«Грішнице, пекло під тобов горит!»

«Грішнице, пекло під тобов горит!»

«Грішнице, пекло під тобов горит!»

 

Невисокий пагорб на вул. В. Чорновола у Дрогобичі не вміє говорити. Але якби вмів…Там на місці саду Бартушевського у 1970 рр. виріс великий Будинок побуту «Мрія», проектний інститут «Діпроміст», згодом «Містопроект». За його документацією споруджують житлові та інші об’єкти в Дрогобичі й довколишніх районах. А ось за Австрії на пагорбі знаходився єдиний у місті офіційний публічний дім. Це була довга дерев’яна одноповерхова приватна будівля із залом, невеликими кімнатами, буфетом, ігровою шафою-автома­том, що за 20 ґрошів виконував класичні мелодії Йогана Штрауса, інших великих композиторів. Після танців клієнти розходились зі сво­їми обраницями по кімнатах. За порядком у приміщенні стежи­ли два охоронці атлетичної статури. При виникненні непорозумінь або сварок між клієнтами вони не лінувались ог­ріти по плечах порушників спокою замашним «биківцем» – спе­ціально висушеним і виробленим для використання як нагайки статевим членом дорослого бика.

Переважно повіями ставали польки, причому не з гонит­ви за розпусним життям, а з бідності та безробіття. Ступивши на презирливий в очах громадської думки шлях, повії наражались на відверту зневагу міського жіноцтва аж до презирливих плювків у лице. Дві­чі на тиждень вони мусили відбути лікарське обстеження, ді­литись не надто великим «заробітком» із господинею дому. Зі свого боку, господиня платила державі податок. Про повій говорили:

-Прийшла до пана кухаркою, покоїв­кою чи «боною» (вихователькою дітей) у широкій спідниці і вузькою в кроці, а виходила у вузькій спідниці і широкою в кроці.

Тобто багаті клієнти спокушали вродливих дівчат, аби потім кинути напризволяще, як брудну шмату. Морально пригнічені й скалічені, без засобів до існування, з недобрим поголосом за спиною, вони соромились вертатися додому і поповнювали публічний дім. Польська влада закрила розсадник розпусти, але не поборола її. Маґістрат був змушений визначити повіям місця для дефілювання, чи променадів – прогулянок, аби контролювати проституцію та запобігати поширенню венеричних хвороб.

Основним місцем збору повій було «На Бетонах» біля майстерні каменяра Теофіля Валіґури на нинішній вул. І. Мазепи і ще однієї, де виготовляли бетонні кільця для криниць, звані «бетонами». Крім цих місць, проститутки дефілювали в пошуках клієнтів і в парку на вул. Трускавецькій, початковому відтинку вул. Бориславської, на передмісті Лані. Налічу­валось їх до двадцяти, знов-таки, переважно польок і єв­рейок. Не могла їх привстидати і навернути на путь праведну шпетна докора:

-Грішнице, пекло під тобов горит!

На це вони зазвичай огризались:

-Якби не грішники, то би праведники з голоду поздихали. Нема гріху без покути. А без гроший я нічого не куплю.

Деякі вістіґові повії у відповідь на апелювання до їхньої совісті не гребували прикритись від осуду сороміцьким віршиком:

Кажуть люди, що я курва,

А мені то в с-ці:

Кому схочу, тому дам,

Бо то моя праці.  

Мешкали панни і пані легкої поведінки в більшості чомусь на вул. Со­лоному Ставку. Приймали клієнтів у орендованих квар­тирах з окремим входом. Порядні господарі квартир повіям не винаймали. Як за Австрії, так і за Польщі повії мусили двічі на тиждень пройти лікарський огляд, про що робився відповідний запис у їхніх персональних медичних книжках, потверджений печаткою. У випадку нез’явлення для огляду до встановленої години каса хворих повідомляла у поліцію. Звідти негайно прибував поліцист, який накладав на повію штраф і примусово доставляв до лікаря. Інколи до Дрогобича навідувались іногородні повії і створювали небажану конкуренцію місцевим жрицям вільного кохан­ня.

Однак ті швидко знайшли ефективний спосіб боротьби за сек­суальний ринок. Знаючи велику потенцію окремих клієн­тів, дрогобицькі повії добре їм платили, посилали до заїжджих гастролерок і влаштовували до них чергу. За дві-три ночі найняті клієнти так виснажували чужих повій, що ті не витри­мували і тікали з міста. У міжвоєнний період прибутковий бізнес на проституції набув дальшого розвитку. На вул. Підваллі існував бордель власника Залуцького з кримінальним минулим, на розі вул. Шевської-Вузької – якоїсь Матьори. На фактичні борделі перетворились усі міські готелі, де завжди крутились в очікуванні грошовитих клієнтів жінки легкої поведінки. Не гребували скочити в гречку і жонаті ловеласи, які полюбляли взаємно піджартовувати:

-І ти був там?

-Або я святий, чи що? 

Потворному явищу нібито поклала край совєтська влада. Більшість повій схопили і вивезли в Казахстан на важкі роботи для «діктатури пролєтаріату». Декотрі перенесли сексуальний ринок у глибоке підпілля. Окремі проститутки виїхали або облишили інтимний заробіток. Однак проституція як соціальне явище продовжувало існувати у прихованій фор­мі. Ніяка влада не є вічною, тому вона успішно пережила всіх їх. Недаремно кажуть, що прихильниць найдавнішої на землі професії неспроможна позбутись жодна держава.

Зі зміною часів змінювалась і проституція. Якщо за комуно-російської влади вона існувала в прихованому, розосередженому вигляді, то від другої половини 1980 рр. знову набула організованих форм. На час розпаду СССР і початок незалежності України в Дрогобичі встигли сформуватися три типи повій зі своїми службами звідництва, місцями приймання клієнтів, середньою зарплатнею за сексуальні послуги тощо.

Першу, елітарну групу складали 10-15 вродливих повій зі стрункою статурою, вдягнених за останнім криком моди, переважно з високою освітою і навіть з ученими званнями та ступенями. Вони відзначались широкою ерудицією і вмінням вільно вести розмови на будь-які теми – від наукових, політичних, побутових та інших і до еротично-сексуальних. Серед них траплялися як розлучені, так і заміжні жінки, які мали дітей. На шлях проституції ставали не стільки через фізіологічні потреби, скільки через підвищені матеріальні запити, а декотрі й через незадоволення духовних інтересів, бо їхні «половини» мали низький інтелектуальний рівень. Чоловіки цих жриць кохання часто дивилися на їхній промисел крізь пальці. Вони самі заводили собі коханок, позаяк влаштовувались звідниками або відігравали певну роль у структурах тіньової економіки, де не мати коханки означало мало не фізичну неповноцінність.  

Повії елітарної групи переважно працювали викладачками високих шкіл, учительками, лікарками трускавецьких санаторіїв, менше – продавчинями та офіціантками. Ось імена деяких: Віра, Аня, Наталя, Стела з Дрогобича, Віра з Трускавця, Оля зі Стебника та інші. Перевагу віддавали ресторанам престижного класу, бо звичайні їх, як правило, не приваблювали. Клієнти розплачувалися з ними переважно матеріальними цінностями і благами: ювелірними виробами, імпортними товарами, сприянням у придбанні квартир, дефіцитних автомашин, дачних ділянок, проведенням додому телефону і т. ін. Від іноземців повії-інтелектуалки брали платню тільки «рижухою» (золотом) і «зельонкою» (американськими доларами).

Місцем звідництва і занять сексом цих повій служили переважно найкращі трускавецькі пансіонати з лазнями-саунами, відпочинкові бази в карпатських селищах і селах Східниці, Підбужі, Новому Кропивнику, Майдані, Модричах. За ніч вони заробляли пересічно по 50 доларів, залежно від походження і можливостей клієнтів. Ще вагоміший куш за нічні послуги вони отримували у тих випадках, коли надавали їх за домовленістю з представниками владних структур чи ділових кіл у вигляді презенту останніх своїм договірним партнерам після результативного завершення виробничо-торгових переговорів, бартерних операцій тощо. Тоді їм платили і замовник, і клієнт. Тому елітарні повії були завжди раді подібним пропозиціям і без поважної причини ніколи не відмовлялись від них.

Деякі з цих повій вдавалися шантажу ділових осіб. В утаємничених місцях переважно за межами Дрогобича вони влаштовували вечірки із сексуальними послугами і там, непомітно для захмелілих від спиртного і сексу клієнтів, робили відео- та аудіозаписи. Після цього вони примушували скомпрометованого керівника посприяти, скажімо, в позачерговій реєстрації малих приватних підприємств, придбанні дефіцитних товарів, наданні квартир, дачних ділянок, але найчастіше – ділянок для забудови.

Траплялися в їхньому інтимному житті смішні та курйозні випадки. Під час зустрічі з двома клієнтами дві повії напідпитку побилися за право першою зайнятися сексом із одним з них, так що одна другій вибила зубну коронку. Після бійки обидві стали нишпорити за коронкою, поки розгнівані клієнти не пішли геть. Іншого разу клієнт після відвідин сауни похвалився повії своїм газовим пістолетом і дав повії потримати. Вона побавилась і ненароком вистрілила. Згодом друзі віднайшли їх у одязі Адама і Єви непритомними.

Один грошовитий дрогобичанин з нагоди дня народження своєї постійної коханки допоміг їй викупатись у ванні. Далі він випустив воду і наповнив ванну шампанським. Повія викупалась і в п’янкому трунку. Гості безтурботно й охоче черпали вино, пили від горла, нічого не підозріваючи. А деякі навіть знайшли в ньому якийсь особливий смак:

-Такого вина ми ще не пили!

Чисельність другої групи повій сягала 50-60 осіб. Вони були незаміжні або розлучені, мали назагал середню освіту і середній достаток. Їх рекрутували з числа постійних відвідувачок кав’ярень, барів і ресторанів. У Дрогобичі ці повії промишляли, як правило, у готелях «Тустань» і «Дрогобич» на Гірці, але найчастіше – в барі «Тіна» в колишньому кінотеатрі «Прометей». Цікаво, що в перекладі з російської слово «тіна» означає твань, болото, багнюку. Там звідники напитували коханців, пропонували їм свій «товар» і домовлялися про платню. Інші вибирали благодатним місцем заробітку Трускавець з його постійно плинною клієнтурою. Одна двічі розлучена дрогобицька повія теньґої статури з косою і в окулярах, яка страждала шаленством матки і відзначалась сексуальною ненаситністю, навіть облишила вчителювання, влаштувавшись на роботу в трускавецькому санаторії. Щоночі вона перепускала через себе по кільканадцять клієнтів, але і їх не завжди вистачало.

Також повії середньої групи часто гастролювали у поїздах далеких маршрутів, що відправлялись із Трускавця. Роль звідників виконували провідники вагонів. Періодично деякі з повій їздили за кордон на сексуальні «заробітки» під виглядом домашніх робітниць на збирання овочів, фруктів, ягід. Продавалися в готелях, санаторіях, вагонних купе. Крім того, звідники завжди мали у запасі багато «малини» в Дрогобичі: квартир у центрі міста і в різних житлових масивах, власники яких надавали їх напрокат за певну платню в будь-яку пору доби. Кого звідники запропонували клієнтам, ті з ними і займалися любов’ю в постелі. Звідники ж самі розплачувалися з повіями. Їхній нічний заробіток становив у середньому 5 доларів. Зі свого боку, певною частиною прибутку звідники мусили ділитися з окремими босами тіньової економіки, черговими міліціонерами, готельними працівниками, адміністраторами ресторанів, котрі тримали для них вільним один і той же стіл у залі, за яким влаштовували зустрічі.

Існувала й третя група повій, званих «малолєтками». Назва походить від їхнього віку – 16-20 років. Це були переважно іногородні учениці училищ, технікумів, студентки інститутів, які проживали в гуртожитках. Дрогобичанки походили здебільшого із неблагополучних сімей. Налічувалось таких осіб кілька сотень. Позаяк «малолєтки» за незначним винятком не працювали, то мали достатньо часу на відвідини ресторанів, кав’ярень, барів, де шукали собі клієнтів. Головним мотивом їхнього проституювання служило властиве їхньому вікові прагнення посидіти там, послухати музику, викурити імпортну цигарку і похизуватись.

Тому «малолєтки» часто продавалися не за гроші, а за чарку-другу спиртного і добру закуску, коробку сигарет і навіть комфортний нічліг. Клієнтами були переважно робітники, безробітна молодь, взагалі любителі легкого життя. Місцем зустрічей і домовленостей служила та ж «Тіна», а для сексу – дачні будиночки, квартири, влітку – парки, двори, підвали тощо. Наймолодші за віком повії не відмовлялися і від групового сексу, наприклад, «двоєчки» або «троєчки», обслуговуючи водночас двох-трьох клієнтів. Не випадково серед них виявляли найбільше носіїв венеричних хвороб.

Закінчивши навчання, іногородні «малолєтки» виїжджали з Дрогобича, часто вдало виходили заміж. З появою чоловіка і дітей вони ставали мало не уособленням усіх жіночих чеснот. Випадкові зустрічі з колишніми клієнтами складали для них небезпеку бути викритими за слизьке минуле. Через це вони всіляко уникали подібних зустрічей. Однак від аморального минулого, як і самому від себе, не втекти. Воно тягнутиметься за ними невидимим і неприємним шлейфом до кінця їхніх днів. Недаремно сказано: «Що грішно, то не смішно».

 

Роман ПАСТУХ.

     

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!: