Чим є «Дрогобиччина» для Франкового краю?

Чим є «Дрогобиччина» для Франкового краю?

Чим є «Дрогобиччина» для Франкового краю?

 

Наша розмоваз директором музею «Дрогобиччина» Аллою Гладун відбувається напередодні конкурсу на посаду директора музею, відтак тема музею є особливо актуальною.

–Музей «Дрогобиччина» –це найбільший регіональний музей у Львівській області, – каже пані Алла, –значущий осередок збереження, дослідження та популяризації історико-культурної спадщини, функціонування якого визначає культурне обличчя нашогоміста і краю.

Це – не звичайний музей, а багатопрофільний музейний комплекс, що репрезентує кілька напрямків:краєзнавчий, художній, архітектурний, природничий, історичний, меморіальний. У нього поважний вік – майже 80 років і багата історія, яка розпочиналася з єдиного приміщенняна вул. Івана Франка у Дрогобичі. Сьогодні у віданні музею перебуває п’ять пам’яток національного значення із семи, що є у місті, одна із них – церква Св.Юра із дзвіницею з 2013р. – увійшла до Списку світової спадщини ЮНЕСКО,три пам’ятки архітектури місцевого значення палацового типу: Галерея сакрального мистецтва, Палац мистецтв та історичний відділ музею (колишня повітова рада).

Музей створено у 1940 роціяк обласний, відтак отримав належне комплектування своєї фондової збірки. Основу її склали націоналізовані колекції графа Карла Лянцкоронського. До слова, цей спадок свого часу поділили між Ермітажем, музеями Одеси, Львова та Дрогобичем. Збагатили музейні фонди раритети Трускавецького природничо-етнографічного музею, власником якого був бургомістр Раймонд Ярош, надбання Хирівської єзуїтської школи, архів Дрогобицького монастиря Отців Василіан, артефакти Самбірського музею «Бойківщина». Після приєднання церков Святого Юра та Воздвиження Чесного Хреста на музейний облік було взято ікони, що склали основу колекції іконопису.

У 1970—1990-х роках музей отримав від Міністерства культури чималу збірку творів провідних українських художників, зокрема Марії Приймаченко, Михайла Романишина, Сергія Шишка, Юрія Хімича, Івана Марчука тощо. Зрештою, за останні десятиріччя зібрано величезну колекцію творів відомих митців, які були подаровані та придбані під час персональних та групових виставок Зеновія Кецала, Петра Гейдека, Михайла Біласа та ін.

Музей – це основний об’єкт туристичної інфраструктури, це обличчя міста Дрогобича, яке презентує історію та культуру, з ним, насамперед, знайомляться гості та туристи.

–Чим, зокрема, вражає та дивує туристів музей «Дрогобиччина»?

–Я підкреслювала, що наш музей давно уже виріс із, так званого, краєзнавчого статусу. Він багатофункціональний та багатопрофільний заклад. Кожний, хто відвідав усі відділи музею, бувзахоплений багатством та розмаїттям представленого в експозиційних залах. Тут є все!Численніартефакти, що висвітлюють історію Дрогобича, який був одним із головних центрів солеваріння на території України-Руси у XIV ст., вироби давніх майстрів, речі, що характеризують розвиток цехових ремесел та торгівлі. Особливу увагу приверне добірка матеріалів про Юрія (Котермака) Дрогобича та вихідця із сусідньої Самбірщини – козацького гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного. Чимало експонатів присвячено історії нафтовидобування та найстарішому в Європі нафтопереробному заводу.

У відділі природи багато експонатів понад 100-літньої давнини, які вже стали історичними раритетами.

У відділі європейського мистецтва, що розташований на другому поверсі Палацу мистецтв, представлено багату колекцію образотворчого та декоративно-ужиткового мистецтва XVI–XIX ст., зібрану графом Лянцкоронським у його навколосвітніх мандрівках.

У Галереї сакрального мистецтва (колишня вілла віце-бургомістра Дрогобича Якуба Фаєрштейна) туристів вразить унікальна колекція західноукраїнського іконопису XVI–XX ст.

І, безперечно, недавній здобуток музею – експозиція, присвячена творчості знаменитого дрогобичанина, письменника-авангардиста Бруно Шульца. Вона розташована на першому поверсі Палацу мистецтв, котрий завдяки оповіданню Бруно Шульца став відомий як «Вілла Б’янки». Експозиція має сучасне мультимедійне оснащення, в ній представлено концептуально підібрані уривки з його творів, фрагменти листування, світлини, документи, артефакти, архівні відеоматеріали, анімація графічних творів, а також унікальні фрагменти стінопису на тему казок Братів Грімм, якими Шульц оздобив дитячу кімнату на віллі Ландау (на вул. Тарнавського). Сьогодні це справжня «родзинка» для численних туристів із Польщі та міжнародна промоція міста.

Загалом за час моєї роботи директором музею було облаштовано дев’ять нових постійно діючих експозицій та експозиційних розділів:

  • «Скарби графа Лянцкоронського» (Палац мистецтв);
  • «Бруно Шульц та його місто» (Палац мистецтв);
  • «Велич і трагізм переслідуваної Церкви» (Галерея сакрального мистецтва);
  • «Нове життя дрогобицьких хоругов» (Галерея сакрального мистецтва);
  • «Воїни гідності і свободи» (відділ історії);
  • «УПА на Дрогобиччині» (відділ історії);
  • «Традиційний одяг Бойківщини» (відділ історії);
  • «Ремесла і побут Бойківщини» (відділ історії);
  • «Тюрма на Стрийській» (відділ історії).

–Чи є у планах ще якісь експозиції?

–Підготовлено проект щодо створення нової постійно діючої експозиції «Дрогобиччина в період Австро-Угорської імперії», який подано на конкурс для отримання фінансування. У співавторстві з професором історичного факультету В.Ільницьким розроблено тематико-експозиційний план «Український визвольний рух на Дрогобиччині: ідеї, люди, події».

У перспективі є потреба розвивати й літературний напрямок, а можливо, створення окремої філії – Музею книги. Позаяк Дрогобич із часів Середньовіччя був потужним центром книгописання. Музейна колекція рукописів та стародруків налічує понад 120 од.зб. Зауважу, що Дрогобич літературний репрезентують такі постаті: Юрій Дрогобич (Котермак), Іван Верхратський, Іван Франко, Петро Карманський, Василь Стефаник, Володимир Бірчак, Осип Турянський, Лука Луців, Остап Грицай, Бруно Шульц, АнджейХцюк, КазімєжВ’єжинський…

–Але справжнє світове визнання має ваша «суперперлина»–церква Св. Юра.

–Безперечно, найбільш відвідуваним туристичним об’єктом музею «Дрогобиччина», гордістю і окрасою усього міста є храм Святого Юра. «Справжня поема в дереві, витесана сокирою, немов велетенський скульптурний твір», – писав про нього відомий мистецтвознавець Григорій Логвин. Збудована у бароковому стилі, вона вражає плетивом м’яких і пластичних ліній, що ніби переливаються одна в одну. Але найбільший подив і захоплення викликають розписи в інтер’єрі церкви: від підлоги до самісінького склепіння, які збереглися до наших днів.

Вперше за останні 50 років за кошти гранту посольського фонду США розписи в інтер’єрі церкви було відреставровано львівськими фахівцями вищої категорії під керівництвом Олега Рішняка та Оксани Садової. Днями ми презентували унікальне та універсальне видання про церкву Св.Юра, авторами якого є академік Л.Міляєва, О.Садова та О.Рішняк.

Відділ пам’яток дерев’яної архітектури музею «Дрогобиччина» представлено ще однією сакральною пам’яткою, старшою за віком від Святоюрської  – церквою Воздвиження Чесного Хреста. Збудована вона в готичному стилі. Іконостас її та інтер’єр вражають не менше. Давній напис на фасаді «У церкві цій – як на небесах стояти» –якнайточніше передає магічну ауру та величну атмосферу храму.

–Якими є пріоритетні напрямки Вашої діяльності?

–Музей тоді має майбутнє, коли він приваблює молодь, коли в його залах зазвичай багато учнів та студентів.Для того, щоб завтрадрогобичани прийшли на виставку сучасного художника, відвідали мистецьку презентацію чи імпрезу, музей має подбати уже сьогодні, виховавши майбутніх шанувальників мистецтва, для яких зустріч із прекрасним стане потребою та звичкою. Тому наша співпраця з відділом освіти інтенсифікується з дня в день, набуваючи конкретних форм та результатів.До речі, традиційними стали засідання методичних об’єднань на базі музею. Останнє відбулося у відділі історії минулого тижня.

Задля цієї мети ми створилисвоєрідний путівник«Музей – як складова шкільної освіти»для педагогів міста з рекомендаціями щодо проведення в експозиційних залах уроків, лекторіїв, майстер-класів, квестів, тематичних та виховних заходів. І це працює. Для прикладу, урок хімії вчитель провів у відділі європейського мистецтва,демонструючи, як при створенні тих чи інших мистецьких творів використовувалися хімічні процеси та реакції.Доброю традицією вже стало проводити свято Св.Миколая у залах музею з найменшими школяриками, навіть з вихованцями дитячих садочків. Цікава форма, яку започаткувала Галерея сакрального мистецтва, – камерні музичні вечори, учасниками яких є вихованці та педагоги музичної школи №1. Надзвичайно популярними стали музейні майстер-класи, на які записуються завчасно. Оригінальний спосіб спілкування з дітьми запроваджують у відділі історії – інтерактивні екскурсії. Сподобалися молоді й онлайн-вікторина «Дозвольте відрекомендувати» та молодіжні флеш-моби.

–Тобто музей стає більш відкритим для дітей та молоді, своєрідним центром дозвілля та відпочинку?

–Не тільки. Музей мусить бути і є центром громадянського виховання та гарту, просвітницької діяльності. Традиційно важливою у музеї є краєзнавча тематика, що несе в собі патріотичний та виховний аспект, який сьогодні, як з’ясувалось, є особливо актуальним. Уже понад десять років у музеї існує меморіальна кімната Андрія Мельника – видатного військового та політичного діяча, полковника армії УНР, організатора Січового Стрілецтва та голови Проводу ОУН. Про національно-визвольну боротьбу українців розповідає нова постійна експозиція «УПА на Дрогобиччині» та оновлена цього року діорама «Повстанська криївка». Зараз ми розпочали роботу над новою концепцією експозиції про національно-визвольний рух на Дрогобиччині, про яку згадувала вище. У планах зробити її не тільки інтерактивною, але й мобільною, з можливістю розгортання поза межами музею.

Кілька років тому музей за сприянням міської влади створив історико-меморіальний комплекс на території колишньої катівні НКВС, де в 1939–1941 рр. відбувались масові страти мешканців Дрогобиччини, так званих «ворогів народу». У двох колишніх камерах розгорнуто експозицію в пам’ять про жертви комуністичного терору, де можна ознайомитись із фотознімками, протоколами допитів, анкетами арештантів, спогадами очевидців. Мовчазними і водночас промовистими свідками трагедії є особисті речі ув’язнених. Моторошним нагадуванням звірств є знаряддя тортур, зброя та криниця-могила, куди скидали закатованих.

Музей «Дрогобиччина» ще в першу річницю Майдану та війни на сході створив в найбільшій залі історичного відділу на 50-ти м2 постійно діючу експозицію «Воїни гідності та свободи». Цей проект – це фотодокументи, світлини (широкоформатний друк), а також артефакти Революції гідності та зони бойових дій: щити, зброя, балаклави, шоломи, бронежилети, військові трофеї, відзнаки, агітаційна друкована продукція, бойові знамена та особисті речі сучасних героїв.

–Відомо, що музей проводить і науково-видавничу діяльність, яка, зазвичай, у музеях не є пріоритетною.

–Маєте рацію. Проте нашому музею вдалося успішно здійснити прорив у цьому напрямку. Гадаю, вдалим і знаковим нашим проектом стало видання альбому-путівника «Іван Франко і Дрогобич» спільно із відомим львівським фотохудожником Володимиром Пилип’юком (2016р.), автор тексту – науковий працівник музею Зоряна Кордуба.

Побачив світ і перший випуск нашого «Вісника музею «Дрогобиччина», який ми плануємо зробити щорічним. Цей номер вийшов доволі об’ємним – понад 300 сторінок великого формату! Це наукові дослідження наших працівників, зроблені на основі архівних матеріалів музею, різноманітних документів, а також «Літопис» музею.То ж понад 30-літня видавнича справа музею вийшла на якісно новий рівень. Свідченням пожвавлення наукової діяльності є публікації наукових працівників музею у профільному науково-популярному журналі «Наша спадщина».

Музей «Дрогобиччина» бере активну участь у наукових конференціях, виступає їх співорганізатором разом із історичним факультетом ДДПУ ім. І.Франка, зокрема Наукових сесій НТШ (Дрогобицького осередку).

–А як Ви даєте собі раду з такою масою артефактів, адже фондова збірка музею налічує майже 60 тис. од.зб.?

–Наша музейна колекція справді велика, нам можуть позаздрити багато музеїв України, серед них і відомі львівські. Понад 30 років музей «Дрогобиччина» плідно працює із Національним науково-дослідним центром Українита його Львівською філією. Результат цього співробітництва – сотні врятованих шедеврів живопису, скульптури, кераміки, стародруків, декоративного мистецтва. Пам’ятки історії та культури беззахисні під впливом фізичних, хімічних, біологічних та кліматичних чинників, які щоденно руйнують їх. Лише завдяки вчасно проведеним консерваційно-реставраційним заходам врятовано від подальшого руйнування близько 250 експонатів музейної збірки за останні роки. До речі, нинів Палаці мистецтв ми розгорнули виставку «Нове життя музейних раритетів». Таким способом демонструємо наші здобутки в цій царині. Аби підкреслити значущість роботи реставраторів поряд з оригінальними відреставрованими артефактами, подаємо супровідний матеріал – світлини цих предметів до реставрації. І це вражає.

–Музей «Дрогобиччина» справді вражає своїм потенціалом, масштабністю і водночас комплексом проблем, пов’язаних із функціонуванням такої великої господарки (більше десяти споруд іприміщень, більшість із яких мають пам’яткоохоронний статус). Звідки черпаєте оптимізм та наснагу?

– Так, музей «Дрогобиччина» має величезний потенціал. Проте, на жаль, і великий комплекс проблем. Власне, з їх розв’язання я й почала свою діяльність на посаді директора. Всі музейні об’єкти без винятку потребували реставраційно-ремонтних робіт. Проблема охоронної і пожежної сигналізації теж не була вирішена.Одним із перших кроків було запровадження охоронної сигналізації у всіх приміщеннях. Далі необхідно було зосередити свою увагу на виготовленні проектно-кошторисних документацій (на той час не було жодної). За ці роки виготовлено 12 ПКД. Необхідно було також виготовити документацію щодо користування усіма земельними ділянками під музейними спорудами. Відтак важливо було залучити кошти (бюджетні, спонсорські, грантові, власні), розпочати та завершити чимало робіт відповідно до цих проектів. На семи об’єктах ці ремонтно-реставраційні роботи тривають: церква Св. Юра і дзвіниця, дзвіниця церкви Воздвиження Чесного Хреста, Палац мистецтв, службове приміщення Галереї сакрального мистецтва, благоустрій території відділів історії та природи. Всього за ці роки на ці роботи музей залучив кошти у сумі 7 (сім) млн. грн. Значна частина цих коштів отримані у конкурсах грантових проектів – міжнародних, обласних, а також спонсорські внески.Незабаром розпочинаємо реставрацію дзвіниці церкви Воздвиження Чесного Хреста та готуємось до реставрації фасаду Палацу мистецтв.

–І на завершення: Ваше перше враження від музею і сьогоднішнє його сприйняття змінилося?

–Безперечно. Гадаю, стереотип, що музей – це щось незмінне, статичне, трішки нудне, давно зруйнований. Сучасний музей – це майданчик для творчих експериментів та реалізації масштабних культурологічних, просвітницьких проектів. Сучасний музей дозволяє синтезувати найрізноманітніші жанри мистецтва, запроваджувати нові мультимедійні та інтерактивні засоби, активно використовувати соціальні мережі, зрештою, поєднувати непоєднуване (як урок хімії у залі з графікою та живописом). Сьогодні цілком органічно звучить оперний спів під склепінням куполів храму Св.Юра, відбуваються юнацькі вечірки, поетичні марафони, дитячі квести, флешмоби,дискусійні круглі столи,лекторії та наукові конференції у залах музейних експозицій. Музей живе насиченим і активним життям: щомісяця відбувається по кілька імпрез у різних музейних відділах. А виставкові проекти у Палаці мистецтв проходять, як правило, з аншлагом.Дрогобицькі «хранителі муз» намагаються йти в ногу з часом, тримаючи високу «планку» зацікавленості, популярності, актуальності установи серед громади та туристів.

 

Дмитро ФЕДАН

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!: