Воістину «бабин мак» – у науці не моцак Або ще раз до питання про походження прізвища Юрія Котермака

Воістину «бабин мак» – у науці не моцак Або ще раз до питання про походження прізвища Юрія Котермака

Воістину «бабин мак» – у науці не моцак

Або ще раз до питання про походження прізвища Юрія Котермака

 

 

Життя, наукова і педагогічна діяльність уродженця міста Дрогобича на Львівщині, першого відомого українського вченого епохи середньовіччя, ректора Болонського університету (Італія), декана Краківського університету (Польща), українського автора першої друкованої латиномовної книги «Прогностична оцінка поточного 1483 року маґістра Юрія Дрогобича з Русі, доктора мистецтв і медицини Болонського університету» з віршованим вступом, виданої у Римі в 1483 р., Юрія Котермака (бл. 1450—1494), знаного під псевдонімом Юрій Дрогобич, привертає все більшу увагу науковців, краєзнавців, літераторів. Наразі вони «накопали» далеко менше інформації, ніж хочеться, але пошуки тривають. У рідному місті є вулиця його імені, а в 1999 р. йому відкрили бронзовий пам’ятник на повний зріст роботи львівської скульпторки Теодозії Бриж. Знято документально-ігровий фільм про нього. Викарбовано пам’ятну настільну медаль і нагрудний значок на його честь. Написано низку прозових, поетичних творів, статей тощо. Час від часу в Дрогобичі відбуваються різні заходи, присвячені знаковому землякові.

Серед інших нез’ясованих питань «юрієдрогобичезнавства» дослідників не перестає цікавити походження його незвичного прізвища – Котермак. Якщо не помиляюсь, ніхто з них серйозно не брався розгадати цю загадку. Також ні разу не доводилось чути і читати, аби таке прізвище зустрічалося ще десь на Франковому Підгір’ї. Отже, йдеться про його унікальність, що не може не зберігати інтригу. Кажучи напівжартома, «за відсутності наявності» автор цих рядків у міру своїх скромних можливостей наважився висунути власну версію із залученням найновіших здобутків сучасних мовознавців у галузі…топоніміки. По-перше, ніякого аргументованішого знарряддя під руками не знайшлось. По-друге, завдяки топоніміці вдалося більш-менш правдоподібно витлумачити чимало досі непоясненних українських прізвищ, котрі звучать аналогічно або дуже подібно до назв населених пунктів.

У чому полягає суть мого бачення проблеми? Серед великого масиву українських топонімів іншомовного походження в Україні видатний київський мовознавець і поліглот Костянтин Тищенко виявив одразу кільканадцять із основою Котер- , Котир- , Котор-: Котерлен і Котирин (Закарпаття), Которини (Львівщина), Котира (Рівненщина). До цієї ж основи дуже близькі аж 50 населених пунктів Катер-инівок. Якщо висновок не «шкутильгає», ці топоніми могли залишити в Україні ті, хто колись були тісно пов’язані з портом Котор у сучасній Чорногорії. Наведені топоніми свідчать на користь тривалого існування у давнину албансько-моравського шляху маврів (арабів) через албанський порт Росафу (сучасний Шкодер) з Балкан в Україну, пов’язаний передусім із жвавою торгівлею.

Виглядає, ніби перша частина Котер- складного прізвища привідкрила нам своє обличчя. Як бути із другою частиною: -мак? Її так і кортить вивести від фракталу етноніма «македонці», які теж проживають на Балканах. З опертям на сказане висновується цікава версія про можливу наявність у русина-українця Котермака якоїсь частинки арабської крові. Однак таке припущення хибує на спрощення складної генетичної і мовознавчої проблеми, котру наразі неможливо ні підтвердити, ні заперечити.

Стисло викладеному вище ваш покірний слуга присвятив статтю «Юрій Котермак. Привідкрилася загадка його прізвища?» і надрукував у двох дрогобицьких часописах: «Франковому краю» (5 квітня 2019 р.) і «Галицькій зорі» (6 червня 2019 р.). Відтак я з цікавістю ознайомився зі статтею-відгуком знаного місцевого історика, заслуженого вчителя України, побратима на краєзнавчій ниві, співавтора кількох наших і низки його власних книжок Петра Сов’яка «Розв’язка Котермака – під ногами» у «Франковому краю» від 26 липня 2019 р. Дякую колезі, що знайшов можливість прилучитись до, даруйте майже тавтологічний вислів, розгадки загадки походження прізвища Юрія Котермака-Дрогобича.

Перш ніж перейти до суті його дискусійної публікації, підкреслю ще раз: я висловив версії і нічого іншого, крім версій. Вони базуються на працях головно К. Тищенка. Натомість дослідження більшості інших топонімістів, на моє переконання, є не так науковими, як наукоподібними. І в пресових публікаціях, і в книжках мені не раз випадало констатувати, що ці версії обіцяють навіки залишитись такими, адже майже неймовірно, що вдасться коли-небудь знайти їм документальне підтвердження. Стосовно кинутого колегою у мій город камінчика про «непереконливість» наукових версій, то вони, як мовиться, і в Африці – версії і вже хоча б тому не претендують на «переконливість».

Витоки українських топонімів і багатьох прізвищ очевидно не українського походження досі заховані за майже непроглядною стіною сивого часу. Треба скинути шапку і вклонитись поодиноким вітчизняним ученим, як тому ж К. Тищенкові з його подиву гідним доробком, котрі роблять небезуспішні спроби із залученням доступних їм нині зарубіжних джерел проглянути, продертися через цю стіну. Адже досі проблему багатотисячолітньої історії українського народу разом із його мовою у сув’язі з інонародним ближчим чи дальшим сусідством, співіснуванням, взаємовпливом тощо деякі доморощені дослідники продовжують обмежувати лише періодом чи то білих хорватів, чи то Русі-України, і не глибше. У необізнаного, довірливого читача мимоволі складається думка, ніби у прадавні часи наші землі лежали гейби цілковитою пусткою, пущею за тридев’ять земель від великих античних цивілізацій. Здобутки топоніміки, археології нерідко так чи інак ігноруються, применшуються або й замовчуються. Можливо, цих дослідників далі тримає в цупких обіймах імпершовіністичний віршик російського поета: «Всєм ізвєстно, что зємля начінаєтся с Крємля». Все можливо. А Московія ж то почалася щойно наприкінці ХІІІ ст.

Як випливає зі всього сказаного вище, проблем вітчизняної топоніміки методом кавалерійського наскоку, застосування простонародного методу «На хлопський розум» не розв’язати, адже вони лежать зовсім не «під ногами». Тут потрібно, висловлюючись афористичними словами І. Франка, пірнути в морську глибину «аж до дна», перш ніж після «труду досить» винести на-гора «дивнії перли». А які аргументи навів колега на доказ свого висновку, ніби «Розв’язка Котермака – під ногами», а не в наукових працях? Якщо відповісти коротко, то ніяких, і це викликає розчарування. Нехтуючи очевидну і невипадкову схожість однокореневих топонімів із незвичним прізвищем Котермак і «на хлопський розум» безпідставно зараховуючи їх гамузом до великої групи «на -ак, -як», Петро Сов’як нічтоже сумняшеся чомусь добачає у них…«цілковитий абсурд». Ба більше, вважає їх «звуконаслідуваними словами». Для сильнішої переконливості він послався на «дикі племена Амазонки», у яких, мовляв, можна знайти значно більше таких слів. Хотілось їх знайти у нього, та ба. Автор «Розв’язки…» не потрудився навести принаймні одне. Як на мене, ось що насправді є цілковитим абсурдом!

З приводу інтригуючого питання арабської присутності на теренах сучасної України. Колега твердить, ніби експансію арабів (маврів) до Європи зупинили у Піренеях франки, і до нас ці завойовники не доходили навіть торговими шляхами. Чому ж, доходили! І не раз, і навіть не два, а далеко й далеко більше! Зокрема, про це пишуть Енциклопедія українознавства, історики Кость Гуслистий, Іван Крип’якевич, Наталія Полонська-Василенко, Сергій Наливайко, мовознавець Костянтин Тищенко, інші відомі вчені, які досліджували і нині досліджують перше тисячоліття української історії. Історична і мовознавча науки, подібно до інших наук, не стоять на місці, а постійно розвиваються.

А хіба не на тривалу присутність арабів вказує велика, якщо хочете, вражаюча кількість запозичених українською мовою арабських загальних слів, топонімів, прізвищ, ґенотипів, зрештою 40 тисяч знайдених в Україні арабських монет?! Для короткого прикладу. Неможливо спростувати арабський тематичний фрактал в Україні, до якого належать принесені з Близького Сходу топоніми Дамаск, Багдад, Русафа, Самара, Халеб, Пальмира, Каїр, Єтриб чи Єтрив, Медина (не вказують на щось Мединичі на Дрогобиччині, де, за переказами, колись існувала мечеть?), Корань, Горинь, Судан, Ліван, Луб’яни, Гавран, Гай©шин, Санджар, Євфрат, Тигр, на Дрогобиччині: Джурджівська Гора в селі Сельці від назви гір Джурджура в Алжирі, мікротопоніми у гірських селах Новому Кропивнику (Монжоло, імовірно від арабського слова «манзіл» зі значенням «каравансарай»), Опаці (Кобильово, імовірно, від арабського слова «кибла» зі значенням напрямку до Мекки, до якої обертаються мусульмани на молитві у мечеті), Підбужі (Хорошівка, імовірно, від прізвища командувача арабським військом аль-Хараші VІІІ ст.) і т. д. і т. д… Непоодинокі арабізми присутні в інших місцях Прикарпаття і загалом в Україні. Але на цьому обриваю перелік.

Хто і коли насіяв їх у нас, як гороху при дорозі? Та VІІ-VІІІ і навіть пізніші ст.! До речі, казкового царя Гороха, «як було людей троха», підставово пов’язують із тим же аль-Хараші. Може, і їх зігнорувати? Комусь це простимо, фахівцеві – нізащо. Згадаймо: до ХІХ ст. і місто Трою в Малій Азії вважали міфом, легендою, фантазією великого поета античної Греції Гомера, допоки її не розкопав німецький археолог Генріх Шліман і не підтвердив його правоту для всього світу.

А тепер – про головний «аргумент» колеги. Нічого іншого, крім здивування, не викликає його спроба потлумачити походження прізвища Котермак лише за допомогою прислів’я: «Посіяла баба мак, а вродився котермак». Можливо, задля нього й писалася «Розв’язка…». Невже у цьому прислів’ї, котре побутує в рідному Сов’яковому селі Лішні поряд з Дрогобичем і добре, як ще десь, справді приховується етимологія прізвища вченого, оте інтригуюче читача – «під ногами»? Коли б це змахувало на правду, то всі однокореневі топоніми, розташовані далеко і дуже далеко один від одного, плюс основу прізвища можна завиграшки пояснити згідно з іншим відомим прислів’ям: «Одним махом – двох побивахом». Зрештою, хіба ім’я Петро з прикінцевої частини його дискусійної публікації означає всього-навсього ім’я дідуся «як пам’ять роду», а не етимологічно «камінь, скалу»? Та ж означає! А мені ж якраз і йдеться про етимологію, а не її, даруйте, імітацію.

Ех, якби ж то в науці все було так легко і просто, як видається на перший погляд старшому і досвідченішому за мене колезі, то й самої науки би не треба! Достатньо покликати на допомогу мудрий «хлопський розум» – і «птиця щастя» в твоїй руці! Аж ні. До правдивого «так» у науці лежить довга й терниста дорога. Це аксіома, яку не замінити народною творчістю, як неможливо замінити біле чорним і навпаки. Воістину «бабин мак» – у науці не моцак.

Роман ПАСТУХ

 

 

 

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!: