Таємниця Горянської ротонди

Таємниця Горянської ротонди

Таємниця Горянської ротонди

 

Дива – поруч. Автобус із ветеранами російсько-української війни з Дрогобиччини та їхніми сім’ями бере курс на Ужгород, у передмісті якого знаходиться справжнє чудо – Горянська ротонда, збудована орієнтовно в X-XI ст. н.е., а й, за деякими версіями, навіть раніше – в IX ст. Про неї знають отці-капелани Тарас Куспись, Іван Ковба, Тарас Коцюба та художник-реставратор Левко Скоп. Для інших – це таємниця, з якою ще належить зустрітися.

Погода сприяє паломникам: одразу ж за Воловецьким перевалом їх зустрічає весна. На Дрогобиччині ще тільки-но почали брунькуватися дерева – тут уже магнолії цвітуть і сакури ось-ось здивують усіх казковим цвітінням. Це умиротворює людей, які ще не охололи після першого туру виборів, що для частини із них став великим розчаруванням. А поблизу самої ротонди весна буяє. Ми піднімаємося східцями, що ведуть до храму, й, оглядаючись униз, бачимо панораму весняного міста на річці Уж. Звідси воно – немов на долоні, здається, його можна обняти чи накрити ціле своїм тілом. І в цьому виражений один із давніх канонів будівництва культових споруд –розмістити їх у такому місці, щоб сила, яку вони випромінюють, безпроблемно досягала людських поселень. На думку нашого дослідника Левка Скопа, до появи християнського храму на цьому місці, скоріш за все, була інша культова споруда, довкола якої збереглися залишки чи то замку, чи то палацового комплексу. В будь-якому випадку логічною виглядає як поява на цьому місці оборонної споруди, так і споруди для проживання і розваг. Підкрастися непомітно сюди неможливо, тож фортеця на такій висоті була б стратегічним військовим об’єктом. А оскільки від панорами, що відкривається звідси, аж дух захоплює, то було б дивно, якби романтичним багачам не захотілося збудувати тут палац.Згідно з переказами, на цьому пагорбі колись був легендарний замок Унг князя Лабореця, котрого начебто перемогли угорці, що перейшли Карпати. Але нас дивує інше: від цього замку чи палацу залишилися хіба залишки мурів, а храм стоїть непорушно упродовж багатьох століть і за своїм віком вважається третім в Україні. Та ще дивнішою є форма, в якій він постає.

Найдавнішою частиною храму св. Анни є ротонда – споруда круглої форми. Та майже ідеальна округлість є ілюзією. Насправді будівля є шестигранною, немовби символізуючи шість днів творіння, над якими сьомий день спочинку Самого Бога. Вважають, начебто злим духам сюди доступу нема, і вони покидають кожного, хто входить до храму, відтак людина отримує можливість доторкнутися до вічності.

Справді, щойно увійшовши до храму, відчуваємо, що всілякі «95 квартали», «Ротердами плюс» разом із змаганнями відьом та відьмаків на СТБ та всілякихполітиків на інших телеканалах покидають нашу свідомість. У голові паморочиться так, немовби після тривалого перебування в душнім, затхлім, задимленім приміщенні ти з’явився на вершині гори й надихатися не можеш свіжим повітрям, а вся ота суєта, що залишилась внизу, стала мізерною, зовсім не вартою того, щоби доводити себе до інфарктів та інсультів. Левкові Скопу навіть здається, що він ось-ось здолає гравітацію й, подібно до Марії Єгипетської під час її молитви в пустелі, піднесеться над землею, щоб… Звісно, Левкові хочеться побачити стародавні фрески у святилищі, доторкнутися до цього дива, відчути дух малярів, які тисячу років тому розписували цей храм. Але саме в цей час розпочинається Божественна Літургія за участю отців Івана Ковби і Тараса Куспися. Отець Тарас Коцюба сповідає паломників із Дрогобиччини. Швидкість часового потоку зростає настільки, що більш ніж годинна Служба Божа пролітає, немов хвилина. Не встигаємо отямитись, як вона завершується, й до храму заходить його парох отець БогданСавула, який і стає нашим гідом.

Зі слів отця Богдана довідуємося, що цей храм насправді – шестикутний, але настільки згладжений, що більшості дослідників видавався круглим. У товщу стін (2–2,5 метра) врізано шість напівкруглих ніш, склепіння яких з’єднано між собою. На них будівничі поставили шестикутний тамбур, пробитий шістьма готичними вікнами. Другу частину пам’ятки – прямокутний готичний неф – прибудували до ротонди у ХV столітті. У ХVІІІ ст. тут звели велику вежу, а в 1912 р. над західним фасадом церкви була надбудована дерев’яна дзвіниця. Тоді ж було проведено перші реставраційні роботи: укріплено фундаменти ротонди, почищено фрески, зашито тріщини, споруджено нову шоломоподібну покрівлю. Протягом довгого часу храм належав римо-католицькій громаді й тільки після 1949-го року перейшов до православних. У 1959 році у храм вдарила кульова блискавка, після цього його було закрито через аварійний стан. Пізніше церква стала філією Закарпатського краєзнавчого музею. І тільки в 1991 році ротонду передали Мукачівській греко-католицькій єпархії. Відтоді тут проводять регулярні Богослужіння.

Ще одна величезна цінність і таємниця – фрески Ротонди. Їх виявили у 1879 роціпід час ремонту храму під старою штукатуркою.Знахідка вразила ремонтників, а згодом стала справжньою сенсацією для всієї Австро-Угорщини. На думку вчених, які взялися за їхнє вивчення, вони репрезентують проторенесансу епоху й виконані майстрами італійської школи Джотто, хоча не обов’язково італійцями. На думку мистецтвознавця із Дрогобиччини Левка Скопа, бойківські маляри настільки горді, що зазвичай не допускали до розписів іноземців. У Дрогобичі також можна знайти розписи, виконані нашими майстрами під італійським впливом.Однак на фресках ротонди ми бачимо «джоттівські» німби та трони, а святі одягнуті в італійський одяг. Фрески наносились на мокру штукатурку й тому так надовго зберігають колір.

Є у цих фресках й унікальні речі, що вирізняють їх із-поміж усіх інших у цілому світі. Вражає фреска «Дари волхвів», де три царі зі сходу – європейці. Хто ще зображав волхвів європейцями? Ніхто. Інша фреска – «Втеча до Єгипту»,на якій Мати закриває Дитяті пальчиком рота. Такого зображення також більше ніде нема. Унікальною є фреска «Благовіщення», де Пречиста Діва, прочитавши пророка Ісайю, смиренно слухає благу вість через Архангела Гавриїла в той час, коли Бог Отець посилає їй із небес Свого Сина. Не має аналогів і фреска «Розп’яття», де Божа Мати мліє під хрестом, втрачаючи свідомість від душевного болю.

Словом, якщо не виходити із храму навіть цілий місяць, все одно будеш постійно відкривати для себе щось нове. А паломники із Дрогобиччини згодом по-новому відкрили для себе Ужгородський Хрестовоздвиженський кафедральний греко-католицький собор та Ужгородський замок. А відтак вони щиро дякували організаторам цієї поїздки, серед яких Дрогобицький міський центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді на чолі з Оксаною Матчишин і ГО «Ветеранська спілка воїнів АТО «Дрогобиччина» на чолі з Олегом Кіндратівим.

 

Іван ШВЕД

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!: