СТАНОВЛЕННЯ ОСОБИСТОСТИ — СТАНОВЛЕННЯ РОДУ

СТАНОВЛЕННЯ ОСОБИСТОСТИ — СТАНОВЛЕННЯ РОДУ

СТАНОВЛЕННЯ ОСОБИСТОСТИ  — СТАНОВЛЕННЯ РОДУ

 

о.Михайло Жеплинський: служіння Богові та Україні. Автори-упорядники Жеплинський Б.М., Ковальчук Д.Б., о. Жеплинський Т.Б., Жеплинський Ю.Р., Ковальчук М.М. – Львів: .Растр -7 , 2019. – 356с., іл.

 

В українській національній свідомости Рід мислиться не лише як кровна єдність, а й як духовна та ідейна спадкоємність, не обов’язково кровних, поколінь. Відтак у нас зформувалося  й поняття про націю як великий Рід. Коли ж в одному Роді природньо об’єднуються обидві ці складові, то  Рід стає сильним, національно значущим, взірцевим у різних планах – історичному, суспільно-політичному, громадському, духовному, культурному і т.д. Прикладом такого Роду і є  Рід Жеплинських, про який йдеться в оцінюваній тут книжці. Дібраний авторами та упорядниками матеріал подає його історію за кілька століть – від козацьких часів до сьогодення.

Перші відомости про своїх предків Жеплинські зберегли у своєму сімейному переказі. Він оповідає про двох братів-козаків Григорія та Михайла. Вони були не лише добрими господарями, а й мужніми та відважними вояками, відзначалися мужністю, відвагою, були патріотами рідного краю. Сімейний переказ зберігає історію поєдинку одного з них у бою з самим турецьким пашею, якому козак відтяв руку. Саме вони й заклали основи становлення Роду Жеплинських, в основі якого шляхетні вчинки, служіння високим ідеалам, побожність, турботливе ставлення до дівчат і жінок, старших себе, родинних звичаїв, їх примноження. В чому, в яких діях і вчинках, в яких життєвих принципах та ідеалах нащадків Григорія та Михайла  виявилися ці основи Роду? Який їх зміст? Упорядники та автори книжки «о.Михайло Жеплинський: служіння Богові та Україні» (Л., 2019) зуміли відповісти на ці запитання конкретно, змістовно та переконливо.

В центрі їх уваги становлення характеру, світогляду, національної громадянської позиції, особистости загалом їх батька, діда та  пра- прадіда       о. Михайла Жеплинського, які вони досліджують у найтісніших взаємозв’язках та взаємозумовленостях історичними обставинами, спадкоємністю цінностей Роду, на багатому, досить часто вперше опублікованому, архівному матеріалі, з використанням спогадів, листів, світлин, тощо. У наслідку о. Михайло Жеплинський постає як взірець духовної та громадянської  досконалости української людини, виявом чести Роду, хто став для наступних поколінь прикладом для наслідування, основою їх життєвих принципів та ідеалів, першоджерелом розуміння мети, смислу та цінности життя.

Зі сторінок книги о. Михайло Жеплинський постає не лише як священик, а й як культурно-освітній та громадський діяч, національні інтереси якого найтіснішим чином пов’язані з інтересами того оточення, в якому жив і працював, якому віддавав усі свої сили, знання, життєвий досвід. Так, з прибуттям на парафію у с. Завадка Риманівська, що на Лемківщині, одразу відчув гостру потребу збереження рідної мови, національної духовности та національного характеру лемків, піднесення рівня їх господарств. Відтак  невідкладно та дієво узявся  не лише за церковні справи, а й за піднесення загальної культури та освіти місцевого населення. Організував школу і привіз першого в історії села вчителя, дбав, щоб обдаровані молоді односельці продовжували навчання у Перемишлі та Львові і набували так потрібних для села спеціальностей, перейнявся турботою про організацію читальні «Просвіти» і відкрив її. До того ж, як згадує його син Богдан Жеплинський, батько, як колишній вояк УПА і січовий стрілець, в усьому любив порядок, послух, дисципліну і вимагав цього від інших, послідовно і цілеспрямовано створював навколо себе і в селі загалом питомо національні українські обставини і тим самим протидіяв полонізації та зросійщенню своїх односельців, формував їх світогляд, питомо національну свідомість, здобувши від них цілком заслужену повагу. «Місцевий парох ніколи не зважав на підлі наклепи місцевого учителя кацапа, який – так бодай всі люди оповідають – писав до Здрою про все, що діється в селі. Бо треба всім чесним людям знати, що кацапи, то така порода, що не хоче, щоб бідний селянин стався розумніший, щоб йому краще велася господарка; москаль тішиться як ґазда голодує, як немає йому в що вдягнути своєї дитини, як чорна недоля жене його завчасу до гробу; тоді для москаля найбільша радість. Унаслідок таких доносів пропала о. Жеплинського 6-місячна пенсія. Але ніщо його не спинило хоч і по тернистій дорозі йти до мети. Засіяне слово дало гарні овочі. Сьогодні нема сили, що звела б Завадчан на манівці» (с.88), –   згадує Марія Старчак-Вавричин.

Прикметний і такий випадок. Коли совєтські війська вступили в с. Наконечне І, куди переїхала родина Жеплинських, о.Михайло не залишив своїх парафіян, підтримував їх нескорений дух.  Одного разу до нього зайшов совєтський солдат-українець і запитав, чи не обстрілювали бандерівці їхню хату. Таких обстрілів ще не було, але солдат попередив пан-отця, що наступної ночі переодягнені у форму бандерівців вони будуть обстрілювати їх у вікна кухні і щоб вони лягали на підлогу. Так і сталося. Сім’я вціліла. А вдень о. Михайла покликали до району і в органах нової влади допитувались чи немає в них у селі бандерівців. «Їх повне село, – дипломатично відповів пан-отець, – а ви тут чогось чекаєте, цієї ночі вони нас обстріляли». Здивовані таким «доносом» представники влади відпустили його.

Подані у найтісніших взаємозв’язках ці та інші факти усебічно розкривають питомо національні ідейні, історичні, духовні, психологічні основи роду Жеплинських, їх спадкоємність у нових поколіннях. Більше того, вони утверджувалися й родом о. Йосифа Мизя, який йшов по лінії дружини о. Михайла Жеплинського, мами Богдана та Романа Жеплинських.   У своїх спогадах Роман згадує як у дідуся  Йосифа та бабусі Казимири діти не раз слухали оповіді про князів, козаків, січових стрільців, власноруч виготовляли погруддя Т.Шевченка, С.Петлюри, Є.Коновальця, що поглиблювало зацікавленість дітей не лише цими постатями, а й національною історією загалом, уже з дитячих літ формувало питомо національну їх громадянську позицію, яка згодом виявлялася у конкретних діях і вчинках, в роботі загалом.

З достатньою переконливістю в книзі це показано на прикладі долі Богдана та Романа, синів о.Михайла та їмосці Наталки. Успадкувавши життєві принципи та ідеали своїх далеких і ближчих предків, обидва вони  упродовж усього свого  життя не зрадили їм, хоча й довелося витримати неймовірно тяжкі випробування.  Совєтська влада цинічно, планомірно і послідовно знищувала все, що бодай чимось нагадувало про українські національні цінности, визначало основу і сутність національного укладу нашого життя. В такий спосіб насильницьки провадилась совєто-комунізація духового світу українців, їх свідомости і т.д., і т.п. Все, що заважало здійсненню, фашистської окупаційної політики совєтів, оголошувалося ворожим, піддавалося цькуванням, підступно,  найжорстокішими способами і методами усувалося з усіх сфер українського суспільства. Поскільки студенти Львівської політехніки Богдан та Роман Жеплинські, окрім навчання, опановували і опанували гру на бандурі, брали участь у концертах інститутської художньої самодіяльности, то їх без будь-яких вагань віднесли до шкідливих елементів та ворогів народу і незабаром арештували, ув’язнили і відправили на 5-річне заслання в сибірську тайгу. Але й це не зламало їх вільнолюбивого духу, перейнятого від своїх батьків, дідусів, бабусь та інших далеких предків у відповідь на що вони зуміли зорганізувати себе на спротив комуно-совєтській владі.  Відбуваючи покарання в глухій безлюдній тайзі, разом зі своїми друзями по неволі вони  виготовляють бандури й організовують ансамбль бандуристів, драматичний гурток, беруть учать у фестивалях художньої самодіяльности у Томську, збираючи матеріали для енциклопедичного довідника про українських кобзарів, бандуристів та лірників, записують відповідні дані на корі дерев і таємно зберігають їх до кращих часів (такий довідник Богдан Жеплинський разом з донькою Дариною Ковальчук  видали лише в 2011 році, що також є прикладом відданости своїй справі, взірцем героїзму, сили волі та виняткової цілеспрямованости у продовженні та примноженні звичаїв Роду, питомо національного його розуміння). Опубліковані в книзі статті, спогади, документи, світлини, архівні матеріали оповідають про те, як, повернувшись із заслання, зазнаючи постійних утисків, перешкод, переслідувань, звільнень з роботи, вимушених переїздів з одного місця проживання  на інше, Богдан і Роман Жеплинські не лише не зрадили принципів та ідеалів свого Роду, а й продовжили протистояти наступові комуно-совєтської влади на духовно-звичаєві сфери національного життя українського народу. Під пильним наглядом КГБ, компартійного та совєтського керівництва  з числа студентів, робітників, інтелігенції вони створюють ансамблі та капели бандуристів, учасники яких виступають з концертами, пропагують українську народну пісню та культуру загалом у містах і селах Західної та Східної України, Києві, Криму, Польщі.  Схвально про них відгукуються не лише рядові слухачі, а й видатні діячі літератури, науки, мистецтва та культури як то Іван Гончар, Борис Кирдан, Василь Яременко та інші. Богдан Жеплинський  виступає у різних періодичних виданнях України, Польщі, Югославії, Німеччини, Англії, США та інших країн  з розвідками  з історії кобзарства та бандурного музикування, обирається членом редколегії часопису «Бандура» (США). Така «зухвалість» «буржуазных националистов», «бывших репрессированных» насторожує і дратує представників «недремного ока» та їх посіпак.  Ансамблі та капели підступно, під вигаданими причинами розформовують, бандури та строї розпродують, а організаторів цих колективів переводять на інші місця роботи і проживання, але й там, долаючи усі перешкоди,  вони продовжують свою справу й організовують нові самодіяльні колективи, провадять велику культурно-освітню роботу серед студентів, робітників, інших верств і прошарків місцевого населення.

В контексті тогочасної дійсности це було виявом боротьби за збереження духовних основ нашого національного буття, тих основ, які ми зобов’язані не лише зберегти, а й примножити в сучасних і наступних поколіннях українців.

Діяльність нових поколінь Роду Жеплинських дає нам приклад такої праці на благо свого народу, адже в  книзі подано  розповіді, документи і факти про те, як внуки і правнуки о. Михайла Жеплинського продовжують справу своїх, прадідів, прабабусь, дідів, бабусь, своїх батьків та матерів. Скажімо, донька Богдана Жеплинського Дарина Ковальчук та його внук Мирослав Ковальчук продовжили справу свого батька і дідуся і разом з ним завершили його майже шістдесятирічну працю по підготовці та виданні перших в Україні енциклопедичних довідників «Українські кобзарі, бандуристи, лірники» (Л., 2011), «Ансамблі бандуристів» (Л.,  2016),  «Капели бандуристів» (Л.,  2016), «Дударі» (у співавторстві з Дмитром Дідушкою. – Л., 2017), збірників «Кобзарство і ми. У двох томах» (Л., 2014). Вони, разом з іншими представниками  Роду,  дієво пропагують життя і творчість свого батька і дідуся, звичаї свого Роду загалом.  Син Богдана Жеплинського   - Тарас  став кандидатом наук, доцентом  Національного університету «Львівська політехніка», а нині, ставши священиком,  продовжує справу своїх дідів отців Михайла Жеплинського та Йосифа Мизя. Продовжують примножувати звичаї Роду Жеплинських та Мизів й  Роман Боднарук, Соломія Жеплинська, Марта Коваль, Марійка Жеплинська, Матвійко Яськів…., тобто четверте й  п’яте  його покоління.

В чому полягає цінність книги про Рід Жеплинських? Насамперед, в історичній пам’яти, спадкоємности його життєвих принципів та ідеалів духовного світу,  дієвости національної громадянської позиції  представників різних його поколінь, адже така спадкоємність таких цінностей цементує Рід, стає основою формування і становлення питомо національних характерів кожного з них, а відтак і взірцем  наслідування для інших, підставою формування і становлення української нації як  Великого Українського Роду.

 

Олексій ВЕРТІЙ

                                                                 м. Суми

доктор філологічних наук

На світлині: один із авторів книги отець Тарас Жеплинський, кандидат технічних наук, доцент кафедри хімічної технології силікатів, Інституту хімії та хімічних технологій та академічний капелан Національного університету «Львівська політехніка»

 

 

 

 

 

 

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!: