Сам собі режисер Або секрети молодості 93-річного «юнака"

Сам собі режисер Або секрети молодості 93-річного «юнака"

Сам собі режисер

Або секрети молодості 93-річного «юнака"

– На цю кнопку ми всі мимоволі натискаємо, коли скупимося на комплімент жінці, на пораду другові, коли заникуємо цікаву ідею, щоби нею не скористався хтось інший, – Микола Гавловський звів погляд до стелі, немовби шукаючи щось за світильником, і, блиснувши очима, поглянув на Віктора. – Скупість має стільки масок, що часто ми її зовсім не помічаємо. Скажіть, Вікторе, хіба не було у вас такої ситуації: ви повертаєтьсь із Лондона до Тернополя, а поблизу кафе вас зустрічає давній знайомий. Колись це був крутий хлопець, а тепер – руїна з синім носом, згорбленою спиною та тремтячими руками. «Постав сто грамів», – витискає він із себе. А ти ж свої гроші заробив тяжкою працею… Чому ти їх повинен давати якомусь бомжеві? І ти дивишся на нього зневажливо, й відсилаєш туди, куди таксі не їздить, і, глянувши зверхньо на цю згорблену істоту, випалюєш: «Іди і зароби!».

– Так і кажу, а що з тими аліками-непотребами робити?

– Дякувати Богові, що послав їх, бо вони показують те, чого тобі треба позбутись.

Після цих слів Микола Гавловський зробив паузу, його погляд розсіявся, а свідомість встигла здолати чотири десятиліття часу та п’ять тисяч кілометрів простору й знову опинитись у Новосибірській лікарні. Він продовжував:

– Нестримна жадоба заволодіти Ельмірою відкривала в мені невідомі досі запасники сил, а ревність, страшна ревність спалювала їх, як вогонь суху стерню під подувам вітру, – коли оповідач говорив це, ми проїжджали повз якусь станцію, вогні світильників, віддзеркалювалися в його розширених зіницях і здавалося, що то вогонь палахкотить в очах, як відблиск сліпучої лави, що вивергається з розкритої пащі гори. Всі чомусь подумали, що саме з таким поглядом зустрівся асистент професора Таргановича, коли знову побачив свого пацієнта.

– Друже, ревність – це одна із багатьох форм, у яких проявляється скупість – чи не найхитріший і найстрашніший зі смертних гріхів, – Буддієв дивився мені просто в очі.

– І чим же цей гріх такий страшний?

– Кожен знає, що людина – це сукупність поєднаних між собою клітин, та не кожен задумується над тим, що клітина – окрема інформаційно-енергетична система з певним рівнем самоусвідомлення. Призначення клітин – брати й одразу ж віддавати енергію. Коли всі вони безперешкодно пропускають енергію, організм – здоровий. Але раптом знаходиться одна клітина, що мавпує людську скупість: енергію бере, та не віддає. Їй добре, проте всім довкола неї – зле. Потім у неї з’являються послідовники, що об’єднуються в клани, й нарешті виникає ціла імперія, що в усіх забирає енергію, та нікому не віддає. Це – остання стадія раку, коли весь організм уже обплутаний метастазами…

– А мої поліпи – це?.. – речення обірвалося, на моніторі уяви почали висвічуватися фрагменти життя.

– Твої поліпи – це матеріалізована скупість. Ми їх можемо вирізати, та вони виростуть знову, якщо ти не ліквідуєш причину, – ці слова донеслися до мене, немовби з іншого світу. В той час я вже був сам у собі й переглядав немовби відеосюжети, що творилися після того, як натискав на своєму пульті на різні кнопки й доходив до тої, що має назву «скупість».

Мені вже йшов чотирнадцятий рік, коли я вперше закохався в однокласницю Галину. Всі хлопці нашого класу губили через неї розум. У ній було все – витончена фігура, грація, глибокий погляд синіх-синіх очей і гострий розум. Я конче хотів завоювати її прихильність, але… Але тоді мене всі прозивали великою бочкою. Я був і вищим, і товстішим за своїх однолітків. Мені ставало соромно, коли уявляв, як ми йдемо вулицею разом. І тоді зранена гордість сказала: «Мусиш стати стрункішим за інших!» Але як? Дорогою додому побачив книгарню. Зайшов. Погляд відразу ж зупинився на двох книгах – «Гімнастика для всіх» та «Вправи йогів». Купив, прочитав за один вечір, на другий день об’єднав обидві системи докупи, на третій почав займатися, і справа пішла… Ефект був набагато кращим, ніж я сподівався. Наступного літа, коли наш клас відпочивав на озері, всі ахнули: такої тонкої талії, з такими виразними кубиками на животі ні в кого не було! Хлопці просили, щоб я розповів про таємницю свого преображення, та ба… Якби за такою ж системою почали займатись інші, хтось міг би виглядати краще за мене. Такого я не міг допустити й заникав свою систему далеко-далеко від чужих поглядів. Це був перший яскраво виражений прояв скупості, про який давно забув, але через багато років він висвітлився на екрані свідомости.

Микола Гавловський зробив чергову паузу, щоби на хвильку-другу залишитись у тому часі, який давно минув, ще раз пережити ті дивні відчуття, що дарує юність, але нестриманий Віктор привів його до тями:

– Кайфуєте, пане Миколо? – Вікторів шрам на щоці розтягнувся від іронічної посмішки. – Напевно, згадуєте здивований погляд синьоокої Галини, який зупинився на ваших кубиках, її захоплення, вечірні обійми та…перший поцілунок?

– Ні, пригадую, як вона мене відфутболила…

– Та не може такого бути!

– Може, ще й як може! Галя віддала перевагу простому хлопцеві – щирому та відкритому Дмитру, який добре грав на гітарі й ніколи не надував груди, щоби видаватися Гераклом.

– І перед вами, пане Гавловський, тоді, в такому юному віці, постало майже Гамлетівське питання: бути чи видаватися? – дві вольові зморшки на лобі отця Івана різко звузились і так само швидко розширились, немовби він здійснив внутрішню подорож у часі, й свідомість його вже перебувала не тут і не тепер, а у своїй юності, коли він так само прагнув видаватися суперменом, щоби вразити дівчину, в яку закохався.

— Якби я відповів на це питання вже тоді, то сценарій мого життя був би іншим і мені вдалося б уникнути дуже багатьох випробувань, – звертаючись до отця, Микола Гавловський говорив до всіх, які переглядали в уяві сюжети своїх життів, почасти й більш драматичні від тих, про які розповідав оповідач. – Насправді це одне із найголовніших питань для кожної людини, бо тільки-но в неї зароджується прагнення видаватись – у руках одразу ж з’являється той пульт, що гординею зветься, вона натискає кнопку за кнопкою.

– То ваша скупість стала причиною великого смутку через неможливість заволодіти дівчиною, і ви натиснули на кнопку «пригнічення», пригнічення змусило знайти на пульті кнопку «заздрість» до того, хто нею заволодів, заздрість спонукала натиснути на кнопку «гнів» на того, хто став загрозою для здійснення ваших планів, і так, натискаючи кнопку за кнопкою, ви зробили нове коло й укотре натиснули на кнопку під назвою «хіть», що спонукала увімкнути «скупість»? – отець Іван, начебто ставив запитання не панові Гавловському, а самому собі.

– Приблизно так і було, хоча послідовність натискання на ці кнопки може бути різною. Кожен зі смертних гріхів має здатність чергуватися з іншими в найрізноманітнішій послідовності й утворювати всілякі сценарії вашого життя залежно від того як, коли та на які кнопки ви натискаєте, та за циклічністю подій вас не покидатиме враження, що рухаєтеся по замкненому колу.

– А я чомусь подумав, що й Великий Проповідник Еклезіяст перш ніж написати знамениті слова «Що є, то вже було, і що має статися – було вже, бо минуле відновлює Бог» (Книга Еклезіястова, III (15), теж пережив подібне, – отець Іван втупився поглядом у стінку, немовби за нею стояв син Давидів, цар Єрусалимський.

— Мабуть, так і було, бо кожен, хто приходить у світ, здобуває мудрість шляхом пізнання добра та зла. Таким був вибір Адама. Просто хтось досягає цього раніше, хтось – пізніше, в когось легші, а в когось важчі випробування. Мені довелося проходити випробування протягом половини століття, поки до мене дійшло те, про що вам сьогодні розповідаю. Там, у Новосибірській лікарні, довелося переглянути багато сюжетів мого життя, коли та клята й підступна скупість заволодівала мною. Часто сам собі дивувався, бо вважав себе щирою та щедрою людиною, котра не жаліла грошей на застілля та подарунки дітям, дружині, коханкам...

Іван ШВЕЛ (Далі буде)

 

 

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!: