У Першослові їх основа Кілька міркувань про мову

У Першослові їх основа Кілька міркувань про мову

У Першослові їх основа

Кілька міркувань про мову

 

Причащаючись Словом, людина покликана причащати світ, і в цьому їй допомагає мова. Тому мову можна назвати способом виходу душі у світ через слова та її (душі) матеріалізації в плодах творчости.

Душа виходить у світ, щоби читати книгу Всесвіту – перше Священне Писання, сенс якого захований у формах речей видимих. Тому мова – це спосіб знайомства душі з видимим світом. Ми сприймаємо тільки те, чому дали визначення. Все інше проходить повз нас, наче неіснуюче, позаяк ми ще не прочитали його. Багато із того, що для нас є звичним, для наших попередників не існувало.

Мова – це найголовніший людський метод пізнання, суть якого зводиться до розкодовування та кодування інформації.Ми живем у світі кодів. Діонісій Ареопаґіт ще в IV ст. н.е. зауважив, щоневидиме просвічується крізь видиме і таким чином видиме набуває сенсу  в невидимім. А Максим Ісповідник (VII ст.) у своїй праці «Таїноведення» (Витоки, ст. 140) поглибив цю думку: «Той світ присутній у цьому через сутності; цей світ присутній у тому через символи, і справа обох – одна». Тож розкодовування інформації – це розкриття духовних сутностей, пізнання невидимих сенсів у всьому видимому, а кодування – це закарбування пізнаних через духовні сутности процесів та явищ з допомогою прийнятих у дану епоху символів. Музика, створена з допомогою нот, незліченні біохімічні та психічні процеси, записані на спіралях ДНК з допомогою кількох амінокислот, образи на полотнах художників і у високій поезії – це закарбоване у кодах пізнання духовних сутностей світу невидимого. Це – мова тіла, мова душі, мова звуку.

Мова – це спосіб оживлення матерії. Ще в минулому сторіччі фізики помітили дивну річ: квант існує тільки тоді, коли є спостерігач. Увесь проявлений світ, зітканий із квантів, існує завдяки тому, що хтось за ним спостерігає. А коли ці спостереження означують словами, він починає жити. Дух через звільнені духовні сутности животворить у матерії. Як сказав поет:

Слова, розвіяні віками,

Лишаються таки словами

І оживають знову й знову –

У Першослові їх основа!

Думка – це квант розуму. Будучи вираженою в словах, вона отримує силу для руху та зустрічі з іншими думками. Тому мова – це спосіб знайомства душ через обмін квантами розуму (думками). І в цьому дивовижному обміні відчувається присутність Єдиного, завдяки Якому існує все. Це інтуїтивно прозрівав ще в середині XX ст. французький богослов Олів’є Клеман: «Тоді світ постає як грандіозний діалог між Логосом і «логосоподібною» людиною, а відтак – і між самими людьми, позаяк вони існують як особистості тільки у взаємному спілкуванні. Вся історія, всі одухотворені присутністю космічного Логоса культури — суть місце звершення цього діалогу». (Олів’є Клеман. Витоки, ст. 144)

Мова – це матеріальне проявлення духовних сперматозоїдів, здатних запліднювати збуджену свідомість та народжувати нові форми відображення світу. На думку Максима Ісповідника, Логос є Божественним суб’єктом усіх logoi, усіх, що несуть на собі світ існуючих «слів». Людина, якlogikos, як особистісний образ  Логоса, покликана стати їх людським суб’єктом. Ця зустріч звершується в Боголюдині й розкриває для нас духовні сутності речей не для того, щоб ми присвоїли їх собі, а щоб принесли їх Логосу як дар, попередньо найменувавши їх, закарбувавши печаттю нашого творчого генія. (Олів’є Клеман. Витоки, ст. 144). Тому мову ще можна назвати інструментом творення нових світів у межах єдиного, створеного Богом світу.

Бо ж видимий світ людини – це відображення хвиль певного діапазону, на які налаштовані наші антени – органи чуття. Кольору нема – є невидимі хвилі, які здатні вловлювати наші очі, й з допомогою рецепторів надавати їм синього, червоного та жовтого забарвлення. Змішуючи їх у різних пропорціях очі надають світові незліченну кількість тонів і напівтонів. Якщо добре поміркувати, то саме наші очі розфарбовують світ, перетворюючи його часом на геніальну картину, за якою спостерігаємо, затамувавши подих, а часом – на сіре, нудне видовище, від якого хочеться відразу ж відвернутися. Та навіть якщо чутливість наших зорових антен, м’яко кажучи, невисока, й у такому обмеженому діапазоні все ж можна побачити багато цікавого. Картини геніальних художників переконують у цьому. Годинами можна стояти перед полотнамиЯрослава Даниліва, Рембранта, Шевченка, Куїнджі чи Айвазовського й милуватися грою світла та тіні. Та ця гра набуває сенсу, коли ми її означуємо словами. Й наскільки нам це вдається, настільки змінюється навколо нас світ.

Звуку нема – це наші слухові антени ловлять хвилі певного діапазону й надають їм звучання. Фактично наші вухаозвучують гру космічних сил, що безперестанку вібрують у часопросторі, а ми перетворюємо їх у космічну симфонію. Та коли цю чарівність вдається виразити словами, перед нами постає новий світ. Те саме стосується нюху, смаку та дотику. Тому мова – це те, чим означена наша богоподібність.

Іван ШВЕД

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!: