БУДЬ ДОСКОНАЛИМ! Духовність

БУДЬ ДОСКОНАЛИМ! Духовність

Йосафат Кунцевич: рятунок душі – у Святій Євхаристії

Святого Йосафата супротивники називали душехватом, злодієм душ, а він і не вважав, що творить чуда, навертаючи ближніх. Сокрушати серця через покаяння і Тайну Євхаристії подвижник розцінював як обов’язок кожного душпастиря. Нічого не мало цінності в очах святого, крім єднання людини з Христом у Святому Причасті. Тому він на кожному кроці завдяки дії Духа Святого зумів так промовити до найгіршого грішника, що той, плачучи, каявся у прогрішеннях і навертався до Бога. З нагоди Дня вшанування Йосафата Кунцевича, першого українського святого, увазі читачів пропонуємо коротку розвідку про життя Св. Йосафата та кілька важливих зауваг із його праць.

Життєпис Святого Йосафата

Народився Йосафат Кунцевич 1580 року в місті Володимирі на Волині. Змалку відзначався побожністю. Згодом подався до Вільна, що у Великому князівстві Литовському, де в тамтешнього купця навчався купецького ремесла. Але поклик Бога виявився сильнішим за світські принади, і юнак обрав Христову дорогу.

Коли Руська (грецька) Церква уклала Брестську унію з Католицькою (римською) церквою (1595—1596 рр.) побожний юнак Іван пристав до католиків. Тоді Кунцевич ще як світська людина часто відвідував Церкву Пресвятої Трійці, учащаючи на Богослужіння. У 1604 році вступив у Вільні до василіянського монастиря Пресвятої Трійці, який був тоді майже порожнім. Там упродовж кількох років провадив життя пустельника, умертвляючи плоть, віддаючи себе читанню духовних книжок.

Невдовзі, висвячений на диякона, розпочинає апостольське життя, навчаючи молодих монахів. Ще тоді сповнені ненавистю та заздрістю схизматики, які не підпорядковувалися волі Папи Римського, намагалися всіляко заподіяти зло Святому Йосафату. Однак Господь завжди хоронив його від нападів лукавого. До 1617 року Кунцевича було призначено віленським архімандритом, а потім – єпископом-помічником полоцького архієпископа Гедеона Брольницького. Йосафат одержав і королівські привілеї. Смиренний Кунцевич хотів відмовитися від такої честі та обов’язку і навіть запланував утечу, однак митрополит та інші духовні отці переконали його прийняти цей тягар. Врешті-решт висвячений на єпископа як помічник Гедеона Брольницького Йосафат у 1618 р. урочисто ввійшов до Полоцька. У тому ж таки році після смерті архієпископа на підставі права наступництва Кунцевич став його наступником, а отже – архієпископом. Дуже ревно він взявся за виховання духовенства, відтак своїми правилами для священиків, конституціями, катехизмом, а також за допомогою архієпархіальних синодів підняв духовне життя на досить високий щабель розвитку.

У 1620 році, всупереч церковному праву та королівським привілеям, єрусалимський патріарх Теофан потай висвятив Мелетія Смотрицького, відомого антикатолицького полеміста, на архієпископа полоцького.

Смотрицький, розсилаючи в усі міста Полоцької архієпархії кількох монахів-схизматиків із листами, підбурив усю архієпархію проти справжнього її істинного пастиря – Йосафата. Упродовж трьох років Кунцевич був покинутий своїм стадом, але не заляканий погрозами. Йосафат і далі шукає загублених овечок, повертаючи їх у стадо Боже. Аби спонукати їх до покаяння, святий застосовував лагідність у переконуванні.

У 1623 році, проводячи візитації в архієпархії, Кунцевич прибув до Вітебська, де мешканці прийняли його з удаваною приязню. А незабаром вони, підбурені головними мужами міста, жорстоко вбили Йосафата у власній архієпископській резиденції, а тіло вкинули до річки Двіни. За Божим промислом тіло святого пролежало у воді увесь тиждень. Коли його знайшли, то перевезли до Полоцька і поховали у церкві Святої Софії.

Папа Урбан VIII 16 травня 1643 року зараховував священномученика Йосафата Кунцевича до блаженних. 29 червня 1867 року папа Пій ІХ урочистою буллою вписав святого Йосафата до переліку святих мучеників.

Праведний шлях побожного ченця

Йосафат Кунцевич мав лишень понад двадцять років, коли вибрав монаше життя згідно з правилами святого отця Василія в греко-католицькому обряді у Вільні при церкві Святої Трійці. Він не міг жити інакше, як тільки умертвленням у Христі. Обіймаючи високу церковну посаду, Йосафат не одягався у розкішні шати, а носив волосяницю, бо усвідомлював, що убогість – це те, що тримає душу поблизу Бога, допомагає не піддатися спокусі світових марнот. Аби стати ближче до Христа й остаточно відректися власного «Я», Кунцевич вдавався і до суворого посту, самобичування та нічних молитовних чувань.

Читати релігійні книги Йосафат Кунцевич любив понад усяке заняття. У цьому зробив такий поступ, що почав виголошувати проповіді до народу. З ним не міг зрівнятися найрозумніший богослов, а жодному єретику не вдавалося йому опертися. Всевишній дарував Йосафату силу переконувати Божим словом невіруючих, полагоджувати конфлікти поміж людьми. І не дивно, що святий мав чудову пам’ять. Його називали хронікою або бібліотекою всіх книжок, а передусім писань святих отців.

Кунцевич виконував обов’язки не тільки архімандрита, але й сталого сповідника монахів, монахинь та світських людей, постійно обороняв вбогих і сиріт. Інколи сповідав аж упродовж шести годин. Задля того багато мандрував. Бував у хатах затятих корчмарів та п’яниць, яких відтягував від чарки і заохочував добрими повчаннями до розкаяння.

Трагічно, але гідно Христового учня завершилася земна мандрівка святого. Його нещадно вбили люті супротивники Церкви, викинувши тіло надвір, щоб над ним чинили наругу грішники. Перехожі висмикували волосся з голови й бороди Йосафата, плювали в обличчя і, сидячи на святім тілі, пили вино. А потім кинули його в річку, аби ніхто не міг знайти мученика. Зробили це в якнайжорстокіший спосіб – повісили наповнену камінням волосяницю, в яку був одягнений Йосафат, на шию страждальця і прив’язали до ніг великий камінь. Міські урядники та інші побожні люди протягом п’яти днів шукали святе тіло і не могли знайти. Та Бог через світло, яке, мов блискавка, променіло з води, вказав шостого дня місце, де затопили святого.

Дещо з катехизму, укладеного слугою Божим Йосафатом

Сповідь і Причастя були для Святого Йосафата тими духовними засобами, завдяки яким парафіяни щоразу могли більше очиститися й уподібнитися до Христа. Він і сам шукав нагоди всюди, де перебував, висповідати якусь заблукану душу, яка, споживши Тіло й Кров Ісуса, розпочинала нове життя без гріха. Ось декілька фрагментів із катехизму святого, що стосуються згаданої теми.

Запитання: «Для чого є Таїнство Покаяння?».

Відповідь: «Щоби Господь Бог простив нам наші гріхи».

З.: «Як добре підготуватися до Святої Сповіді?».

В.: «Щодня, йдучи спати, робити іспит своєї совісті, а щоранку доручати себе Господу Богу, щоби в такий спосіб легше уникнути гріхів».

З.: «Для чого потрібна Тайна Тіла і Крові Ісуса Христа?».

В.: «Щоби наша душа була поєднана з Богом, щоби цією духовною поживою вона укріплювалася у своїй повсякчасній боротьбі. Щоби завдяки дії цього Святого Таїнства ми не впадали в гріх. Зрештою, щоби вдосконалювалися як християни».

З.: «Що таке Пресвята Євхаристія, або ж Тайна Тіла і Крові Христової?».

В.: «Це сам Господь Бог і Спаситель наш Ісус Христос із Душею і Тілом та Своєю божественною Сутністю – такий, яким Він є у небі, у вигляді хліба та у вигляді вина, – як тільки священик промовить слова освячення».

З.: «Як нам приготуватися до гідного прийняття Святої Євхаристії?».

В.: «Пресвяту Євхаристію ми повинні приймати з великою покорою як найнижчий слуга могутнього Пана, з побожністю – як сотворіння Творця, перед тим відбувши Святу Сповідь і очистивши совість від усяких тяжких гріхів».

Про правила Святого Йосафата для своїх священиків – читайте в наступному номері «Франкового краю».

Ірина МИХАЦЬ

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!: