу. І хоч ми не можемо тут простежити всі деталі, можна припустити, що першим привіз її із Італії Юрій Котермак – сучасник Леонардо да Вінчі, старший за цього художника лише на два роки. Обох єднали спільні інтереси до анатомії та математики. Цілком можливо, що шляхи цих неординарних людей якось перетиналися. Думаю, дослідники з часом встановили б, яким чином це відбувалося…

Отож, дрогобицька «Мадонна» великого флорентійця могла б стати гордістю музейної справи всієї України – експонатом, який би приваблював до нас туристів зі всього світу. Але наразі у нас від неї нічого не лишилося, окрім досить досконало виконаної копії, яку також, очевидно, невдовзі купить хтось із іноземців, адже нашим олігархам бракує для цього смаку. Та й, сказати правду, усі ми ще не навчилися належним чином цінувати справжню красу.

Наші олігархи платять мільйони долярів за мазню знаменитих сучасних авангардистів і хизуються власними придбаннями, які не вартують виїденого яйця. Не чесно набуті гроші самі просяться на те, щоб їх викинули на якийсь непотріб. А тим часом за відносно не великі кошти можна було зробити у Дрогобичі хоча б музей досконалих копій тих шедеврів, які різними незаконними шляхами були вивезені з України, аби нащадки про це пам’ятали, а за сприятливої нагоди – отримали б шанс дещо повернути. Скажемо, із того ж Ермітажу – «Непорочне Зачаття» Естебана Мурільйо; із Третяковки – Ікону Вишгородської Богоматері; невідомо із якого зібрання – «Мадонну з щигликом» Леонардо да Вінчі, з деяких приватних колекцій – низку інших шедеврів...

Петро Сова

 

На фото: фрагмент копії картини Леонардо да Вінчі «Мадонна з щигликом».

Фото Петра Сови, зроблене із дозволу художника

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!: