«Успіння Богородиці» Василя Глібкевича

«Успіння Богородиці» Василя Глібкевича

«Успіння Богородиці» Василя Глібкевича

 

У музеї «Дрогобиччина» зберігається ікона о. Василя Глібкевича «Успіння Богородиці» ІІ пол. XVIII ст. (Іл. 1), виконана для одного з вівтарів дрогобицької церкви Святого Юра.

Порівняно з однойменними тогочасними пам’ятками (ілюстрації 2–7), композиція та кольорове вирішення цього твору постає доволі цікавим взірцем українського малярства епохи бароко.

Першопланово автор робить акцент на зображенні ложа Богородиці. Воно розміщено навскіс, вище в головах і наближене до глядача. Таким способом о. Василь Глібкевич домігся значимості головної теми твору – «Успіння». На ложі – Марія із схрещеними на грудях руками. Риси її обличчя дуже характерні, з притаманними портретними ознаками. Одягнена Богоматір у темно-синю туніку із стилізованими, виконаними асистою квітами. Мафорій червоний із стилізованими рослинними візерунками у дусі оздоби тканин тогочасної моди. Голова Марії лежить на синій видовженій подушці з китицями збоку. Покривало на ложі зверху світло-сіре, знизу – темного, вохристого кольору.

Далі о. Василь Глібкевич виділяє Апостолів Петра і Павла. Їх, на відміну від інших десяти поясних Апостолів, зображено на повний зріст, по обидва боки, розвернених у напрямі ложа.

Апостол Петро стоїть біля голови Марії. Він праву руку простягнув до ложа, а лівою прикрив своє обличчя, присів, виставивши праву ногу вперед, у жесті оплакування.

Апостол Павло зображений у профіль. Ліву руку він простягнув уперед на рівні грудей.

Одежі святих Апостолів Петра і Павла синьо-червоного кольору.

Всі інші Апостоли розміщені за ложем фронтально. Їхні обличчя, як і в Апостолів Петра і Павла, о. Василь Глібкевич наділив портретними рисами, запозиченими у людей, явно знайомих автору. Одягнув їх художник у червоні, сині та вохристі хітони.

Особливо виділено Іоана – наймолодшого з Апостолів, улюбленого учня Ісуса Христа. В руках Іоан тримає білу хустину, витираючи сльози з обличчя із нахиленою у бік ложа головою у жесті скорботи.

Апостол Андрій теж виділений окремим ракурсом – його тулуб та голова розвернені у зворотному напрямі від ложа. Він ліву руку приклав до грудей у жесті поклоніння. Одягнений Апостол Андрій у світлого кольору сорочку, що виділяє його між темними одежами Павла та Іоана, які стоять по обидва боки від нього.

Ісус Христос зображений у верхній частині композиції у мандорлі та хмарах золотисто-срібного та сірого кольору, що у формі еліпса оточують його. Він поколінний, фронтальний. Голова розвернена на три чверті ліворуч, права рука, наділена жестом благословення, біля грудей. У лівій руці Ісус тримає вдвічі зменшену на повний зріст постать Марії, яка символізує душу Успенної Богородиці, одягненої у червоний мафорій та темно-синю туніку. Ісус Христос – у червоному гімантію та темно-зеленому хітоні.

Тло-світ ікони зображає барокові мотиви по обидва боки мандоли, виконані тонованим срібленням. Позем – підлога, вкладена плитами темно-вохристого кольору.

Іконографія теми «Успіння» будується на апокрифах, написаних пізніше ІІ ст. від Різдва Христового. Згідно з ними, Богородиця, як про це розпорядився Христос на хресті, довго жила під опікою св. Іоана в Ефесі, де він був єпископом. Можливо, перед смертю вона повернулася в Єрусалим, де, згідно з переказами, померла, там дотепер є церква Успіня.

На іконі о Глібкевича ілюструється момент духовного перенесення дванадцяти Апостолів із місць, де вони проповідували, для прощання, оплакування та скорботи над ложем Успенної Марії, зображеної з виразом спокою та умиротворення на обличчі. Апостоли зібралися для поховання її Пречистого тіла, але з’являється Ісус Христос у мандорлі небесної слави, який приймає у Свої руки душу Богоматері (Іл. 1–7).

За візантійською традицією душу Марії зображують як новонароджену дитину, згорнену в біле крижмо, як на іконі «Успіння» сер. XV ст., чи на іконі «Успіння Богородиці» 1570 р. с. Наконечне (Іл. 2), «Успіння Богородиці» 1650 р. (Іл. 3). У Глібкевича вона має вигляд зрілої жінки зменшеного розміру у синьо-червоних одежах. З усього видно, що автор вирішив досить творчо зобразити душу Богоматері, уподібнивши її до Успенної Марії на ложі, лише вдвічі зменшивши її.

Цікавим є виконання символу душі Богоматері на іконі «Успіння» поч. XVIII ст. (Третяковська галерея, Москва), де Ісус тримає на лівій руці не запеленане в білу крижму немовля, а маленьку дівчинку, яка сидить із молитовно складеними руками й одягнена у білі одежі. Слід зауважити, що з плином часу в XVIII ст. погляди художників щодо ілюстрації релігійних сюжетів ставали дещо демократичнішими, як у випадку із символами зображення душі Успенної, не винятком був і о. Василь Глібкевич (Іл. 4), творчість якого є взірцем прогресивного підходу, щодо тлумачення різноманітних теологічних аспектів.

На іконі «Успіння Матері Божої» Х ст. з Константинополя (Історичний музей, Відень) автор зображає під ложем Марії постать юдейського первосвященика Афонія, який хотів поглумитися над тілом Матері Божої, але йому перешкодив Архангел Михаїл, що з’явився і відтяв мечем дві руки Афонія. За переказами, юдей став сильно каятися і молитися перед ложем, і його долоні враз приросли назад. Аналогічну сцену зображає ікона «Успіння» 1650 р. з церкви Святого Духа у Рогатині (Іл. 3). Ікони з однойменними назвами з Лемківщини сер XV ст. та 1570 р. з с. Наконечного (Іл. 2) ілюструють цей сюжет із тією відмінністю, що архангела зображено праворуч, а юдея – з лівого боку під ложем. У дрогобицькій іконі, виконаній о. Василем Глібкевичем, відсутній сюжет, коли Афоній хотів збезчестити тіло Марії, тут, як і на іконі поч. XVIII ст. з Третяковської галереї, головна увага зосереджується автором на моменті прощання й оплакування Апостолами Успенної та одночасної появи і взяття її душі Ісусом Христом.

Загалом у християнському мистецтві тему Успіння зображали в декількох сценах, починаючи зі Сповіщення про смерть Марії і закінчуючи епізодом, у якому Пречиста Діва возноситься до неба. У православному й візантійському іконописі існувала традиція, згідно з якою після Успіння душу Марії взяв до Неба Христос. Цієї традиції дотримався о. Василь Глібкевич, створюючи дрогобицьку ікону  Іл. 1; Іл. 4).

Яскравий і докладний опис Успіння Діви Марії в кінці земного життя в апокрифічному євангелію «Успіння пречистої Діви» і «Золота легенда» послужили взірцем для багатьох середньовічних творів живопису, присвячених цій легендарній події. Сцену Сповіщення про смерть Марії у християнському мистецтві зображали рідше, тоді як Успіння було досить популярною темою в мистецтві Візантії в епоху Середньовіччя і Відродження. У мистецтві епохи Бароко і Пізнього Відродження цей епізод помилково називався Смертю Пречистої Діви.

По Смерті Пресвятої Богородиці Її тіло не пізнало зотління, але разом із душею було взяте до неба. Єфеський собор 431 р., проголошуючи догму про Богоматеринство Пречистої Діви Марії, широко відкрив браму до її літургійного культу. Найпершим Богородичним празником у Східній Церкві є Успіння (відповідає Небовзяттю – у Церкві Західній),.

Найдавніші перекази про згадану подію датуються істориками по-різному: кінцем другого, кінцем шостого століття Христового, і в Східній Церкві називають «Святого Іоана Богослова та Успіння Святої Богородиці», а в Західній Церкві цей твір називається «Прихід Святої Марії», автор його невідомий.

Згідно з цим твором, три дні перед смертю Діві явився архангел Гавриїл і звістив від сина час її переходу до вічності. На день її смерті у дивний спосіб зібралися в Єрусалимі Апостоли, хоч були розсіяні по усьому світу, не було тільки Томи. Божа Мати хотіла бути похована в Гетсиманії коло своїх батьків і Обручника Йосипа. Сам Христос видимо прийшов по душу своєї Матері. Апостоли при співі гімнів на раменах занесли її тіло до гробу і три дні не відходили від нього. Третього дня прийшов Тома й дуже бажав востаннє поглянути на Богородицю. Коли гріб було відкрито, її тіла там не було, а тільки похоронні ризи. Так усі зрозуміли, що вона воскресла і тілом, і душею.

На заході празник Успіння під впливом Східної Церкви з’явився дещо пізніше. Його проголосили догмою віри аж в 1950 р.

Цікаво, що на багатьох згаданих вище однойменних іконах Ісус Христос з’являється в оточенні небесних сил – серафимів, херувимів та ангелів. На цих іконах, крім Апостолів, Успенну Марію проводжають із земного життя єпископи – духовенство, про що свідчать хрещаті омофори поверх священичого вбрання (ікона з Наконечного, з Лемківщини, Іл. 2), а ікона поч. XVIII ст. з Третьяковської галереї зображає між Апостолами постать Іоана Предтечі, про що свідчить темна власяниця на ньому. На іконі з Дрогобича автор присутність небесних сил виконує у вигляді сяйва – мандорли довкола Ісуса, а присутніх коло ложа обмежує 12-ма наближеними до Христа Апостолами, надаючи своєму творові певної камерності й водночас підкреслюючи значимість головних образів – Марії та Ісуса, акцентуючи увагу на події переходу фізичного тіла у життя вічне, розкриваючи таїнство Успіння, сповнене надією для усього людства.

За матеріалами музею «Дрогобиччина»

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!: